Сеанс

зміст текст
Архівний шифр
OEK_MAN_20100624klymenko_seans01
Польове дослідження
Дата/час початку
25.06.2010 16:10
Дата/час закінчення
25.06.2010 19:10
Свято/будень
будень
Місцева (давня) назва населеного пункту
Назва частини населеного пункту
Характер і умови проведення
сеанс відбувався у приміщенні, у хаті респондентки № 1
Контекст запису
штучний
Присутні слухачі
Інституція/особа походження запису
Мала академія наук України (Рівненська область)
Інституція/особа зберігання запису
Фольклорний архів Кафедри української фольклористики імені академіка Філарета Колесси (ФА КУФ), Львівський національний університет імені Івана Франка
Транскриптор
Т-1) Марійко Ольга

Зміст (127 записів, творів – 56, коментарів – 71)

догори

Текст

догори
  • 1.

    З-1).: То ви кажете, шо ви родилися отут, у Крівіци, так?
    Р-1).: Тут, тут, тут.
    З-1).: З двана… Сім’я була дванадцять дітей? І всі тут?
    Р-1).: Да, да, да. Двана… і всі жілі. Нє, трох умерло змалку, а ті всі жіві.
    З-1).: Ага, то мати народила п’ятнадцять дєток?
    Р-1).: Пятнацять. Всіх годувалісє, всі, як має бути. І копієчки ни було в селі єдненької, і ни знали, шо то за гроши. Ми не понімалі.
    З-1).: Грошей тоді не було, да?
    Р-1).: Нє, нє, нє, но один хлєб. Три раза топілі в печи.
    З-1).: Три рази на день?
    Р-1).: На день. Бо зара обід, тра вечеря, тра і полудень. А чім ладуєш? А хліб пеклі трі рази у тиждень, шоб було шо їсти. Його ниде ни купіш, ни це не купіш. Хліб тилько домашній. Та й держалі худобу та й …?… Алі булі здорові, дяку Богу, всі. Ніхто нас нигде не заслабів, ніхто не вмер, ніхто не, бо всі своє домашнє їлі.
    З-1).: А ви ще за полякув пам’ятаєте шось чи слабо?
    Р-1).: За поляку? Я за поляку малєнько памітаю. Пам’ятаю полякі, ну я малєнько, бо я за поляков мала.
    З-1).: Мала? Мала була, так?
    Р-1).: Мала.
    З-1).: Ще так не дуже. ви по-польськи не говорите, не вмієте?
    Р-1).: Нє, нє, нє. Моя сестра ходила і брат за Польщі у школу, то вони зналі. То ще й брат десь є, у в етому, в другом селі жіве. То той знає по-польськи.
    З-1).: Ага. А ви вже ні?
    Р-1).: А я вже, я так, я не знаю, я нічо не понімаю по-польськи.

  • 2.

    З-1).: А ви вийшли замуж тут тоже тут в цьом селі? З цього села? В етом селі?
    Р-1).: В етом селі, в етом, в етом селі, а шо ж.
    З-1).: А ви своє весілля пам’ятаєте? От як, як сватали, як ви були? Як ви стрічались з хлопцем? Скільки це вам років було?
    Р-1).: А …?… його матір знає, сколько.
    З-1).: А де ви з ним познайомились от?
    Р-1).: У в етом, у клуб… Вже тоді
    З-1).: Клуб був, да?
    Р-1).: Був. Вже такево робілоса. То в клубі ми познайомілиса. Мати пошла на роботу, батько десь кудись пушов, не знаю. Колісь ж свати ходилі.
    З-1).: Ну да.
    Р-1).:Та пришльов свати до мене. А мене…
    З-1).: Так, а ви шо, один раз познайомились і уже в свати зразу?
    Р-1).: Да, я сказала, я там ходити не буду, бо ходити, ето погане діло. Ходити не треба, треба йти: "Або бири, або ни бири, або в мене другий буде хлопець, а ти тикай од мене, отак".
    З-1).: Отак зразу якось. Ну а він вам понравився?
    Р-1).: А в нашом селі… А чо ж він мені не понравився? Каждий раз на музиках з їм, чому він мені понравився.

  • 3.

    З-1).: На музиках ви з їм були?
    Р-1).: Да.
    З-1).: А музика яка колись була?
    Р-1).: Гармошка.
    З-1).: Гармошка була?
    Р-1).: Та, та, та.
    З-1).: А скрипачів не було?
    Р-1).: Нє, нє, нє.
    З-1).: Не чули ви, шоб це на скрипку грав?
    Р-1).: Гралі і на скрипку, ну в нас не гралі на скрипку. Ту такіх не було, старінних, старінних …?…
    З-1).: Ніколи не бачили, шоб на скріпку? А де ж, якшо весілля?
    Р-1).: Якшо весілля, то тилько гармошка. Гармошка, а як хто вольній скріпка, то вельмі дорогой штука, то ви в Дубов’ї їзділі. То я свою дочку жинила, оддавала замуж.
    З-1).: Куди-куди?
    Р-1).: Дочку оддавала свою замуж, то я тих наняла музиків, бо там був наш родітєль. Якийсь робочий. І он ті музики …?… [1]
    З-2).: Це ми знову прийшли…
    З-1).: Ага. Ну? Шо, шо там кажуть?
    З-2).: Вони пішли на ягоди.

    Примітки:

    [1] Далі коротка розмова між збирачами. – Примітка транскриптора.

  • 4.

    З-1).: Розкажіть, ну шо він свати присилав? Ну шматками можна [1].
    Р-1).: Познайоміліся мі вже був у клубі, вже був у клубі. Вже був клуб. …?… йому. Кажен раз билі знайомі. В мене хлопець був другий. Алі ж як той такий, і той такий. Той блізко – мой сосєд. А з сосєдами знаєте, як то, сваримса і не баєм колі-небудь. А етот чужій, ше далєйше, а моя хата тамо, на том конці. Я думаю, я ж не буду. Ну а як вун сказав, шо поженимся, то я думаю: "І той такий, і той такий: єдно багатство. В того корова і в того корова…?…. Я і пойду і за тебе". – Так я думаю, так я думаю. І я з їм договориласа, а на другий, на третій вечір он сваті прісилал. А шо батькі…
    З-1).: А шо, оце до того, як свати, ви з ним і не цілувалися?
    Р-1).: Нє, з сватамі нє.
    З-1).: Не з сватами, а з хлопцем з тим?
    Р-1).: О, то з хлопцем цілуваласі.
    З-1).: Цілувалися?
    Р-1).: То то так.
    З-1).: То ви вже бачили, шо він вам вже нравиться?
    З-1).: Да-да, нравітса-нравітса.

    Примітки:

    [1] Збирач № 1, мабуть, дає вказівку відеооператору, як записувати збирацький сеанс. – Примітка транскриптора.

  • 5.

    З-1).: А танцювали ви з їм на танку?
    Р-1).: Танцувала.
    З-1).: А які танці танцювали?
    Р-1).: Найлуччі вун танцював, за всіх. За всіх вун найлуччі танцавав. За все село найлучче, з їм всі хотіли танцавати.
    З-1).: А які танці танцавалі колись?
    Р-1).: Які хоч.
    З-1).: Ну як напрімєр? Ну скажіть, які?
    Р-1).: "Полєчку" і "реченьку", і ету "яблачко" танцавалі. Шо хоч, шо хоч ми уміли.
    З-1).: А "краков’яка"?
    Р-1).: Танцавалі.

  • 6.
    1. [1] Краковячек єден
      На коніку сєде.
      То коніка має,
      На коніка сядає.[2]
    Примітки:

    [1] З-1).: А до краков’яка єсть якась приспєвка? Р-1).: Чого нема? Є, канєшно.З-1).: А напримєр?
    [2] Р-1).: То ми такі припєвки співалі. І танцавалі. […]

  • 7.

    З-1).: Ну і шо, розкажіть, як же він в свати прийшов?
    Р-1).: От, прийшов свати, а мати моя і батько: "Як ти согласна – пожалуста. Ми не протів".
    З-1).: А з ким він у свати прийшов?
    Р-1).: З хреснимі, з хреснимі пришов свати. І пришов свати з хреснимі, а вони водки тоді не пілі. Положілі хлібець і тоє поставилі: з якого на який день воні придуть, на яку неділю. Хресний …?…, кого треба. То такі свати булі. Такі колісь свати булі.
    З-1).: А батьки питали вас, чи согласні ж, так?
    Р-1).: Аякже, аякже. Да прішлі вже батьки, да прішлі всі в неділю, заказалі мені, свої батьки. І зробілі такі заручини.

  • 8.

    З-1).: Ага. А на заручинах співали?
    Р-1).: Співалі.
    З-1).: А які пісні на заручинах?

  • 9.
    1. [1] Ой у городі, чистому полі, розстилаєса зіллє –
      В нашо Василька молоденького зачинає весіль… [2]
    2. Бог йому дає, Бог йому дає, матьонка спромагає,
      Із суботоньки на неділєньку всю родину збирає. [3]
    Примітки:

    [1] Р-1).: На заруча… шо ж співалі. На заручинах співалі.Ой, спувалі "Ой у городі ростілаєця зіллє, нашого там Миколайка чи Ятунка зачинає весіллє. Бог йому дає, Бог йому дає, батенько промагає". З-1).: А ви співайте на матів зразу, добре? Р-1).: Ну споємо. Я буду сповати. З-1).: Сповайте, да.
    [2] З-1).: А, може, трошки вище візьміть? Ато вам низько, так наче. З-1).: Перші слова пиши, перші слова [збирач № 1 звертається до збирача, який у сеансі виконує фукнцію протоколіста. – Примітка транскриптора].
    [3] Р-1).: От бачите, ето в суботу починаєця свашчина. Ідут у свати в суботу і такі пісні …?…

  • 10.

    З-1).: Оце "свашчина" і "заручини" – це те саме?
    Р-1).: Да, ето саме, єдно ето саме. Да вже договоріліса тоді батькі, на яку недільку весілля. Яке те було весілля? На три, на дві столи людей.
    З-1).: Да, таке мале було, да?
    Р-1).: Шо?
    З-1).: А, скажіть іще: от, в яке врем’я можна робить весілля, наприклад? От, єсть пост, то не можна ж робить?
    Р-1).: Не можна, як пост. Тоді не роблят. А так, то завше роблять. От зара у нас буде в тую неділю, чи, може в ету, може й в ету неділю свадьба от у нашого хазяїна. Алє в Дубровиці буде свадьба …?…
    З-1).: А от дивіться, от наприклад, от як Великдень, то в цей тиждень вже не роблять весілля?
    Р-1).: Нє, нє, нє.
    З-1).: А послє Великодня, коли вже можна робити?
    Р-1).: Колі хочеш. Посвітиласа паска, поїлі ми паску, і послє Паски пройде тиждень. Тра святкувати тиждень. Чи на кладбіщє тра пирийти. О, і тоді зроби си весіллє, яке хочеш.

  • 11.

    З-1).: Іще понеділок, навєрна, треба після Паски там? Да? Іще не роблять? А потом…
    Р-1).: Нє-нє, в понеділок і в вовторок нє. Три днє святкуєм Паску. Три днє.
    З-1).: А оце, шо треба на кладбіщє сходить. Це коли? В четвер?
    Р-1).: В четвер.
    З-1).: Це як називається такий день?
    Р-1).: Наській Вєлікдень.
    З-1).: Ага, "навський".
    Р-1).: Наській Вєлікдень.
    З-1).: Ага, вимовляє "наський".
    Р-1).: Наській Вєлікдень. То то Наській Вєлікдень – йдем на кладбіщє, отправім церкву, молітву і всє йдем в церкву і берем хлібець, ідем на могилки. У каждой могілки приходіт батюшка і молітса.
    З-1).: А яєчко кладуть на могилки?
    Р-1).: Кладут, кладут яєчко. І їжу шо-небут кладуть, все кладуть.

