Твір «Більшовики прийшли в селянську хату питати про повстанців»

Р-1).: Такво прийшли до нас. Ми такі малейкі були, бо отець був двайці п’ять років суджений і вмер в Карганді. Я навіть го ни тямлю. Та й мовлят:
– Білячко, биріт гроші ви так тяжко жиєте. Мати в такім біднім ходила, таке всьо понатігала, та й внучих все та й ни мала.
– Я нігди, нігди ни йду, я нич ни знаю, я ся ни маю в шо вбути. Вони мовіт:
– Може, таке знаєте, биріт грош.
Знаєте як вони вміют, прийшли два з сумками, наклали грошей:
– Де ту криївка, де щось, може, с ти чули?
Мати:
– Я ни знаю, я нігди ни йду не маю ся в шо вбути.
– Може, знаєте, що то є таке УПА?
Мати муя мовит:
– Я ни знаю, я ни варю зупи, во діти не їдят, хуба чир. І такво їм показала, таке баніщя з чиром. То вони так то баніщя, полетіло, чир ся розілляв, зуб вибив, мати впала, ми на матір йойкаймо, а мати нас щипле. Ми думали жу вже кров пішла, жу вже матір забили, або що діти такі малейкі, а мати нас щипле, бо ми ся неперепуджували що є, ще пару раз копнув той найстарший був і мовит… [1]

[1] Розмову обірвано. – Примітка транскриптора.