Твір «Знахар Гаврило»
З-3).: Може знаєте, як колись хату будували, на якому місці можна було ставити, може шось клали в землю?
Р-1).: Я ни знаю, я нич. Я був в Комарно-Бучалах, ви знаєте, ви як з Самбора, ви знаєте?
З-3).: А Комарно я знаю.
Р-1).: Можи, чули про Гаврила, батько знає.
З-3).: То трохи далеко від мене.
Р-1).: Він жив в тім, я через гору ходив.
З-3).: Розлуч?
Р-1).: Та, а я бив там в того Гаврила. Мені колісся вкрали: я поїхав у Львів на базар. Ту така шопа, ту колісся стояли, новий ровер і віз-фіра, я йому кував. Я поїхав у Львів з пацятами, звітам приходжу, нема ні ровера, ні колісся. Ну я думаю, я ту глядав, сюди-туди глядав, думаю, нема. Йду до Гаврила, Гаврило повість. Приходжу до Гаврила, а там його жінка, мати дуже сильно кричала, ни давала, та кляла, але жи я надходжу, а його майстер, найняв си майстра, платив йому каждий день шось. Але жи я пішов поздоровкався:
– Слава…
– Слава… Йой, але як виділа баба, йой, вона к вас видит, йой, але пальто лишіть і я скажу, жи ви мені помагаєте, помічник, всьо добри. Якраз приходит, глиб, глиб:
– А то шо?
– Ціху, ціху, то мій помочник.
– А як так.
І пішла гет і Гаврило приходи, бо десь там при службі при церкві. Приходи Гаврило, а то якраз било жнива, сінокос, так бить пора, як зараз. Я приходжу і мов’ю:
– Гаврило, так і така справа.
– Я вам не повім.
Він знав мої думки, бігме, він знав мої думки. Бо я думав, взнаю хто, але ни, ни буду говорити, але руку відрубаю, шо він більше ше буде тов руков красти, так си подумав і так зробю, топором свякну, відрубаю. І він знав, а вам не скажу, ну шо ж треба робити. Я пішов до тої жінки сусідки і пуйдаю:
– Як ви жити з Гаврилом?
Пуйдає:
– Добри.
Я пуйдаю, а вна лидиться йти сіно грабати, складати, а граблі має тільки три зубці, а то всьо.
Я мовю:
– Дайти ми ножик, кусок якогось патика, поки ви там підете. Ви йдіть просіт, жиби він повів. Пішла. Я тото ножиком раз-два, зубці ножиком поробив, а вна ни повіла. Він знав мої думки. Потім та жінка мені розказує:
– Ту їдна жінка, дівчина, прийшла ї спадщина з Америки і получила машину, жи гараж і всьо. А сама права ни має і там ся вчит на водійські права, а мала брата. Якісь тоти прийшли, колісся всі штири познімали, ше й запаску п’яту від колеса. Познімали, і вона пішла до того Гаврила, і повів, і потім її брат того мало не закаструпили, тото так дуже не опитували, хуба йного. Відтоди він не сказав.
То той Гаврило знав, я уверен, шо він знав шо, як, куди.
Я даже ся в церкві сповідав і йшов такий розговор з священиком. Я говору, бо’м читав таку брошурку «Отець Пі» називається. Він дуже лікував. … Отець Пі від Бога і Гаврило від Бога. Він не сказав, але він знав.
Двоє дівчат, так якби ви. Їдна вже жінка, а друга дівчина, ну я ни знаю відки вони, не інтересувався. Черга приходит, ну і дав першу чергу їм. Ну він пойдат:
– Шо ви хотіли?
– Шо хочу Гавриле, знаєте мій газда так мене б’є, так мя шо немає права.
– А може, якусь сорочку від него маєте?
– Маю.
– Дайте сюди.
Вона дала ту сорочку, він пішов в другу комнату.
– Нате, найся він вдіне, він до вас ся ни дотулит, як не завините, а як завините, то дістанете, як бідний в торбу.
Так сказав. І та дівчини, а вна ся стидає мене. Я:
– Тре, то я вийду?
– Ні, ні, ви з йного керунку, а вна з другого, ви й ся не побачите. Говори?
Такий так голос мав різкий.
– Я мала таке і так мала полюбовника. І він би її взяв, а вна трохи хутіла якогось шустрого, той був спокійний, простий хлопець, а вна хотіла шустрого і шустрого найшла. І шустрий задєлав і лишив, то вна хотіла би той перший привернув. Розумієте. А він повідат:
– Е, ви ся ймали за двома зайцями, то не йшли…
– Йой, та Гавриле!
– Ні, ні я за то брати не буду. Він той перший був вас за себе взяв, він вас любив, кохав був би взяв, а ви так ся показує, а той другий шустрий, маєте з ним дитину, маєте, маєте.
А вна ся навіть не признавала.
Хлопець вже небіжчик вмирав, а він бив малейкий, старший. В лікарни був у Львові, а вни матір ни приймали, та йойкат ту, а той там в Ахмадєті. … І я пішов до Гаврила путому, чи буде жити дитина, чи не жити. Я приходжу до Гаврила, а він повідат:
– Йдіт, дитина буде жити, а ви пильнуйте жінку, жінка хвора.
Так сказав. Путому якийсь час він лежав три роки, так само в Трускавцях, во Львові. Йой де не ходив.
З-3).: Так міг сказати наперед?
Р-1).: А він знав, сто процентів.