  • 12.

    З-1).: Але нема такого, шоб голосили? Там на цей, в цей день?
    Р-1).: Ні, ні, не треба. Тоді не треба, тоді не можна.
    З-1).: Тільки, як помре, тоді?
    Р-1).: То, як помре, як помре. Голосити йди собі, кільки хочеш, сама собі. А тоді вже не йди, тоді не можна.
    З-1).: Це можеш, як і сам собі зайдеш на кладбіщє, можна голосити?
    Р-1).: Да-да. І голоси, скільки хочеш сам собі. А то пєрво, як нема. А то ж батюшка править – перебиваєш.
    З-1).: А от ви можете трошки якби показати, от наприклад, Ну от матері вже ж Вашої давно нема, от ви прийдете, от. Можете, ну як ви до неї от зверталися, якшо над могилою?
    Р-1).: Я до її приходю, то там її рідні п’ять мєрцов: і батько, і мати, і сестра, і брат, і два брати. То там єдного і другого поклоняюся кожному єдному і поцалую хреста.
    З-1).: Поцалую. Хреста цілуєте?
    Р-1).: Да-да, хреста. Там ж є ікона, вічно висіт. Там поцилувацця є ж …?….
    З-1).: Ікона висіть чи шо?
    Р-1).: Аякжеж! Коло є кажного патрет.
    З-1).: Коло каж… А так патрет чи ікона?
    Р-1).: Патрет, патрет, патрет. Бо, як становляєм пам’ятника, то й патрет там роб’єт. То кажного єдного помолюса і поцелую, поцелую, поцелую. Тож там обійти всіх, хто його знає. Жалко.
    З-1).: Але так можна, наприклад, ну от шо ви пригадуєте, як вони там були? Ну отож так співають, шо "Ой, мамочко, чи нашо ти мене покинула"?
    Р-1).: Да, да.
    З-1).: Ну а як воно якось на матів співається? От можете показать? Дівчата таке ніколи не чули.
    Р-1).: Такого не чули?
    З-1).: Ну нє. Де ж? В городі ж такого не роблять. От чи до мами чи?

  • 13.
    1. Мамочко, таточко, дядечко, вставай, чого ж сі так довго спіш?
      Вставай, мині без тебе …?… [1].
      Ой розкажі, мамочко, як ти оди жівєш?
      Шо тобі боліт? Хто тебе шкодує?
      Я ж тебе воду подавала, а типер, хто ж тобі подає? [2]
    Примітки:

    [1] Респондент № 1 плаче. – Примітка транскриптора.
    [2] Р-1).: Таки ж приказуєш, приказуєш. З-1).: Воно приказується словами чи так наче на мотів "Ой мамочко моя"? Р-1).: Нє, словамі, словамі. З-1).: Словамі? Так, не співали у вас оце шоб так?

  • 14.

    З-1).: А як похорон?
    Р-1).: А похорон тоже не мона спувати.
    З-1).: І отак… А як тоже приказують тільки?
    Р-1).: Приказуєм.
    З-1).: Тільки приказувают, да?
    Р-1).: Тільки приказуют:

  • 15.
    1. Вставай, мамонько, вставай, довго спіш.
      А чим ти мене вгодиш?
      А ти ж мене покінула. [1]
      Послєдній денєчек, вже ти ідеш з хати.
      Послідна мінутинка. [2]
      Надобраноч тобі, мамонько.
      Не гнівайса, мо’, чим не вгодила?
      Мо’, шо не дала? Мо’, шо не їла? [3]
    Примітки:

    [1] Р-1).: Так ми голосим, приказуєм.
    [2] Р-1).: Мі таке кажем. З-1).: Це як виносять, да? Р-1).: Як віносят, шо ж.
    [3] Респондентка № 1 плаче. – Примітка транскриптора.

  • 16.

    З-1).: А це вже, як винесли з хати, по дорозі вже не приказують?
    Р-1).: Приказуют.
    З-1).: І по дорозі?
    Р-1).: Де хто хоче – приказує, а де хто – не дают тепер приказувати.
    З-1).: Ви, як колись ото?
    Р-1).: А колісьнє, я знаю колісьнє. А ети по дорозі, шо йдем тепер не дают, бо тепер ж батюшка справляє.
    З-1).: Ага. А коли, допустім, ну от як іще там ви своїх батьків ховали, то тоді приказували?
    Р-1).: Приказувалі. Самі, самі до могілкі, бо тоді батюшка не ходив, тоді тико…
    З-1).: Ага, а скажіть: приказували, щас, тільки ті, шо ну родня, шо, в когось хтось помер? Чужих не звали приказувать?
    Р-1).: Нє, нє, нє, чужіх не треба, не треба чужіх. Своя тико родина.
    З-1).: Тико родина? І тіко жинки чи і чоловіки могли приказувати?
    Р-1).: І чоловіки, і всі, всі плакалі.
    З-1).: Плакалі, але приказувать чоловіки?
    Р-1).: Можна, можна.
    З-1).: Можна пріказувать, да?
    Р-1).: Можна, можна і чоловікам – то ж сини. Штирі сини в матері моєї було, то ж стоїмо, то ж треба ж шось казати. А в штирьох синах, штири еті… жінки. А ми, знов, штири дочки, три дочкі нас було, то трі тих тоже чоловіки. То й ж було шо казати, шо …?…
    З-1).: І це, а люди слухають, кажуть, шо харашо там приказує чи нє?
    Р-1).: Слухают всі, ета ж хай слухают. І ті люди, їх батьки повмирають. І тії люди приказуют.
    З-1).: Всі так, якби, уже. А як покійника от несуть, то як: виходять на дорогу попрощаться, виходять сосєді, наприклад?
    Р-1).: Геть усі. Село віходи.
    З-1).: Село віходи, да?
    Р-1).: Віходи село. Все село кідают роботу, ніхто тоді нічо не робіт. Переждут.
    З-1).: Ага, якшо переждуть, пока похорон.
    Р-1).: Переждуть, поки похоронять. Як його похоронять, як йдут уже на обєд, ну йдут же з кладбіща, вже тоді йдут по роботах своїх.
    З-1).: Ага. А от, наприклад, як хтось ну помер, то як сообщають усім, шо помер? Просто так кажуть, чи, може, шось вішають, якийсь ручник на ворота?
    Р-1).: То колісь вєшалі. А тепер нє кажут. Їдне другому перекаже.
    З-1).: Нє-нє, а колісь? ви мені більше, як колісь розказуйте.
    Р-1).: Колісь? Вєшалі. Жи помер тут, то вже ж переказалі, тому нема – повєсілі. Хорунги ставлят.
    З-1).: Хорунги ставлять?
    Р-1).: Зразу за церквою по образам, ікони ставлят.
    З-1).: Це зараз так роблять, так?
    Р-1).: І тоді так, і тоді так.
    З-1).: І тоді так робілі? А церква тут завжди була?
    Р-1).: Завжди була.
    З-1).: А так ставлять образа де?
    Р-1).: От де на покуті, де мрєц, во де мрєц лєжіт. А я сидю, …?… образі ставлят покуть. Трі образі. Образі й перехрестіє, і ета… трі штукі.
    З-1).: І з церкви це приносять?
    Р-1).: Да, з церкви, з церкви.
    З-1).: А якось, а на воротя нішо не вішали?
    Р-1).: Нє, нє.
    З-1).: Ну так, шоб в селі було видно, шо тут хтось помер?
    Р-1).: Нє, нє, нє. На воротя – нє. Стоїть же ж в образі і вун должен начувати.
    З-1).: Ще раз. А образ у хаті стоїть?
    Р-1).: Ну, ну начувати. Хай переночує.
    З-1).: Образ?
    Р-1).: Ага.
    З-1).: А ховали на третій день?
    Р-1).: Нє.
    З-1).: На другий?
    Р-1).: Колі віходит. Як вельмі в мене от тепер то вже ж …?…, нема тих дітей николі вдома. Це ж дум да ждем. То приїде син, то дочка, то тоє, то тоє. А тоді ні, тоді всі булі вдома. То тоді до вечора ж мона сховати, якби усі є. А колісь так не …
    З-1).: Ну переночував і на другий день можна ховати?
    Р-1).: Да, законно. А зварити обід, то треба так …?… багато, яке то тепер? Тепер вже не варят, тепер готовлят то то є. А тоді варилі. Шо тоді варилі, Боже мой! То наймалі тих поваров, яких штири бабі. Да й приїхалі [?].
    З-1).: Спеціально це на похорон пєклі?
    Р-1).: Спеціально тра пекти хліб на похорон. От і тую закажем, і тую закажем, і тую. Муку розносим, хліб вже печетса.
    З-1).: А хліб якоїсь такої форми на похорон печеться чи обикновєнної?
    Р-1).: Якої любії, як можна, як можна. Вже той хліб напєклі, принеслі, а обід варітса он у хаті. Покойнік лежіт, а дванацять страв тре зваріти
    З-1).: Дванадцять страв треба зварить?
    Р-1).: Да. Треба й борщ, треба й суп, треба й кашу треба. Ой Боже ж муй, Боже, шо ж треба. То це тиї кухаркі лічат, лічат і варат: тому таке, тому таке – все геть. А коліво само собою шоб було.
    З-1).: Коліво, да?
    Р-1).: Да, да.
    З-1).: А коліво у вас яке?
    Р-1).: Типер із етого…
    З-1).: Нє, ви як колись кажіть.Теперкі то не…
    Р-1).: З ето… з меду.
    З-1).: З меду?
    Р-1).: З меду, з меду. Шо ж тоді, не було ж ничого так, только меду. Трошечки меду до води, да накрішут хліба туди – таке коліво.
    З-1).: Ага, і коліво. А коли його їсти треба, коліво?
    Р-1).: Єк похоронят та прийдут з могилок.
    З-1).: Послє того вже?
    Р-1).: Нє,нє, наперед. На самий перед коліво їдят.
    З-1).: Ага. Нє, а дивіться, поки ще не похоронять, як ще померлий цей покойнік у хаті, то не їдять?
    Р-1).: Нє, нє, нє. Нихто не чипає, ничого не займає.
    З-1).: А де воно стоїть, це коліво?
    Р-1).: То колі їго, ну тут.
    З-1).: Колі їго стоїть, та?
    Р-1).: Да, да.
    З-1).: А покойнік на лаві лежить?
    Р-1).: На лаві лежіт. Поки стоїт похорон, та й поко …?… стоїт. І вони: послі накрішим туди трошки хліба, і по кожен, кожен. Ну як прийдеш вже с кладьбіща, то наллють по трі міски кому шо, шоб больше – лутчей. Тепер багато людей іде на кладбіщє, колісь не було. Два та й хватит.
    З-1).: Ну да, родичі…
    Р-1).: А тепер же ж багато, то же ж.
    З-1).: Так я не поняла, шо по три міскі наллють чєво… а коліва?
    Р-1).: Коліва.
    З-1).: А, шоб хватило.
    Р-1).: Коліва, токо коліва, токо коліва.
    З-1).: А колись одної міскі хватало?
    Р-1).: Одної, …?… Боже, одної, одної.
    З-1).: А як оце, дивіться, шо ночують тут в хаті оці ж хоругви, то коло нього ж должни були жінки сидіть, коло покойніка чи нє? Як оце?
    Р-1).: Аякже ж. Самій покойнік не буває.
    З-1).: Нельзя було його самого оставить?
    Р-1).: Не буває, не буває.
    З-1).: Але не ночує ніхто в цій хаті, сидять над ним?
    Р-1).: Над ним сидят. Чому – всі дітки є, і сімня вся є. Хто, де може лєгти, той пуйде, а тії, як перед єм, а і чітают Савтирь, ето Савтирь.
    З-1).: Сав… каво чітают?
    Р-1).: Псавтир. То читают таку книжку.
    З-1).: Псалтир?
    Р-1).: Савтирь чітают.Таку людину наймаєм, покуль не похоронім, он чітає Савтирь і йому платим гроші.
    З-1).: "Савтирь" вимовляється?
    Р-1).: Савтирь, Савтирь.
    З-1).: І платять гроші йому за то, шо він читає?
    Р-1).: Аякже, якже.
    З-1).: А він читає так, як текст. Як розказує?
    Р-1).: Як шо там і є.
    З-1).: Воно не співається, нє?
    Р-1).: Нє, нє, нє, воно читаєцца.
    З-1).: А не співають псальми?
    Р-1).: Спуяют. Приходят, спувают, дівчата самі позбираются, поспувают, но вони не вечеряют, вони не їдят. Їм давай, не давай – вони не будут їсти.
    З-1).: А це шо за дівчата приходять? Це пєвча чи хто це?
    Р-1).: Пєвчі такі. Ну з другого села, з третього, хто хоче може. Але і має…
    З-1).: То їм платять, да, цим…?
    Р-1).: В них вони не берут грошей.
    З-1).: Не берут грошей, вони так це ходять?
    Р-1).: Так, і не їдят. Вони нічого і не їдят.
    З-1).: А шо вони, наприклад, співають? От ви знаєте ці псальми?
    Р-1).: От я не… хто його там…, нє. О, то то, як прийде та жінка з ягод, то та сальмів знає.
    З-1).: Та знає?
    Р-1).: О то та, во, во, во…
    З-1).: То ми то спитаємо.
    Р-1).: Ві всі сальмі ві шоб запісалі.
    З-1).: Добре.
    Р-1).: О то вона знає всі сальмі, ото.
    З-1).: "Сальмі" кажуть.
    Р-1).: Вона знає.
    З-1).: Ага, а розкажіть ще, як виносять з хати, то як тут: якось прощаються чи на порозі шось роблять?
    Р-1).: Прощаюцця го такіх, як вун лєжіт, то всі попрощаюцца – родина, домашня. А як двинулася, то вже ж там перекрестят дорогу йому, да й годи, та й виносят. А вже всі геть пудрад на кладбіщі прощаютса. Стоїт вун на кладбіщі і всі прощаютса пудрад.
    З-1).: А під цім, ну от як виносять з ворот, тут нічого такого не роблять?
    Р-1).: Ні, ні, ні.
    З-1).: А як перехрестя от минають?
    Р-1).: Ставают. Стаять, усі стаєм. Перехрестя де є – стаєм усі і правім молітву, молєбєнь.
    З-1).: Ага, а чого кажуть, шо на перехресті нада?
    Р-1).: Ну треба так. Ну так сказалі, шо треба. Шо от на перехресті немєдлєнно тре атправіть.
    З-1).: На перехресті?
    Р-1).: Да, да, пообщатса. Покойнік…
    З-1).: А покойніка чим колись, возом везли на кладбіще?
    Р-1).: Возом, воламі.
    З-1).: Возамі?
    Р-1).: Боже, воламі.
    З-1).: Воламі, каже, та?
    Р-1).: А де ж тії коні булі? Може, де й кунь де був в якого батира [багача] такого, то ж всі ж бєдні булі. Воламі. Запрягают воли, і покойніка ще навіть його… ета сини, дочки, мати – всі, та й везут. Та шо ж, воламі возили.
    З-1).: А оце, як поховали, назад вертається цей конь з возом чи оставляють там натрохи?
    Р-1).: Аякже, аякже, вертається.
    З-1).: Вертається зразу, та?
    Р-1).: Всі люди вертаютса, всі люди. Всі люди вертаютса, всі люди йдут.
    З-1).: І йдуть обєдать?
    Р-1).: На обєд.
    З-1).: І оце коливо їдять, а потом вже їдять?
    Р-1).: А потом собі любе – шо хоч, те і їж.
    З-1).: А можна замітать в хаті в той день, як покойник?
    Р-1).: Нє, нє, нє, не замітаєм.
    З-1).: Не можна, да? А коли можна замітать?
    Р-1).: На другий день раненько тре замісти і все поміти: і посуду не мієм. Все…
    З-1).: В цей день, як похорон, то ше нє?
    Р-1).: Да, да, да, нічо не робим. Только вже святкуєм, переночуєм, на другий день все зробім, все поновім. І ідем на кладбіщє тоже.
    З-1).: На другий день, да?
    Р-1).: На другій день несем сніданнє.
    З-1).: Покойніку снєдання?
    Р-1).: Покойніку. І кладем серед хати гонь… серед дороги. Серед пудворка гонь кладем…
    З-1).: Серед пудворка?
    Р-1).: Серед пудворка.
    З-1).: Щас, а "пудворок" – це шо? У дворі чи шо?
    Р-1).: В двори, в двори, в двори.
    З-1).: В двори гонь кладуть…
    Р-1).: Гонь кладе.
    З-1).: Чуєте, да, кажуть, не "огонь", не "вогонь", а "гонь" [1].
    Р-1).: Я й кажу вогонь, агонь…
    З-1).: Кажіть, як по-вашому.
    Р-1).: Огонь. І всі стаєм Богу молімса, так калі того огню.
    З-1).: Лєтонью?
    Р-1).: Калі того огню.
    З-1).: А, калі того огню.
    Р-1).: Калі того огню наклалі, запалілі. Чоловіки всі, всі з хрестами, всі з етими, з молі…
    З-1).: А огонь з чого запалілі? Так дрова просто?
    Р-1).: А за… Так дрова, шо осталоса, може шо яка сорочка чи шо то…
    З-1).: Ага, од покойніка, да?
    Р-1).: Од покойніка …?…
    З-1).: А казали, шо покойніку шось ше в гроб кладуть?
    Р-1).: Як шо?
    З-1).: Ну вообще, як хоронять, шо йому в гроб кладуть до нього?
    Р-1).: Нічого не кладут. То но кладут одежу, вбірают його гарно. Чим хто може, хто може. Як можна вбірати гарно, можна – і не гарно, як можна.
    З-1).: А тако, от, наприклад, шо кладуть не одну сорочку, а от всі вишитиє сорочки? От, як баба гарно вишивала, каже: "Покладіть мені".
    Р-1).: Ну аякже ж, аякже.
    З-1).: Кладуть?
    Р-1).: Кладут, кладут, кладут.
    З-1).: А нашо вони їй там треба?
    Р-1).: А вони їй треба – не треба, лиш там є їх тоже ж є якийсь свєт. Ви думаєте, шо так, якийсь свєт там.
    З-1).: І там вони їй пригодяться, да?
    Р-1).: Там і пригодятса. І там треба так, шоб спувалі, і треба, шоб казалі, і тре і сорочка, певне шо треба. Раз вона спувала, то треба і сорочка там, аякже. То там тоже такий свєт, єкий оде, оно шо ми його не знаєм і не видим.
    З-1).: Ну да.

