Твір «[З Божою допомогою жінці загоїлася рана]»

Р-1).: Адасько, я ни думала, шо я буду так довго жила. Я так тєжко робила, люди добрі, я так тєжко робила – то страшне. Я вмію всьо робити.
Р-2).: Мені здається, ви просто…
Р-1).: Я вмію косити.
Р-2).: … багато любили людей, більше любили людей, ніж цей…
Р-1).: Я вмію і то копати, я вмію всьо робити буквально. Для мене хлопска робота, я же люблю хлопску робити чим бабску, для мене – цвєк, сокира. А мені тово ше не зажило, тово, а на, на тойво… Али дивлюсі – купа є патиків. Думаю: «Може б я то троха порубала?» – бо шкода викинути, буде палити оті гіляки – знаєш, шо мені повірізував?
Р-2).: Ну.
Р-1).: Він казав спалити, я думаю: "Нє, я їх не спалю, я їх порубаю". Я рубаю, рубаю, Адаську, рубаю – всьо, ше ми ся зостало дві тих гіляци… Як я раз вдарила – як мені патик вскок туво, гі!.. Всьо. І мені вже кров. А я як подивиласі – думаю: "Боже, мені кров, а ше сі то не загояло…" А я кажу: "Божечко милосердний, дай, шоб мені перестала кров йти, вже більше сокири не візьму в руки". Чуєш, як я вже більше… Як я вже то Богові казала, шо сокири не возьму – я більше не беру. Думаю: "А вдруг мені знову такий сценарій, а я казала, шо більше сокири не возьму". А так хочеться (там є ше багато тих патиків), так хочеться зрубати, але думаю: "Нє, нє, не тойво!" Я не… Я от не можу, я шось хочу робити, я шось там тойво, там то той… Я хлопску роботу лю… отойво.
Р-2).: Али також, як хоче – то таке діло…
З-1).: То така натура, та.