Твір «Повстанці вбили вагітну жінку»

Р-1).: Я колись знала, позабувала всьо. Я маю двоюрідну сестру, забили ї ті повстанці. А вона мені казала, вони мене вбют, а я никому не розказую, бо ся бояла, би мене не забили, вона мені розказувала. Вона жила так в лісі, приходили, казали би я ся висповідала, вб’ют мене, а я никому нич ни казала. І якраз, каже, приходи, бо дитина буде сама, то шо шкода дитини. І я все як з коровами пасти, все бігла до хати. А я тоді прибігаю, а та лежит в крові, вже була вагітна, вже мала сім місяців, і лежит в крові, а дітину вже хтось забрав, забрав вже там, якісь пастухи другі били.
Я путому як ся настрашила, то яка така розумна била, то я била ходила штири місяці, як на підготовчу клясу, а мене перевели відразу в другий клас. Я всьо знала, а потім то від мене всьо відійшло, так ся почила забивати з того страху. Але був в мене мати чи хто, та пішла зі мнов до священиків. Що зі страху помолилися, то так, але трохи повернувся мій розум, я ни могла всьо знати, як знала до того часу.
З-3).: То повстанці її вбили?
Р-1).: Навіть з сусіднього села хлопець, вона просилася, путом русказували, шо просилася, що вагітна, шо дві душі загладит. «А ми тобі казали ся висповідати».
З-3).: То вона як, чого вони до неї?
Р-1).: То моя сестра.
З-1).: Через шо ї вбили?
Р-1).: Вона, то було так від села на тім хуторі, вони там жили. І там било та криївка і вони так ходили. Прийшли в село, до мене, хто бив багатий – забирали взуття, хустки, такі давали другім і вона спізнала свою хустку. Ну, то хлопці, то било молоде, так ходили до дівчат, а вони сиділи в лісі, не мали шо робити, забрали, бо вони не мали. Доста такого било…