    Примітки:

    [1] Збирач № 1 звертається до збирачів-учнів Малої академії наук. – Примітка транскриптора.

  • 17.

    З-1).: А от ви не чули таке, кажуть, шо якось на Троїцю приходять русалки і кажуть, шо їм нада перемінить сорочку?
    Р-1).: Пріходят. Тройца сьогодні, то Тройці до того – русалки ходят. Ходят у чум вони вбирані там, в чум є похоронені, в тум вони ходіт, в тум вони вбирані.
    З-1).: А хто такі русалки?
    Р-1).: Русалкі? Хто любий попаде – тоді вмре. Ето…
    З-1).: Хто вмер на Троїцю, той русалка, чи як?
    Р-1).: Той – русалка, той русалка.
    З-1).: Будь-яка людина може буть русалка?
    Р-1).: І діти, і будь, будь-яка людина.
    З-1).: І дорослий може буть?
    Р-1).: І дорослий, хто попав. Ето тоді вже до…
    З-1).: І чоловік може бути русалкою?
    Р-1).: Може, може. Хто умер – той русалка, той є русалка. Той вже…
    З-1).: А хто родився на Троїцю, то нє?
    Р-1).: Нє, той добрий.
    З-1).: Той добрий є, та?
    Р-1).: Той добрий.
    З-1).: А шо русалка, вона – погана?
    Р-1).: Ну як вона, русалка приходіт, ну того дня приходіт, шо вона мусит…
    З-1).: На Троїцю оце приходить?
    Р-1).: На Троїцю мусит, її… ето… свято.
    З-1).: Свято її?
    Р-1).: Свято її.
    З-1).: І шо вона хоче?
    Р-1).: А шо вона хоче? Вона ходить по полі, по житі.

  • 18.

    Р-1).: Мі ходими рвати щав’ю, і бачимо: і ходіт якісь люди.
    З-1).: Ви бачили русалку?!
    Р-1).: Бачилі, ходять. А шо ж це за вони? Так мі до їх бліже – вони далі, мі до їх бліже – вони далі, й не мона їх побаятис. Мі, мі хода – додому.
    З-1).: "Побаяти" – це поговорити?
    Р-1).: Не мона поговорити, бо і то русалки, то такі русалки. Хоть хлопці, хоть дівчата, хоч молоденькі, хоть старенькі. Но то є час: як попав – то русалка.

  • 19.

    З-1).: А їх треба бояться, да?
    Р-1).: Ну а чо їх бояцца?
    З-1).: А вони можуть лоскотать чи шось там?
    Р-1).: Нє, нє, нє.
    З-1).: Нє, нічого, не трогають?
    Р-1).: Вони іно з’являцца. Побачать собі, бо вони, вони нічо не зроблят.
    З-1).: А оце ж казали, шо сорочку наче їм треба?
    Р-1).: Дати?
    З-1).: Дати сорочку русалці, нє?
    Р-1).: Ну хто хоче, хай дає.
    З-1).: А як дають сорочку?
    Р-1).: Мі не дає, мі не далі сорочку, ніколі не давалі.

  • 20.

    Р-1).: Бачім – вони ходят. Мі рвем чи щав’ю чи зілля, шо-небудь рвем.
    З-1).: А ви не боялися?
    Р-1).: Нє.
    З-1).: А ви, а вам скільки років тоді було, коли ви бачили русалок?
    Р-1).: Два ети… П’ять лєт, як мене мати взяла щав’ю рвати. Вона ті русалки побачила, перехристилася: "Ходім, діти, додом, ходім". А вона нам нічо не каже.
    З-1).: А ви й побачили самі?
    Р-1).: Ага. Шо то люди, Ну то ж то люди. Алє, як ми до їх, то вони далі, як ми до їх, то вони далі, не мона їх…
    З-1).: А вони, як вже перехрестився, то вже бояться?
    Р-1).: Да. Перехрестіліса, ми пушлі додому, а вони собі гуляють дальше.

  • 21.

    Р-1).: А вже вони, як той день послєдній, гуляют вони: і дивчата, і молоденькі, всякі, які попадут. Вже вони потанцуют, потанцуют, да всі йдут, спуваючи, на кладбіщє, вже йдут до своїх…
    З-1).: Це хто? Русалки йдуть?
    Р-1).: Русалки.
    З-1).: А шо, можна почуть оце, як вони співають?
    Р-1).: А чо ж? Можна почути і побачити їх.
    З-1).: Та ви шо?
    Р-1).: Хто хоче, хто хоче. То йдут до могилок да й сєдают, та хто хоче, то дивітса, як вони йдут, вони йдут…
    З-1).: І шо, були у вас такі люди, які оце ходили?
    Р-1).: Булі. Вже нема тих людей. Только вони йдут, вони співают во всю хорошенько! Бо вони співачки. О, і вони ж ідут і вже перехристітьса, всьо – вже на той год аж вийдут.
    З-1).: Так це ж не … сщас, співають це не люди, а це самі русалки?
    Р-1).: Да, да, да, то не люди.
    З-1).: А люди не співають, які хто хоче подивиться, хто не боїться?
    Р-1).: Нє, нє, нє.
    З-2).: А яких пісень співали русалки?
    Р-1).: А хто їх зна – любі пісні вони зналі, любі пісні. Які знає, такі співалі, та. То вони такі бідненьки йдут, і десь ховаютса, спувают, і йдут вже: перехрістітса кожна єдна, перехрістітса – да й на кладбіщє да й вже йде…
    З-1).: Хто? Русалка перехреститься?
    Р-1).: Да, да, в своє місце.
    З-1).: В своє мєсцє – на свою могилу вже іде?
    Р-1).: Да, да, на свою могилу, шо вона йде лягати.

