Твір «Був у матері синок, улюблена дитина»

[1] Був у матері синок, улюблена дитина,
Молоденький, личко біле з чорними очима,
Ріс і гор’я він не знав коло свої мами…
Но прийшла війна жорстока, стали ми рабами –
Не скорився наш Іванко, не стримала мати.
І пішов він у повстанці, волю здобувати.
Но не довго він боровсі, вороги убили,
Молоде і біле тіло кулі зрешетили…
Привезли йго неживого, в рові посадили,
А навколо вороги його сторожили.
Приводили з чужих людей, шоби пізнавали,
Аж нарешті рідну матір до Іванка пригнали:
"Признавайся, чи то син твій?" – вороги питали.
Но в матінки бліді вуста стулились, мовчали.
Мати сина як уздріла – як свічка збіліла,
І стулила міцно вуста, очі затулила.
Посадили матір в машину, серце забилося з тревоги,
А синочка, ї дитину, кинули під ноги,
"Я впізнала тебе, сину, дивись – я не плачу,
Я серденьком тебе прощаю, більше тебе не побачу".
Взяли вороги синочка, в лісі закопали,
Стару матір у Сибір, на муки п’їгнали.
Ни одная матір, систра і мила страдала,
Поки ти, моя Вкраїно, та й вільною стала! [2]

[1] Р-1).: А ту я, ту я вам стрічала… То ту, шо я для, для свого брата… Ту, шо я, ту зложила.
[2] З-1).: А якого року його вбили? Р-1).: Га? З-1).: Якого року його вбили? Р-1).: Та то, шо вивозили людий, я навіть ни знаю, якого то року вивозили. З-1).: Сорок п’ятого? Р-1).: Е, чикай, коли колгосп? В сорок семім? В сорок восьмім?… Десь в п’єдисєт, в п’єдисєт другім, п’єдисєт шостім – десь отаке во шо… Р-2).: Нє, в п’ятдесят другому то, напевно, нє, то вже пізно. Р-1).: Чи в сорок восьмім? І до колгоспу ни ти ше… Ни йшли люди, зара стали вивозити. Р-2).: Напевне, сорок восьмий, сорок дев’ятий – то саме дальше. Р-1).: Сорок восьмий, сорок дев’єтий – десь такво, та. З-1).: То шо до сорок восьмого, сорок дев’ятого тут ше була?.. Вони ше боролися, так? Ше була партизанка тут? Р-1).: Ну. То шо є? Ага. Р-2).: А взагалі вивозили може і дальше.