Твір «"Бандери" прийшли в село по харчі»

Р-1).: А потом одного разу било так. То-то було літом, може в такий, чи пізніший час, тямлю шо бульби великі були. Зайдут в ночи стукають в вікно. Відкрити мус, бо вікна виб’ють, чи тути, чи тути. Постукали, заходят симох, али партизанів. Знали, бо вони як йшли, то все єден, такий шо вже бив з ними, їх дуже доста пириходило на …Йой, забула як ся називає туди, на Сянки, чи де, та й їх дуже доста йшло. Їм треба було хліба і до хліба шось. То літо, збудили: – Газдиню маєте яйця? Мати каже: – Маю, али не світіт, бо то вже пізна ніч. Мати затопила, нич не забуду, хоч забуваюся, то сімнайці яїць било, кажут то мало, а хліб то ми мали. Сами пекли і не раз ми ся лишили без хліба, а корова здоїна, лягали так і голодні. Та й мати поставила тути яйці, затопила, та вони пішли до сусідів, а три ся залишилися, лишилося в хаті, а штири пішли. Ішли до сусіди, а маскалі робили засідку на бандери. Лазили-лазили, а такий час пізній, хотіли лячи спочити. До сусіди зайшли, порозгорталися, і газду і одного москаля за соломов, постелити треба. А бандери як раз від нас до сусіда коло вугла, а хата того сусіда так була. Розтворили двері до стодоли йти, а партизани ту з дверима, а вчули жи маскаль шось до того газди. І верталися, а маскаль ввидів, бо то якось ни дужи темно. До хати, а ту десять маскалів, бо вони все ту ліблівки були. Єден називав Павло, а єден Єркуськ, то капітани були оба. І тути втікли і до нас, в шибку три рази стукнули, то ті в хаті, шо були як то ті з хати пішли, нас так застягнуло, так як людина завмерла, як пішли з хати, двері не закриті били і сіни другі, але, може, Бог дав, бо як би ми заперали, би маскалі вчули. О, то було. Вони як утікли. Мати води в п’єц заляла вогень, бо то видно було. То вікна били, двєрі ми не заперли. Аж ся розвидніло. Як ти втікли, а москалі йдут, бо перелаз коло студні був куди ся від сусідів йде, а вони чоботами дур-дур-дур, то десіть хлопа. То за нашу хату сім ракетів пустили. І самі не знаємо. Що з нами буде, двері не заперті, чим то ся скінче. Побігали, побігали, тих сім ракетів впустили. І йдут, і помало си говорять попри наші вікна, і до хати не зайшли, хоть двері утворені. Уваги не звертали, двері творені були, і тихо було. Стала моя мати, йде, каже:
– Що ся стало, може, їх поймали, може, їх побили? Йде, а та сусіда на дворі каже:
– То’з ми бідочку мали!
– Яку?
– Москалі казали, що бандери до нас йшли. Моя мати кажи:
– Таке било.
То газду навіть били висилили, тілько його спасло, жи на тім році сина мав що я, на той час в армії був. Бо той газда навіть фамільянт був у бандерах, Цибаки називалися. І таке било.