  • 22.

    З-1).: А русалка може дощ, от наприклад, визвать, якшо нема дощу?
    Р-1).: Ой, нє, то вже… нє, нє, нє.
    З-1).: Нє, а як тоді роблять? От, наприклад, треба дощу…
    Р-1).: Да нема.
    З-1).: Да нема, то шо треба робить? Можна помогти тут якось?
    Р-1).: Нє, нє, нічим, нічим не поможеш.
    З-1).: Нічо? Якось кажуть, мак в колодязь сиплять або…?
    Р-1).: Ну, ну то ми сиплєм. Сиплєм мак в колодец, шоб дощ ішов і ше, шоб большой бив. Ну збираєм ше навіть такі, шоб дощ ішов, хочем, шоб дощу. А як Бог не даст, то не ти не зробіш …?…
    З-1).: То хоть ти шо хочеш сип і нічо не буде.
    Р-1).: Шо хочеш робі. От ето тепір, бачите, як пушов дощ? Яка ж була жара – подітьса не було де. Всі люди сиділи по хатах, подіться не було де [1].
    Р-1).: Пошлі ті девчата до тиї жінки, шо прівела вас за того?
    З-1).: Так вони ж пришли, ось [2].

    Примітки:

    [1] Далі респондентка № 1 запитує збирачку № 1 про інших збирачів. – Примітка транскриптора
    [2] Тут пауза в аудіозаписі. – Примітка транскриптора

  • 23.

    З-1).: Купала як святкували по-колишньому?
    Р-1).: По-колісьньому Купала Іван: у кожному дворі горить огонь.
    З-1).: В кожному дворі огонь?
    Р-1).: В кожному дворі завжди горить огонь. А на селі в нас хлопці і дівчата то особенний огонь кладут.
    З-1).: Особенний? А то ще у дворі ще свій огонь?
    Р-1).: Музика, музика грає і співают – то на Купалного Івана. А ета… кожна жінка в кожному дворі свойому кладе огонь, кладе огонь.
    З-1).: На Купалного Івана?
    Р-1).: Да, да.
    З-1).: А шо вона робить коло того огню?
    Р-1).: Постоїт помолітса і все біть – скорі потушітса. То мі колісь держалі багато корови, та казалі, шо змія ходит, то вже вона одбірає молоко той день.
    З-1).: На Купална?
    Р-1).: На Купална.
    З-1).: Так, оце шоб од змії оце огонь цей клали?
    Р-1).: Ну то змія, то змія згорит, спалітса вона, спалітса.
    З-1).: В том огнє запалітса змія?
    Р-1).: Да.
    З-1).: А не казали, шо вєдьма?
    Р-1).: Ну то вєдьма, змія – то єден чорт, єдна халєрія.
    З-1).: Ага, вєдьма і змія – то те саме?
    Р-1).: То те саме. Змія, Ну то є вєдьма. То то вже тую, помолітса біля того вогню, да вєдьму спалят, да вже йдут додому, та й йдут…
    З-1).: А не було якоїсь пєсні про вєдьму?
    Р-1).: Нє, не було ниякої.
    З-1).: Не співали, що на Івана на Купайлого там ластівочка шось сушилася чи журилася? Шось такої пєсні?
    Р-1).: На Купайла Івана то пісні всякі є, алє тако не спувают.
    З-1).: Шоб саме іменно про Купала, то нє?
    Р-1).: Нє, нє, нє.
    З-1).: Чи шось про вєдьму, шо вона пішла грошей позичати?
    Р-1).: Нє, нє.
    З-1).: То ж кажуть, на Купала позичати не можна?
    Р-1).: Не можна, на Купала не мона. На любого свята не позичайте.
    З-1).: На любого свята не позичайте?
    Р-1).: На любого свята никому ничо не позичайте, любого свята: не можна. Любого свята. Яке не є свято, то свята, то є діло друге – позичати. Нашо їй те свято. А є такі змії, которі проводят, людей переводят. Вони спеціально йдут позичати на те, а хто не знає, той позичає.
    З-1).: Ага, як позичив, то тобі вже шось буде?
    Р-1).: То не ведецца, то не ведецца хазяйство – все гине, все пропадає. О на свято тая змія мусит прийти за тобой і позичіть коє воно шо.
    З-1).: Ага, от же вона яка?
    Р-1).: Не нада на свята позичати нічого никому.
    З-1).: Ага. А не казали, шо вєдьма, це вона наче на жабу перетворюється чи на кота якогось?
    Р-1).: Нє, нє, нє.
    З-1).: Це такого не знаєте?
    Р-1).: Нє, нє. Вєдьма є вєдьма.
    З-1).: А вєдьма – це людина просто, це от жінка може бути?
    Р-1).: Да, да, да.
    З-1).: А ви от в селі знали когось, хто отакий, шо може?
    Р-1).: Такого, такого в нас не було.
    З-1).: Невідомо хто це. Вони собі роблять, але ви не знаєте?
    Р-1).: Невідомо, невідомо.

  • 24.

    З-1).: А оце, ви кажете, шо це русалки приходять, а от, якшо не русалки, просто ну покойнік, от є якийсь день, шо наче душі всі приходять покойні, може, на Різдво вони приходять?
    Р-1).: Так на любе свято вони приходят.
    З-1).: Приходят на любе свято?
    Р-1).: На Рожество, на коляди – на любе свято покойнікі приходят. Шо в тебе в хаті робіцца, кажного свята святкуйте, молітеса: покойнікі знают, шо ві робите. І ви ідіте до церкви, молітеся і вони. А вони всі в церкві. Вони йдут до церкви всі – молятса.
    З-1).: А як от ви знаєте, шо вони приходять, ви відчуваєте чи ви бачили їх?
    Р-1).: Мі не бачили їх, мі не відчуваєм – нам стариє… батьки.
    З-1).: Стариє люди сказали, шо…
    Р-1).: Батькі, батькі сказалі, да… О на свята, то вже не чіпают, ми повечеряєм, то вже не… стул шоб не був порожній, шоб там було, шо…
    З-1).: "Стул" – це стіл?
    Р-1).: Стіл. Ну шоб їжа тая була ночує… переночувати, пуст прийдут.

  • 25.

    З-1).: Ночує та їжа. А чого, шо покойнікі будуть їсти?
    Р-1).: А шо ж?! Вони же ж придут їсти.
    З-1).: Вони прийдуть єсти вночі?
    Р-1).: Аякже.
    З-1).: І шо?
    Р-1).: Ну і шо? Вони прийдуть єсти, наїдятса. А єдна жонка поміла ложкі тоді.
    З-1).: Не оставила їм?
    Р-1).: Да не оставіла ниякої їжі. Да той покойнік ходив, ходив – да пушов до чужих людей їсти. Да й приснився юй на другий день: "Мені, – каже, здаєцца, – я так їсти схотів – і ложкі поміла". Бач. Ка’: "Ходім одсіль, бо онде поміті ложкі". Ну то не знаємо, то такий якийсь притча чи шо.

  • 26.

    З-1).: А не казали, шо якшо хтось оставить ложки, а ложка перевернута, то це наче вже покойнік перевернув?
    Р-1).: Покойнік, покойнік. Як перевернута ложка, то ничого. Треба шоб ложкі всі лєжалі непереверняні. А як переверняні, то вже … шось вони чувают, покойнікі.
    З-1).: Ну якось кажуть, шо, якшо покойнік перевернув чиюсь ложку, то це може вмерти та людина?
    Р-1).: Да, да – може вмєрти.
    З-1).: Так казали, да?
    Р-1).: Так казалі.
    З-1).: А так не було, шо для покойніка наче од кожної, от сіли як вечерять, на Різдво, наприклад, шоб од кажної страви йому на стіл так уже одсипать, шоб він…?
    Р-1).: Е, то тоді на "диди" як вже…
    З-1).: На дидиці?
    Р-1).: На "диди". Кажного, кажної йому одсипати треба на диди, на диди. Ото ж ти… То то слухайте ж. То то як диди ж робім то. Шо робити, то робили. Ну то диди справляйте. Бо, хто не вмер, то той прийде на диди обідати. То не види живі, то он прийде на диди. То ми тоді йому становляєм сю страву, помолімса Богу, вони приходят, о, і тоді по одній поодносим, і по одній знов становімо і скідаєм, скідаєм.
    З-1).: А куди: прямо на стіл чи в миску?
    Р-1).: В нас хоч у міску, хоч на стіл – ну до місця, до місця тре…
    З-1).: До місця?
    Р-1).: До місця
    З-1).: До одного місця кожного виду їжі?
    Р-1).: До єдного місця. А ми поступаємса отут, пуйдем полягаєм – так вони сидят – вечерают.
    З-1).: А це свої приходять? "Диди" – вони хто?
    Р-1).: Ну "диди" – батькі, всі, хто вмер.
    З-1).: З тої хати вже? Це родичі з тої хати приходят?
    Р-1).: З тої хати, да, да, да, ето – диди, ето дидам.
    З-1).: А коли "диди" святкують?
    Р-1).: Ну колі диди? Диди – три дні… три рази на год.
    З-1).: Три рази? В які дні?
    Р-1).: Да, три рази на год святкуют ті диди.
    З-1).: Коли? Пам’ятаєте, коли ці дні?
    Р-1).: Ну як же вам сказати?
    З-1).: Весною десь є?
    Р-1).: Весною – як весна, то то диди. І топіру диди будут…
    З-1).: Осінню вже?
    Р-1).: Осіню знов і єдні диди должно бить зімою.
    З-1).: І зимою є диди?
    Р-1).: Да, да, да.
    З-1).: То, може, на Різдво нє, чи зимою…?
    Р-1).: Нє, нє. Ну на Рожество… Ну то до Рожества диди должни бить.
    З-1).: До Рожества должни вони прийти?
    Р-1).: До Рожества, да, да, да.
    З-1).: А так не казали, шо треба от як сідаєш, шо вони можуть на лавочці сидіть, да здуть нада?
    Р-1).: Да.
    З-1).: Ну подуть нада, шоб не сісти на ту душу вже?
    Р-1).: Вони сідают самі собі. Місце, де самі собі. А ми оступімса, тоді вони сідают, а вони не придут до нас.

  • 27.

    [1] Р-1).: Через віконце. Їдна була мати, да вельми плакала по своїй доцці – умерла. Да були деди, а вона влізла, таки древ хтось до хати, на піч. Та дивіласа, да дивіласа вона. Одчинила хату да хотіла перелізти, а вона хотіла їй помогти, да й умерла зразу на тому ходу.
    З-1).: Так вона куди дивіласа, я оце не паняла?
    Р-1).: Вона в теє оконце дивіласа.
    З-1).: Ото за піччю, да?
    Р-1).: Ото да, да, да, да.
    З-1).: Мати та дивилася?
    Р-1).: Мати тая, за піччу. Не де там дивіласа, а за піччу.
    З-1).: Так їх не видно в таке просте окно, тільки в те?
    Р-1).: Нє, нє, нє. Не треба дивітсі і не треба бачиті, і не тре знати: вони нам не треба – Бог з їми.
    З-1).: Але таке ви чули? Це старі люди сказали, що через то окно можна було побачити?
    Р-1).: Чюлі-чюлі, є таке, є таке. Побачіті.
    З-1).: От яка ситу … Через порог хотіло перелізти?
    Р-1).: Чи хотіло посадити їйо, перевести, бо воно нездужало, та й вона померла.
    З-1).: Це у вашом селі так розказували, да?
    Р-1).: Так, так, так
    З-1).: Шо таке було?
    Р-1).: Не можна. Шо вони роблят – хай роблят вони собі, а ми – собі.

