Твір «Жінка подивились через віконце за піччю на "діди" і померла»

[1] Р-1).: Через віконце. Їдна була мати, да вельми плакала по своїй доцці – умерла. Да були деди, а вона влізла, таки древ хтось до хати, на піч. Та дивіласа, да дивіласа вона. Одчинила хату да хотіла перелізти, а вона хотіла їй помогти, да й умерла зразу на тому ходу.
З-1).: Так вона куди дивіласа, я оце не паняла?
Р-1).: Вона в теє оконце дивіласа.
З-1).: Ото за піччю, да?
Р-1).: Ото да, да, да, да.
З-1).: Мати та дивилася?
Р-1).: Мати тая, за піччу. Не де там дивіласа, а за піччу.
З-1).: Так їх не видно в таке просте окно, тільки в те?
Р-1).: Нє, нє, нє. Не треба дивітсі і не треба бачиті, і не тре знати: вони нам не треба – Бог з їми.
З-1).: Але таке ви чули? Це старі люди сказали, що через то окно можна було побачити?
Р-1).: Чюлі-чюлі, є таке, є таке. Побачіті.
З-1).: От яка ситу … Через порог хотіло перелізти?
Р-1).: Чи хотіло посадити їйо, перевести, бо воно нездужало, та й вона померла.
З-1).: Це у вашом селі так розказували, да?
Р-1).: Так, так, так
З-1).: Шо таке було?
Р-1).: Не можна. Шо вони роблят – хай роблят вони собі, а ми – собі.

[1] З-1).: А ви знаєте, якісь колись в старих хатах було за піччю віконце таке, шо можна будо диди побачити? Р-1).: То то вже не можна. Як вже можна тиї диди побачити – мона вмерти. Вже яка, яка людина побачит тиї диди, то не годицца ни розказувати, ни казать никому, бо вже тиї вона може померти. З-1).: Якшо вже вона випадково побачила, то треба мовчать? То ще може не вмерти тоді? Р-1).: Да, да, да. З-1).: А це через ото віконце вона могла побачіть?