Твір «[Дозвілля молоді за часів Польщі]»

Р-2).: Ну, але колись хлопці чи дівчата, як співали, скоріше мали дуже гарні голоса всі. І то всьо відображалося так, як артисти співали. От в теперішньому часі, якшо вийти в село, співу нема. Колись співали дівчата, хлопці, чи самі дівчата, то вони мали голоса, їм сі перший-другий там… ну було дуже гарно. А зараз, якшо йде, йдут хлопці, вони співають ну такі ти пісні, теперішни, то зовсім не тейво-во. Там нема ні першого голосу, ні другого, ні третого. Як жаби в річці. Так і дівчата: ніби голос має, але той, шо має голос…
[Респонденти говорять одночасно, важко розібрати зміст розмови: респондент № 1 розповідає про старшого брата, який ходив колись риндзювати, але ожинився і живе зараз в іншому селі. А респондентка № 2 продовжує говорити про молодь. – Примітка траснкриптора].
Вечером, вечером, як вийдеш в село чи надвір, от теперка весна, як зачнуть, то то справжнє було, відчувалося і як духовно, так і ті молоді літа. О як си зганути, я, ну, мала, і я си згадую, як то було весело, як йшли кавалєри: йшли всі дорогою, ну, зо села йшли в друге село до дівчат. Вони співали чудово. Чи дівчата йшли такіми кумпаніями і по селі співали. Навіть після обіду, не то шо вечир. Танці були після обіду в клубі, якшо в клубі було душно, надворі. Танцювали, а потім перед вечором була вечірня в церкові, всі йшли, молодь чи старі, всі йшли на вечірню до церкови.
Р-1).: Музиканти скрипки на стіну повішали, дзвін вдарив.
Р-2).: Три скрипки, бубен.
Р-1).: І всьо, і ніяких танців не було. Всі до церкви на вечірню.
З-2).: А де вішали скрипки?
Р-1).: Там, в читальні.
Р-2).: В клубі.
Р-1).: В читальні, то читальня була колись, теперка клуб. Всі повішали, і тоді всі… і всі надвір, всі повиходили, хто хлопці там то, але всі пішли до церкови. І пізніше з церкови, і тоді потім танцювали знову.
Р-2).: Назад до клубу. Ото була, порядок був. Навіть такій, якшо не був, такій старший мужчина прийшов, а молодьож не хоче, вони то…, він но став на тім (то вона памітає, я не памітаю), і той, палицев вдарив: «На вечірню, до церкови!». Всьо. Музик нема. І всі пішли. Приходят і тоді дальше танцюють. До дванайцітої години музики були. Не теперка – до п’ятої, до четвертої години… І п’ют, і б’ються, і гет, шо на світі. Колись такого не було, бо люди були бідні, але були духовно… натхнення в їх було.
Р-1).: Аво колись була як вечірня все, в неділі була вечірня (то моя тьотя розказує), вона дала двайцєть ґрошей, каже, не було гроши звідки, за Польщі. Де там гроши мав? На роботі нихто не були. Там десь якись стрик їй дав гроши, двайцєть копійок, двайцєть ґроши, вона вложила, була членом там, в тій читальни. То вони були на вечірніх, чи вечірні, всі до тої читальні, всі пісні українскі, всі виспівали, виспівали, виспівали. Всі, хлопці і дівчата, і тоді розходилися вже по своїх домах.
Р-2).: Вистави ставили.
Р-1).: Во. І вистави якісь ставили.
Р-2).: «Назар Стодоля», я памітаю, і ше колись старий такий, було в церкві, хор був, може на підисят чоловік, був справжній хор. І був керівник, приїжав з району вчити. І ті старі вже повмирали. А теперка нема кому співати. Пару бабів старих, такевот. Отак в нас культура…
Р-1).: А вистави ставили, то шандар був (туво є Шутова то є село було, Шутова, то колись пан жив, на тійво, де Шутова ту є). То там були ті шандари, вони жили. То вони потим, там як вистава була, то він сидів, чи там шо українского нема. Чи там шось не було. Вони сиділи і там сі дивили, чи там во. Вотак українців переслідували, так, як колись, і так до остатка. І так до остатка ту Україну і так за туйво…