    Примітки:

    [1] З-1).: А ви знаєте, якісь колись в старих хатах було за піччю віконце таке, шо можна будо диди побачити? Р-1).: То то вже не можна. Як вже можна тиї диди побачити – мона вмерти. Вже яка, яка людина побачит тиї диди, то не годицца ни розказувати, ни казать никому, бо вже тиї вона може померти. З-1).: Якшо вже вона випадково побачила, то треба мовчать? То ще може не вмерти тоді? Р-1).: Да, да, да. З-1).: А це через ото віконце вона могла побачіть?

  • 28.

    З-1).: От, дивіться, ану про дєти, як ви кажете, шо малиє дєти. А як дитина народиться, розкажіть,от як народжували, шо робили, хто помагав? От колись, як ви там свої дєті родили?
    Р-1).: Самі родилі.
    З-1).: Самі родилі?
    Р-1).: Ніхто не було ни медічок, нічогусенько да й вмиралі. Через хату й мерлец. То ж моя мати умерла з родива.
    З-1).: З родива умерла?
    Р-1).: А шо ж?!
    З-1).: Ото народила стільки дітей?
    Р-1).: Народила стільки дітей, а посліднє родила – да й умерла. Та й покінула нам теє одненьке дитя, а мі його гляділі – большінькіє дєвчата – всі мілі, єлі. А чим єлі, колісь не було сосок. Да ті… давалі… ку… еті… зробім клумку тую, дамо йому в ротичек – посмокче, да на другий день раненько, як відно, вже де скоренько молоко даєм. Да й вігодовалі.
    З-1).: Вігодовалі?
    Р-1).: Вігодовалі. Я й брата вігодовала, я й, як стой да дивітса, ходила й оженила його. І була за сваху, і за їм єзділа, і все геть.
    З-1).: Ти бачиш, яка доля…
    Р-1).: А шо ж, а шо ж…
    З-1).: Ну а дивіться, а як всьо добре, от народжує дитинку, і шо тут коло неї роблять? От народилась дитина?
    Р-1).: Пойдут по бабу. Вона нородила дитину…
    З-1).: Народжує сама, ніхто не помагає?
    Р-1).: Сама, да, ох сама, хто кому… Ну є такі бабі, є такі, шо моляцца. Є така молітва, є така молітва до етого роду. Така є молітва, шо помолішса три рази тею молітвою, і всіх з хати виганяє і тоді вона родит.
    З-1).: Це сама молітса та баба чи молітса та, хто роде?
    Р-1).: Тая баба, тая баба.
    З-1).: Тая баба молітса?
    Р-1).: Тая баба молітса. Помоліласа, її берут болі, її берут болі – вона вже родит. І вона вже родит, то нас з хати повиганяє, і вже тоді вона родит.
    З-1).: А як родили колись? Як: на печі, на краваті, як це було?
    Р-1).: А де тая кровать була?
    З-1).: Ну я не знаю, я ж питаю? Я тоже не знаю.
    Р-1).: Боже… Дак пол, пол був, да на печі, да на печі та й годи. На печ залізт да вигрітса треба вельми добре, спіну вигріти крепко, гараче шоб було, да тоді вже вродиш. Та то попоєнчиш тую ноч, та й тую день, да й все. Ой, Боженько, мучіліса. Сколько ше з родива тоді повмирало людей. То ж не мона, як то самому вродити, га? Де ви бачілі? То є така, шо здорова жінка, крепка, якшо вона до такого прівічна, то в неї вроде, а є ж така, шо і вмирає. Мея мати …?… умерла.
    З-1).: Ну а ви родили, вам хто помагав, наприклад, от чоловік міг помагати, нє? Не було його?
    Р-1).: Нє, нє, нє, він і не був в хати його. У мене отака баба була, бабка, шо помагала, приходила, моліласа молєтву.
    З-1).: Ну вона тіки молітву молілась, так нічого не помагала?
    Р-1).: Да. Нє, нє, нє, нє. Молітву моліласа, й тако все ті рукі, тако казала і моліласа, і положіт мене, і я бачу – родю.
    З-1).: Ну от ви родили, вона дитя забрала, да?
    Р-1).: Да, да, да.
    З-1).: А пупа хто цей…?
    Р-1).: Вона, тая баба. Хто, кого вже позвем, а не хоче – є в нас баба, шо тая, то бери.
    З-1).: Та називається просто "баба", да?
    Р-1).: Да, да, да.
    З-1).: Не казали, шо "пупня баба"?
    Р-1).: Да, "пупня".
    З-1).: "Пупня баба", да?
    Р-1).: Є й така, є й така – є дві бабі. То хто хоче – бере її, а хто хоче, то хто хоче, хто хоче…
    З-1).: Ага, так можна це і сусідку позвать, якшо нада?
    Р-1).: Чого ж не можна?
    З-1).: Можна?
    Р-1).: Чого ж не можна? Канєшно можна.
    З-1).: І то вже та, шо різала пупа, в’язала пупа, то то вже…?
    Р-1).: Настояща баба.
    З-1).: Настояща баба вже?
    Р-1).: Настояща баба. То вже така баба, шо "родоміта", ну.
    З-1).: "Родоміта", ви кажете?
    Р-1).: Ну "родоміта", ну й родила, чого ж вона "родоміта" баба, якже ж.

  • 29.

    З-1).: А от, коли хрестини справляли, то це через скільки днів, як дитинка вродилася?
    Р-1).: Як хто справітса. Хто може через тіждень, хочеш, хто через дві неділі, як хто є по бідноті. Тоді біднота була. Тоді хлібець і соль – і христини, які там булі христини. В мене було троє диток і я сама на христини готовила, нихто не помагав, ниц нихто. Всі пойдут по роботах.
    З-1).: А ви й тут народили і вже нада готовить на хрестини?
    Р-1).: Тра готовіть на хрестини. Я печу хліб, тоді хліб, то до дітей…
    З-1).: Хтось зове, чи шо? [1]
    З-1).: Хрестини були, співали?
    Р-1).: То аякже ж.
    З-1).: Співали, да?
    Р-1).: Співалі.
    З-1).: А які це пісні? Поспівайте нам.

    Примітки:

    [1] Збирач № 1 запитує інших збирачів. Тут пауза в аудіозаписі. – Примітка транскриптора.

  • 30.
    1. [1] … [2] голубко моя,
      Ой хто тебе в баби взяв,
      Колі да й не я?
    2. Ой був і такий,
      Що й меду купив.
      Таки мене в бабоньки,
      Таки мене в голубоньки,
      Й у баби просив. [3]
    3. Ой кумонько мой,
      Голубонько мой,
      Ой хто ж тебе в кумі взяв би,
      Колі да й не я?
    4. Ой був і такий,
      Що й медок купив,
      Да вун мене, кумонька,
      Да вун мене, голубонька,
      Й у куми просив. [4]
    Примітки:

    [1] Р-1).: "Бабко моя, голубко моя, хто ж тебе в бабі взяв би, ко вжє да не я? – Був і такій, шо мєдку купив да мене в бабоньки, да мене в голубоньки виба… випросив". Ну отаке спувают. І "куме", те і "куме" ето спувают, спувают. З-1).: А поспівайте на голос? [Прийшла сусідка респондентки № 1. – Примітка транскриптора]. Сусідка: Добрий день. А шо…? З-1).: Добрий день. Р-1).: Ходи-но сюди. З-1).: Журналісти. Р-1).: Журналісти.
    [2] Початок твору відсутній на аудіоносієві, відтворено на основі тексту, який респондентка повторила на прохання збирачів. – Примітка транскриптора.
    [3] Р-1).: Тепер спувают куму знов.
    [4] Р-1).: Ото спувают таку, яку умеют. Як всє така пєсні.

  • 31.
    1. 1. [1] Ой бабко моя,
      Голубко моя,
      Ой хто тебе в баби взяв би,
      Колі да й не я?
      2. Ой був і такий,
      Що й меду купив.
      Да вун мене, бабоньку,
      Да вун мене, голубоньку,
      Й у баби просив. [2]
      3. Ой кумко моя,
      Голубко моя,
      Ой хто тебе в куми взяв би,
      Колі да й не я?
      4. Ой був і такий,
      Що й медок купив,
      Да вун мене, кумоньку,
      Да вун мене, голубоньку,
      Й у куми просив. [3]
      5. Ой кумко ти мой,
      Голубонько мой,
      Ой хто тебе в куми взяв би,
      Колі да й не я?
      6. Ой був і такий,
      Що й медок купив,
      Да вун мене, кумонька,
      Да й вун мене, голубонька,
      Й у куми просив. [4]
    Примітки:

    [1] З-1).: А можна ще раз? Проспівайте, можете трошки взяти, трошки вищим голосом? Р-1).: Ета? З-1).: Ета це. Та сама, тіки трошки вище? Р-1).: А ті мені поможі. З-1).: [співає] "Ой, бабко моя". Отут десь, ану попробуйте. Сусідка: Вона не може. З-1).: А давайте, ідіть, ідіть помагайте. Сусідка: Я опше не вмію співати! Вона вопше не може – бабі восімдесят лєт! З-1).: Ну бачите, як співає? Ну отлічно співає! З-2).: Гарно співає. З-1).: Ну. Р-1).: "Ой… "[ пробує співати. – Примітка транскриптора]. Сусідка: Вже вона охрипла. Р-1).: Ми куму співаєте. Спуваємо куми, куми спуваємо. З-1).: Нє, давайте бабкі, тільки отут почніть: "Ой, бабко моя… ".
    [2] Р-1).: І так куми, й так куму, зовсім поспуває. З-1).: Давайте іще поспівайте кумі. Р-1).: Куми? З-1).: Да.
    [3] Р-1).: Ну та й і … З-1).: І "Кумцю ж моя". Р-1).: І "кумцю", і "кумцю". З-1).: Ну співайте і кумі.
    [4] Р-1).: Ну то куму, та й спувают так, спувают. А тепер уже спувают усі вже, які хто хоче. Як єдна баба поспувала, то вже всі спувают.

  • 32.

    З-1).: Ну, а шо ж вони там роблять от на хрестинах? Може, якось кашу розбивають чи шось таке?
    Р-1).: Нічого не роблят – їдно п’ют водку.
    З-1).: А як по-колишньому було?
    Р-1).: По-колісьньому. А водки колісь не було – малінько. По трошку, по трошку теї водкі, да спувают, да ше по другому разу, да й всьо, да й кончили христини. [1]
    Донька респондентки: Мама… А ви давно пришли, дєвочки?
    З-1).: Ну півчаса десь. [2]

    Примітки:

    [1] Донька респондентки звертається до збирачів. – Примітка транскриптора.
    [2] Тут пауза в аудіозаписі. – Примітка транскриптора.

  • 33.

    З-1).: Шоб вони спали гарно, шо їм приспівують до колиски? Ви ще оці ж колиски застали, шо оці ж на гачку ото?
    Р-1).: Ну то коліскі, коліскі.
    З-1).: Коліски, да.
    Р-1).: Та гачков не було.
    З-1).: Гачков не було?
    Р-1).: Гачков тих тоді не тямілі. Всі в колісках. Оньо бачите які, отам вісілі коліскі.
    З-1).: А, он бачите гачок отой – там на ньому висіла колиска полотняна.
    Р-1).: Да, да, тут висіли коліскі, ну. А я вже коліскі свої всі позбірала, поздавала вже… у музей.
    З-1).: У музей кудись?
    Р-1).: У музей.
    З-1).: О, добре, шо не попалили.
    Р-1).: Нє, нє.
    З-1).: То ваші дєти на тому гачку колисалися?
    Р-1).: Двоє яких – всі на тому гачку.
    З-1).: Всі на тому гачку?
    Р-1).: На тому гачку, на тому гачку.

