Твір «[Чумак насміхався з чоловіка, коли той косив сіно, а потім взимку не мав чим годувати своїх волів]»

Р-1).: Ото ж якось літом косив хозяїн у діброві траву, аж доки пооткривав єйця, ото тяжко дуже. А неподалік під возом своїм у холодку так ото чумак лежав там та реготав ото. Ну, тобто, сміявся він з хозяїна. Тот поглянув на чумака, того молодого, і сказав:
– Не смійся, чумаче, з мене. Поміркуй краще про лиху годину, коли осінь, зима ото коли прийде, чим воли твої там зимування будуть?
Отож настала дуже скоро осінь, а за нею зима ото прийшла там. Лиха година прийшла разом там з нею. Ну нічим стало чумакові ото худобу свою кормити. Взяв він там тоді ото полегач там на спину і плечі. Та пішов у село, в сусідне сєло там ото купувати. Іде чумак, мороз та по ногах б’є, додому ото повертає. Але розуміє чумак, що без сіна волам, а значить і йому, добра не буде. Ото ж там прийшов він у село, а тут як хозяїн той, що влітку його чумак бачив, сидить у хаті своїй там в край віконці, сміється:
– Що, чумаче-чоловіче, – каже, – немає сіна для худоби, ото тяжко тобі?
Ну той відповідає "так" йому.
– Добре, – каже хозяїн, – заходь, продам тобі сіна. Але пообіцяй, що будеш не тільки себе та свій труд ото поважати, а й інших людей.
Ну, чумак то поміркував та каже там:
– Обіцяю, – говорить чумак хозяїнові. – Вибачай, добрий чоловік. – хозяїн каже, – За те, – хозяїну каже, – що сміявся з тебе. Кожен з нас працює як може, і кожен за це мусить поважати інших.