Твір «Гой-дай-даш»
- [1] Гой-дай-даш,
На кармаш,
А з кармашу – до лясу,
Печи, бабо, ковбасу.
Люлі-люлі,
А-а-а, а-а-а. [2]
[1] З-1).: А ви співали як гойдають дитину, шо от як гойдають дитину: "Гойдадаш, поїхав батько на кермаш…" Р-1).: "…із кермашу до лєсу, печи, бабо ковбасу". З-1).: О так, а як це на матів?
[2] Р-1).: Ну таке. З-1).: А шо, а шо з дитиною роблять? Як її гойдають? Р-2).: Ну як, якось гойдають, а я знаю…Тепер коліски які? Дерев’яні такі. Р-1).: Тепер вже ж важче, бо тепер, а ті вже коліски… З-2).: А шо то таке "кармаш"? Р-2).: На кармаш – на ярмарок. З-2).: На ярмарок. З-1).: Так, але оце, шо "гойдадаш" співають – це як? На ногу садять чи як? Р-1).: "Гойдайдаш…" – ногою, да. Р-2).: І ногою можна, і рукою. Р-1).: "Гойдайдаш, на кармаш, із кармашу до лісу, печи, бабо, ковбасу" – да до тії очипкі, шо то, о, да вже вузьмі да так їх, о. З-1).: Це ви гойдаєте наче колиску гойдаєте? Р-1).: Рукамі. З-1).: Руками? Р-1).: Рукамі коліску, бо ногою як коліше – то не чує. Є таке спокойне, шо засне, а є таке, шо хрин, ага… [Всі сміються. – Примітка транскриптора].
Р-1).: Ну шо ві?.. Р-2).: То ше треба так о коліхаті його, добре требушити. З-2).: Добре дуцати. Р-2).: О, то це так о треба трибушіти. Р-1).: Всьо! То вже хватіт!