  • 34.
    1. [1] Люлі-люлі, спати, малєнька Галко. [2]
      [3] Люлі-люлі спати, бо пошлі вже всі гуляти, а тобі треба спати. [4]
    Примітки:

    [1] З-1).: А шо ви їм співали, шоб вони спали харашо? Р-1).: "Люлі-люлі, спати". З-1).: Ну а як це на матів? Р-1).: Дальше…
    [2] Р-1).: Вона чи Галка, чи дівчинка, чи хлопчик. З-1).: Ну ви ж на свою дочку як співали? Р-1).: Галка. З-1).: Ну.
    [3] Респондентка № 1 декламує другий рядок. – Примітка транскриптора.
    [4] Р-1).: Потім знов я яку відумаю пєсєньку, знов "люлі". З-1).: Самі по дорозі? Р-1).: Самі по дорозі. Сама собі, сама собі що-небудь гомоню, да й засне.

  • 35.
    1. [1] А-а-а, люлі-люлі,
      Чужим деткам дулі,
      А тобі калачі,
      Шоб ти спала вдень, вночі.
    Примітки:

    [1] З-1).: А так співали якось "А-а-а, люлі"? Р-1).: Да, да, да.

  • 36.
    1. [1] Люлі-люлі, гойда-даш,
      Поїдемо на кураш [2],
      А з кураша на базар,
      Вовкі бабу розорвалі. [3]
    Примітки:

    [1] Р-1).: І так, і так…
    [2] Кураш = базар. – Примітка транскриптора.
    [3] Р-1).: І такі… З-1).: Стойте, там шось ви пропустили, якісь слова. Р-1).: Де? З-1).: Ну шо… де "вовкі бабу розорвалі"? Р-1).: А… "поїдемо на базар…", як я казала? "На базар… вовкі бабу розорвалі". То таке от дурне діло таке… яке дітям! З-1).: Це шоб не плакали чи шоб спать? Р-1).: Шоб не плакать, шоб не плакалі.

  • 37.
    1. [1] Котік Мурчік,
      Наш голубчік:
      Зубкі остри,
      Лапкі мягкі.
      Ходит Мурчік тихо,
      Буде мішкам лихо,
      А вам спати тихо. [2]
    Примітки:

    [1] З-1).: А шоб спала? Р-1).: Це ж спалі. А вони …?… та собі заснут. З-1).: А про котика?
    [2] [Р-1) декламує. – Примітка транскриптора]. З-1).: А це ви не з книжечки вивчили? Чи це ви самі придумали? Р-1).: Нє, нє, з голові. З-1).: З голові? Р-1).: З голові.

  • 38.

    З-1).: Ви і щас можете з голові придумать якусь таку?
    Р-1).: З голові, з голові. Всьо не з кніжечки – з голові. В школи… була така школа в нас, шо мі, ту гарна в мене була голова добра, то я учіла спувати, і хто не вміє грамоти ні нічого, то й до мене допіралі [?].
    З-1).: Ага, то ви грамоту вмієте, да?
    Р-1).: Ну яку грамоту? Так, два, три – та й я вмію, а больше я грамоти…
    З-1).: А скільки ви класів кончіли?
    Р-1).: Єдну!
    З-1).: Єдин клас?
    Р-1).: Єдин клас!
    З-1).: Ну читать можете, да?
    Р-1).: Да, да. Я пісьма пішу, чітаю і до своїх дочок шлю. Да, да, да

  • 39.

    Р-1).: Єдин клас я кончила. Бо в нас будь школи не було – вже згоріла: була война. Коб не война… Ше нас повєлі до Залєщик, до церкві. Єдин мєсяц всі до церкви походилі, помоліліса, да вже й стала война. Да й стало горіти село, да й згоріла церква і школа – все погоріло, пропало, нічого не стало. А мі булі в лісі: повтекалі.

  • 40.

    З-1).: А ви пам’ятаєте, як ви були малими, в якіє ігри дєти гралися?
    Р-1).: Якіх? Тоді нічугусінько не було – коліска і "гойда-даш".

  • 41.
    1. [1] Прийшов дідок, зліз на горбок.
      Весна пришла, тепло принесла.
      Цвірінь-цвірінь, журбу покинь.
    2. [2] А в хати жить не хочецца,
      Бо все ожило, усе розцвіло.
      Ірий диток несе вінок на сьой горбок. [3]
    Примітки:

    [1] З-1).: Нє. А так на вулиці, як ото вже весна, наприклад? От не було, кажуть, шо нада як весна, то нада на горбочок вилізти погукать весну шоб пришла скорєй? Р-1).: "Весна пришла, то тепло принесла". Ето… кричат: "Цвірінь-цвірінь, журбу покинь". З-1).: А як кричать? Покричіть. Ану як це? Р-1).: Нє… [Респондентка № 1 пригадує текст. – Примітка транскриптора].
    [2] Респондентка № 1 пригадує слова, декламує. – Примітка транскриптора].
    [3] Р-1).: Де мі сідимо, "на той горбок ірий диток несе вінок". Ето уже весна, но вже радість. З-1).: Оце віршик якийсь? Р-1).: Віршик, віршик. З-1).: А це откуда ви знаєте цей віршик? Р-1).: А с школи. З-1).: С школи знаєте цей віршик? Р-1).: С школи, ашо ж. "Цвірінь-цвірінь, журбу покинь: весна пришла, тепло принесла". Так, так, ето с школи.

  • 42.

    З-1).: А такої не чули пісеньку, шоб співали "Володар, володаре, одчіняй ворота"?
    Р-1).: Далі як-то?
    З-1).: Ну далі й не пам’ятаю. Хтось там їде, шо откривай ворота, хтось должен приїхать уже. Не чули ви про володара?
    Р-1).: Такого мі не чулі. Такого в нас не сповалі.
    З-1).: А про журавля якусь пєсню? Шо в "журавля" якось грали? [1] Нє? Шо внадився журавель якось до бабиних конопель?
    Р-1).: А хто його зна, такої я не чула.
    З-1).: Не чули, нє?
    Р-1).: Нє, нє, нє… Уже кончаєцца зима, починаєцца весна, як-то кажут "пост", "пост" – то то веснянка.
    З-1).: І у пост можна було оце веснянки співать?
    Р-1).: Можна. До самого-самого посту веснянку спувают. Вже в тум селі, в тум селі чути. Збіраємса девчата і ну во всьой голос спуваєм веснянку.
    З-1).: То так співаєте, шо… А до якого села отголос був чути? От у вас які то?
    Р-1).: В любе. В тум селі, шо їхати то, і в етом чути, і в етом шо…
    З-1).: Ну які це названія, скажіть?
    Р-1).: Літвіца.
    З-1).: У Літвіци чути, як це ви співалі?
    Р-1).: Чути.
    З-1).: А до Літвіци скіки кілометрав?
    Р-1).: Може, кіломєтр, може ні.
    З-1).: А, блізко це, да?
    Р-1).: Да, да, да.
    З-1).: То за кілометр чути?
    Р-1).: От бачите, перейти, можете перейти – блізенько.
    З-1).: Ага, а в Заліщани тоже блізенько?
    Р-1).: Тоже блізенько.
    З-1).: І тоже було чути, як веснянку співають?
    Р-1).: Тоже було чути. Там веснянку спувают, там веснянку. Огні понакладують – так весело було.
    З-1).: Вєсной огні понакладають?
    Р-1).: Ашо ж, вєсной.
    З-1).: А коли-но? В який день весною?
    Р-1).: В любий день. Да колі не спувают. В любий день. "Весна пришла, тепло принесла, цвірінь-цвірінь, журбу покинь".
    З-1).: А не казали, шо треба якось весной, шо "гріть покійників"? Шо це їм наче палили вогонь тоже при дворє, шоб приходили души і грілися?
    Р-1).: Та такого у нас не було. Як мі грі…, накладем огню, то вони і придут самі, мі їх кліч чи не кліч, то вони прийдут.
    З-1).: То вони прийдут, вони вже знають, шо треба прийти?
    Р-1).: Придут. Вони знают, шо треба прийти, так.
    З-1).: Шось про стрілу співали, не було цього, да?
    Р-1).: Не було.
    З-1).: Не ваша це пєсня?
    Р-1).: Не наша, не наша.
    З-1).:. А "Яворе, яворові люди"?
    Р-1).: А далі?
    З-1).: "Що ви там робили? – Будували мости".
    Р-1).: О, "для пана старости".
    З-1).: О, да.
    Р-1).: "Вичиш коні запучони, єдни… ". Ну то…
    З-1).: А це польська чи шо якась?
    Р-1).: Це так по-польськи, по-польськи.
    З-1).: По-польськи? Ану розкажіть, як це воно?
    Р-1).: Як-то є спочатку?
    З-1).: "Яворе… ", – ну я знаю, шо "яворове люди".
    Р-1).: І далі?
    З-1).: Ну ви розказуйте, звідки ви знаєте, бо я ж можу знать шось другеє?
    Р-1).: Вже і те забула, шо я знаю.
    З-1).: Як я казала, шо… яворові…?
    Р-1).: Летіла стріла.
    З-1).: Ну то ви не знаєте, да, цю стрілу?
    Р-1).: Нє, не знаю.
    З-1).: "А шо ви там робили? Будували мости… ". Оце, ви, кажете знаєте?
    Р-1).: "Будувалі моста для пана староста. Дзісяй коні запущони, а єднего зашимаґу". Вже мі тєє… задержалі. На кого вже… бо то така гра. То як тиї їх побачілі, то-то…, вже тиїх спуває, а я вже ні. А тепер отой буде спувати знов, ну то й так граємса. Таке було.
    З-1).: Так це воно по-польськом?
    Р-1).: Да, да, да.
    З-1).: А про ворана?
    Р-1).: Та про ворона опще не спувалі мі.
    З-1).: Нема такої пєсні, шоб про ворана?
    Р-1).: Нє, нє, нє.
    З-1).: А про шуляка?
    Р-1).: Тоже ні, тоже не спувалі.
    З-1).: Не знаєте. А "Плетіночка"? "Плету плету плетіночку, з зеленого барвіночку".
    Р-1).: Тоже нє.
    З-1).: Не було такої у вас. А таку, шо ішов брат з сестрою тонкою кладкою, а сестра втонула, а братік її хотів зловіти і не зловив?
    Р-1).: Тоже не знаю.
    З-1).: Не ваша це пєсня?
    Р-1).: Не наша, нє, нє.

    Примітки:

    [1] З-1).: Так ти щас спиняйся. Коли нічого такого, то тоді не знімай. – Збирач № 1 звертається до збирача-відеоператора. – Примітка транскриптора.

  • 43.
    1. [1] Травка-муравка, чого рано да не зеленієш?
      – Як же ж мєні зелєною бути,
      Як девочки да мні потоп… [2]
      Чи гусонькі потопталі,
      Чи конікі пощіпалі.
    2. Мене гуси не топталі,
      Мене коні не щипалі.
    3. Потопталі мене червоними чоботищамі,
      Да бєлимі ножіщамі. [3]
    Примітки:

    [1] З-1).: А шо "Травка-муравка, чого рано не зеленієш?". Ето ваша? Р-1).: Наша. "Травка-муравка, чому рано да не зеленєєш?". З-1).: Да. А ви на матів співайте. Р-1).: [Починає співати. – Примітка транскриптора]. "Травка-муравко, чому рано да не зеленє…?" З-1).: Ой, нє, нє, не такий матів. Р-1).: Не такий? З-1).: Трошки падругєйший. Р-1).: "… да не зеленє… ". [Р-1 пригадує мелодію пісні. – Примітка транскриптора]. З-1).: Нє, нє, то на другий, то от шо горобейко ви співали, да. Р-1).: "Як же ж мені зеленому бути…. " [Р-1 пригадує мелодію пісні. – Примітка транскриптора]. З-1).: "Ой травка-муравка, чому рано та не зеленієш?" [З-1 наспівує на правильну мелодію. – Примітка транскриптора]. Якось отак. Ану попробуйте.
    [2] Респондентка № 1 пригадує слова пісні. – Примітка транскриптора.
    [3] Р-1).: То вже мі потопталі, дєвчата. То-то ж тії же "пісні" З-1).: Ага, то в пост такі можна було пісні співать? Р-1).: Можна, можна.

  • 44.

    З-1).:А скажіть, а у вас не справляли ніколи Колодку? Не чули, шо воно таке "колодка"?
    Р-1).: Нє, нє, нє.

  • 45.

    З-1).: А Масляна шо таке, знаєте?
    Р-1).: Знаю.
    З-1).: А шо це таке?
    Р-1).: Таке Масляна, шо не мона їсти сала, одно масло.
    З-1).: Одно масло тіки можна їсти?
    Р-1).: Одно масло.
    З-1).: А коли вона, ця Масляна?
    Р-1).: Ото Масляна послє етого…, як пройдут коляди. Да вже стане пост. То тоді не їдят сала. Вже сало хай яке, то заб’ют, то захавают, на коль… на Велікдень. А тот же …?… масло можна…
    З-1).: А якоїсь пєсні, шоб про Масляну немає?
    Р-1).: Нема такої пісні, нема.
    З-1).: Шо "Масляна, шоб ти була… "?
    Р-1).: Нє, нє, нє.
    З-1).: "А шоб це тебе сєм неділь, а посту одна"? Не знаєте, не чули такого?
    Р-1).: Нє, я такого не знаю, не чула.
    З-1).: Ніколи?
    Р-1).: Нєа.
    З-1).: Шоб якось, шо кажуть, шо весну нада якось зустрічать, а зиму проважать?
    Р-1).: Таке я не знаю.
    З-1).: Не знаєте, нє?
    Р-1).: Не знаю, нє.

  • 46.

    З-1).: Ану давайте, от ви кажете, шо коляди. А як в коляди ходили? Як у вас колядували розкажіть.
    Р-1).: Ну кулядувалі. Просимо хазяїна, прийдемо в двур: "Чи можна колядавати?". Каже: "Можна". "А можна в хату заходити?". "Можна". Заходим в хату…
    З-1).: У хату зразу просились, да?
    Р-1).: Ну да. І мі по дорозі відемо колядку, яку будем тут спувати. І мі вже колядуєм. А вже в другій хаті, знов так просім поколядувати чи можна. Так тії люди запрохуют, то мі йдем вже в іншу спуваєм коляду і всьо.
    З-1).: Ви багато колядок знали?
    Р-1).: Да, да, да, колядкі і спуваєм такі.
    З-1).: А могли, наприклад, у хаті замовить, шо ми хочем таку колядку, чи нє? Чи ви вже самі вибрали?
    Р-1).: Чому не мона? Можна.
    З-1).: Можна? А як, наприклад? Ну кажуть шо от: "Заспівайте мені там для хазяїна", – чи кажуть…?
    Р-1).: Да, да, да. Кажут так, кажут так.
    З-1).: Кажуть? І шо, наприклад, можна для хазяїна заспівать?
    Р-1).: Ну можна заспувати таку… "Коляд, коляд, колядница… ". [1]

    Примітки:

    [1] Респондент пригадує. – Примітка транскриптора.

  • 47.
    1. [1] Виді, Боже, видь твориц, за що мир погибає.
      Архангела Гавриїлу/лу/ згори посилає.
    2. Возвєщяйтє в Лазореті,
      Стала слава й у вертепі.
      Триє цари, триє цари
      Да несут Христу дари. 2
    3. Ліван, злото ще й кадило,
      Вони йому дар подарив.
      А, війшовши у храм Божий,
      На колена упадали [2]. 2
    Примітки:

    [1] Р-1).: "Добрий вечір тобі, пане господарю. Чи ти дома є, чи нема?". – Вже мі попросіліся його, он сам розрішів і спуваєм.
    [2] Р-1).: Таку спувалі коляду. З-1).: Це… а вона на скільки голосів ця колядка така співається? Р-1).: І на такій, і на такій – на якій хочеш її мона заспувати, да.

  • 48.

    З-1).: А, наприклад, можуть сказать, шо от у нас є дівчина в хаті. Шоб заміж вийшла, єсть колядка така для дівчини?
    Р-1).: Нє, нема. Ми такої не знаємо.
    З-1).: Не знаєте? Або, наприклад, хлопцю, шоб в армію іти, то йому колядку якусь співають. Про коня, наприклад?
    Р-1).: Ну то такі є, шо в армію ці…
    З-1).: Такі, шо в армію є?
    Р-1).: Є, є… такі в армію йти.
    З-1).: Це колядки чи так пєсні?
    Р-1).: І колядкі, і такі пєсні, всякі є.
    З-1).: Ану а які це колядки, шо в армію йти? Ану оце інтєрєсно.
    Р-1).: Ой, йой, йой, як ті колядки…? Чому ж? Є всякі, хочте… ойой…. Но коб добре людину шоб вона понімала. …?… там така людина.
    З-1).: Так шо Святий вечір так переспівували, да?
    Р-1).: Ну а шо ж, так приспівувалі. Так, так, та… шо ж… наводка. Ідут…
    З-1).: А колись коляди співали в кажному кутку?
    Р-1).: Дай Боже! Коляди – і коляду спувают. Ету, і в ету, ету якій колі можна. Скрузь спувалі всє, аж село тріщєло…
    З-1).: Коляди різні були в цьому селі. [1] Тріщєло село, да?
    Р-1).: Музикі гралі. Всі, ну всі, була молодіж удома, батькі …?… дома. Придут діти додому, вечера, рано, вечер – мати готовить вечеру. А тепер, шо пушов …?… напік.

    Примітки:

    [1] Збирач № 1 звертається до збирачів-учнів Малої академії наук. – Примітка транскриптора

  • 49.
    1. [1] Ой в неділю рано віражала мати сина,
      Віражала мати сина й у солдати. 2
    2. – Іди, мой синочку, довго не бариса,
      За рочок за другий – додому верниса. 2
    3. Вже рочок минає, другий наступає.
      Другий наступає – синок повертає.
    4. – Добрий вечир, мамо, чи рада ти мною? [2]
      Чи рада ти мною, моєю женою?
    5. – Рада я, синошку, рада я й тобою,
      Іще я радніша твоєю женою [3].
    Примітки:

    [1] "… довго не бариса, за рочок, за другий додому верниса. За рочок, за другий додому верниса". [Респондент № 1 пригадує слова пісні. – Примітка транскриптора]. З-1).: А починалося шо "виражала мати… "? Р-1).: Ну "сина в солдати". З-1).: А проспівайте ще початок, а то ви не співали. Р-1).: "Ой в неділю рано віражала мати сина, віражала мати сина й у солдати". [Респондент № 1 пригадує слова пісні. – Примітка транскриптора]. З-1).: А там "Ой в неділю рано синє море грало", чи як? Р-1).: "Соненько не сходит". З-1).: Ага. Р-1).: Як казали? З-1).: Почніть іще раз "у неділю рано соненько не сходить". Тільки давайте вже… Р-1).: "У неділю рано ще сонце не сходить… ". Бачте, я забула… З-1).: Шось не ті слова там…, бо "виражала мати сина у солдати" тут не підходить.
    [2] Р-1).: Вже жінку веде.
    [3] Р-1).: Вже бо колісь служилі по п’ять літ, довго. Місилі женітса, шо ж там робіти було в туй армії? З-1).: Так це конєц їй, уже пісні цій? Р-1).: Так, так. З-1).: То це як провожали в армію, то це співалі? Р-1).: Так, так.

  • 50.

    З-1).: А цю про пчьолкі то ви чюлі, да?
    Р-1).: І тую, і тую – всі я знала, всі пісні я знала.
    З-1).: А чюлі тут у своєму селі? Чюлі, да?
    Р-1).: Да, да, да. А ліш тек, вже не робіт того, ви бачілі.
    З-1).: А це, може, таку, як співали тому, хто пчоли держить? То тому таку колядку?
    Р-1).: І тому, і пчоли держіт. То так через хату та пчоли булі, а шо єлі?. То ж не було так вельмі ай-я-яй того сала, як тепер – не хочут їсти.
    З-1).: То пчоли багато хто держав? І співалі тому, шо оце шо пчоли цю колядку?
    Р-1).: А шо ж! Так, так, так. Багато пчоли держалі, багато, багато.
    З-1).: То ви знали цюю колядку, да? Да не можете пригадать її?
    Р-1).: Не можу пригадати.
    З-1).: А вона точно була?
    Р-1).: Була, була про пчоли, чого ж? А мой дід, дід був, дід, материн батько держав. Пчеловод він був, пчеловод. Он держав пчоли, а мати моя стиригла пчоли.
    З-1).: А в вас казали це вже пчеловод? А не казали, шо бортнік?
    Р-1).: І бортнік казалі, і пчеловод. Всяко казалі.
    З-1).: А шо таке "борть" ви знаєте?
    Р-1).: Бортник, то борт, шо збирає мед. А пчеловод – то так само, таке саме, єдне саме – шо то, шо то.
    З-1).: Так вашому діду це таке колядували? Таку колядку?
    Р-1).: Да, да, да. Даже придут – вже таку колядуют колядку.

  • 51.

    А дід поїде за …?… да возив хліб, а мі останемса вдома, саменькі такі дивчата, як ше ни було мене, алі мати. Повстаютса такі… То пчоли відирут, по что нема хазяїна. А шо ж? То муй батько навіть судивса з кимсь, потому шо приїхав за …?… шоб пчоли відерти – нема пчол.
    З-1).: А то дєти?
    Р-1).: Ну діти ж стереглі. То не діти не видерлі, да ні, то злодиї якісь.
    З-1).: А, злодиї?
    Р-1).: Хтось відер.
    З-1).: То соти оці видерли чи шо?
    Р-1).: Да, да, да.
    З-1).: І мед забрали, да?
    Р-1).: Аякже, аякже! І зразу пчоли відерлі, і той мєд забралі. То вже той дєд подає на суд.

  • 52.

    Р-1).: А суд колісь – була прісяга. І на той присягі, як присягнеш, і зложиш трі пальці, то всє начальство твоє, поколіннє зведецца. Поколєннє, насєннє і поколєннє – дєтки всі, всєй род пропаде.
    З-1).: Як приложиш три пальці, і шо?
    Р-1).: Три пальці – прісяга така, прісяга.
    З-1).: Якшо присягу, а скажеж неправду?
    Р-1).: А, да, да, да.
    З-1).: І тоді род пропаде?
    Р-1).: Крий Боже! Крий Боже!
    З-1).: Це под присягой не можна було сказати?
    Р-1).: Вєліка важность – прісяга. Венчаліся колісь прісягою. А ві думалі? А ви думалі, шо то так: женівса, розженівса? Та завтра знову женівса? Нє. Присягати треба було. Я вже була на присягі, свою хресну оддавала замуж, хрещеніцу. Тому що вони навколішки стают. А вони вєнчаліса в етому… а вже при конці стают навколішки, молятса Богу, кладут три пальци на Єванглію присягают, шо нікому ми не обіщали. Аякже. Ото було чесно. І тепер моя хрещеніца сама живе. Чоловік помер і вона сама живе, нікого не бере. А шо ж. А то шо женивса, розженитса – ето тепер такий світ получівса, таке пошло безправіє, така неправда.

  • 53.

    З-1).: А оце ви кажете, шо це весєлля з вінчанням було, а от дивіться, до вінця їдуть од молодої хати, да?
    Р-1).: Їдут от молодого вперед.
    З-1).: Од молодого вперед?
    Р-1).: Вперед од молодого до молодої. Приїжджают до молодої, а молодої вже нема в хати: вона у сусідки, в дружки. Тепер молодий один сидит, остаєцца, берут тиї вже які є свати, ідут, по молоду йдут.
    З-1).: До сосєдки йдут?
    Р-1).: Да, да, до сосєдки. Треба нести водку і там треба її викупіти, так. Вона сидит, а її там вже стережут. Туди тре гроші. Хлопці ідут, викупляют…
    З-1).: А яка пісня є, шо от як викупляють молоду? Співають там чи нє?
    Р-1).: Там всьо но б’ютса, да все но сваратса.
    З-1).: Сваратса да б’ютса? Не співають, нє?

  • 54.
    1. [1] Їхала Галєнка до вєнца,
      Сипала золото з рукавца.
    2. А за єю матьонка збирає,
      Дробниє сльозоньки розліває.
    3. – Ой не збирай, матьонко, не збирай,
      Бо ти мого золота не збереш.
    4. Бо ти мого золота не збереш,
      Воно свої сльозоньки розоллєш [2].
    Примітки:

    [1] Р-1).: І співают, все там роблят. Та вже вони її, як викуплят, оддадут їм гроші, вони їх пустят в хату, то вже тоді спувают: "Їхала там Галєнка до вєнца, сіпала золото… ". [Респондентка № 1 наговорила початок пісні. – Примітка транскриптора]. З-1).: А співайте на матів зразу.
    [2] Р-1).: От, таку заспувуют пєсню. Да й кругом же обходят стола три рази. З-1).: Це у сосєдкі ще в хаті? Р-1).: У сосєдкі, у сосєдкі. І ідут вже додому, до хати своєї, до її хати, де вона… З-1).: Так, а молодий тут жде? Р-1).: Сидит, сидит, жде. І приводят її. Приводят її туди, до молодого…
    З-1).: А він сидить де? Р-1).: В її хати сидит. З-1).: А де сидить, де? Р-1).: В хаті за столом! З-1).: За столом, на покуті? Р-1).: Да, да, да. Привєлі її, попрішівалі квєтки там обом.

  • 55.
    1. [1] Вутшая зі Львова,
      Ой вутшая зі Львова,
      Да приїхала вчора.
    2. Да квити пришивати,
      Ой да квити пришивати,
      Да грошей заробляти.
    3. Вутша й согрішила,
      Ой вутша согрішила,
      Бо в неділєньку шила.
    4. Да й хотіла заробити,
      Ой да й хотіла заробити,
      Щоб було за що пити [2].
    Примітки:

    [1] З-1).: А як пришивають квєтку, яка тут пєсня? Якось же нада співать, да, шоб квєтку пришила? Р-1).: Да, да, квєткі приши…
    [2] Р-1).: То пришивают квітки. З-1).: Ага. А хто зогрішила? Р-1).: Вутша – тая пришіває квітки котора. То та зогрішила, бо вона шіє в ниділю, пришиває. З-1).: А, я розумію, шо в неділю шити не можна. А чого вона "вутча" називається? Р-1).: А то її так поставілі. Починаєтца весілля і вутшу вставляют зразу. З-1).: Вутчу вставляють? Р-1).: Да, да, да. Р-1).: А чо вона "з ве Львова"? Р-1).: А то яка пісня така, зі Львова. Буває яка…

  • 56.

    З-1).: А хто оця вутча, вона хто береться?
    Р-1).: Хресна.
    З-1).: Хресна. Чия?
    Р-1).: Його чи твоя – яка не є, головне, шоб була. Така вельми сильно своя.
    З-1).: Сильно своя, то це вже вутча? І оце вона пришиває вже?
    Р-1).: Да, да і вона пришиває квітки.
    З-1).: А молод… І шо тоді? Пришили квітки і шо?
    Р-1).: Пришилі квиткі: не п’ют, не їдят ничого. Й разом около стола обійдут три рази і те…
    З-1).: Около стола… А хто водить около стола?
    Р-1).: Вона, тая вутша.
    З-1).: Вутча водить?
    Р-1).: Вутша.
    З-1).: Як? За хусточку водить чи як?
    Р-1).: Вона бере от так от… Є таке хусточка, шо дают їй пару пирогов.
    З-1).: У хусточку в’яжуть?
    Р-1).: У хусточку, пуд руку. І бере вутша пуд руки і бере водит молодих.
    З-1).: Щас. Оцю хусточку з пирогами вона бере под руки?
    Р-1).: Под рукі.
    З-1).: Собі? Отак?
    Р-1).: Собє. Так, так.
    З-1).: Под одну руку чи под двє?
    Р-1).: Под єдну, под єдну.
    З-1).: Под єдну руку. А молодих бере як? Кого?
    Р-1).: А молоді за її берут за шо-небудь там, за її…
    З-1).: За сподніцу, може, чи за шо?
    Р-1).: Да, да. Може за любу там…
    З-1).: За одежу якусь?
    Р-1).: Да. Да і кругом стола…
    З-1).: Так хто перший іде: молодий, а потом…?
    Р-1).: Молодий, а послє молода.
    З-1).: А молода держиться йому за руку чи як?
    Р-1).: Молода ззаду йде. А послє з вєнца, повєнчаютса – вже молода перша. Вже в молодої роль іграє. А молоді позаду.
    З-1).: А тіки вони це втрьох ходять? Вся родня не ходить отут навколо стола?
    Р-1).: Нє, нє, нє. Де там? Уся родня на землі стоїт.
    З-1).: Стоят і дивляться це?
    Р-1).: Да, да, да.
    З-1).: І шо тут? А благословлять коли до шлюбу?
    Р-1).: А благословлят до шлюбу поїдут уже благословлять їх батько і мати там уже, в порозі. Поблагословлят, перехристят. Отако, да й поблагословлят, і…
    З-1).: Ага. А єсть пєсня, як благаславляти?
    Р-1).: "Благословіса, вклоніса, діво". Як називаєцца?
    З-1).: Називайте. Як тебе звать? Маша? Давайте на Машу співайте. [1]

    Примітки:

    [1] Збирачка № 1 звертається до інших збирачів, учнів Малої академії наук. – Примітка транскриптора

  • 57.
    1. Клониса, Машинько, клониса,
      Ниженько в ножки склониса.
    2. І старому, і малому,
      Та й покориса [1].
    Примітки:

    [1] Р-1).: Так пісеньку про теє… спувают. А шо там?

  • 58.

    З-1).: А як оце, а як молоду вдягають оце, це подружки її, да? Отут є пісні, як її вбирають?
    Р-1).: Є, тоже вбірают, є тоже, є.
    З-1).: Ага, які тут пісні?
    Р-1).: Співают подружки, і бере мати і… Перше батько накладе вінка, перехрістить.
    З-1).: Батько накладає вінка?
    Р-1).: Батько перше, батько. І треба, все шоб сиділи, шоб не стояча. Сидіт вона, і вона сяде –батько перехрістіт і вінка положіт – і пошол.
    З-1).: А вінка з чого?
    Р-1).: Ну то які є, кому надо вєнчатса. Такого вінка він перехрістіт і пошол, а девчата убірают. Убірают все обратно, як треба, все геть, як має бути. Та й так…
    З-1).: Ага. Ви ж казали, шо співають тут шось?
    Р-1).: І співают: "Клониса… "… Вже її вбірают.
    З-1).: Давайте на Машеньку ми співаєм.

  • 59.
    1. Клониса, Машинько, клониса,
      І старому й малому кориса.
    2. І старому, і малому низенько до ног,
      Хай тобе благословіт Господь Бог.
    3. Хай тобі благословіт Господь Бог,
      А твой батенько й наперод [1].
    Примітки:

    Р-1).: От така пісня. Поблагословив батько й заспувалі пісню. А шо ж? Ой, Боже мой, Боже!

  • 60.
    1. [1] Ой наш коровай в саду не бував,
      Да вишні, черешні поламав.
    2. Да вішні, черешні поламав,
      Да на себе голлєчко поскладав [2].
    Примітки:

    [1] З-1).: А коровай як печуть? Р-1).: Ну коровай тоже як печут… садят, як ше й мєсто коровая в нас…
    [2] З-1).: На себе голлєчко поскладав? Р-1).: Поскладав, бо ж ми всяке голлє берем да й убіраєм тим тако. Та й заспуваєм. З-1).: Ой, це пісня закінчилась чи це я перебила? Р-1).: Нє, закінчилась. З-1).: Закінчилась? Р-1).: Закінчилась.

  • 61.

    З-1).: Ану розкажіть, яке голлєчко в каравай ставлять?
    Р-1).: Любе. Ото голлєчко малєньке з віш… того.
    З-1).: З вішень чи з чого? З якого дерева?
    Р-1).: З чого-небуть, з якого-небуть деревца, ну голлєчко таке дробненьке, малєньке шоб було.
    З-1).: Все рівно з якого деревця? Чи таке шо родить, шоб ягоди були?
    Р-1).: Нє, то не таке все рівне. Ідут в ліс, в нас ту ліс, то мі йдем з вішнєю, таке от зелєненьке, гарне, малєньке. Таке наріжем, наріжем…
    З-1).: Так у лєсі хіба вішня росте?
    Р-1).: Росте й по лєсі.
    З-1).: То вішню брали там?
    Р-1).: І вішню бралі, і гету бралі з голля – всякі, всяке.
    З-1).: А таку, шоб як йолочку якусь чи сосонку?
    Р-1).: Мона, мона.
    З-1).: Мона?
    Р-1).: Йолочкі, та. Йолочкі наріза… зєлєноту, зєлєноту.
    З-1).: А дивіться: не казали так, шо, як зима, так тоді ж нема листя, так тоді ну хто зимою йде замуж, то тоді беруть шо?
    Р-1).: Берут тоді йолочку.
    З-1).: Йолочку?
    Р-1).: Єдну йолочку і росліна та, яка вжє є, цвети, да сей…
    З-1).: Дак, а яка росліна, шо є цвєти?
    Р-1).: Люба.
    З-1).: Ну зімой же ж нема цвєтов?
    Р-1).: Нема цвєтов, то купляєм. Да змишаєм з етим зєлєноту і да так убіраєм.
    З-1).: Шоб була зелєнота?
    Р-1).: Да, да, да, да.
    З-1).: А скільки голічок треба ставить там не казали, шо дев’ять чи дванацять, скільки?
    Р-1).: Дев’ять.
    З-1).: Дев’ять?
    Р-1).: Дев’ять, дев’ять.
    З-1).: А якась одна найбільша була, нє?
    Р-1).: А тройчаста середіна. Перша тройчаста.
    З-1).: Середина тройчаста?
    Р-1).: Тройчаста. То її дают першу, першу дают уже які… то свасі, то вже тройчаста.
    З-1).: Тройчаста свасі достається?
    Р-1).: Да, да, да.
    З-1).: А не казали на цю голячку "шишка"?
    Р-1).: Нє. Казалі шишка, ну шишка, ну то шишкі…
    З-1).: То це воно єсть оце шишкі?
    Р-1).: То воно є, то воно є так.
    З-1).: А їх тєстом обматували чи нє?
    Р-1).: Аякже. Голи не булі.
    З-1).: Голі не були, нє?
    Р-1).: Всі з тістом, з тістом. Тістом шишкі обліпалі і опокалі їх об…
    З-1).: Облєпалі як? Отак прямо обгортали тєстом?
    Р-1).: Обгорталі тістом.
    З-1).: А видно, шо гілку, чи нє? Чи вже прямо…?
    Р-1).: Ні, ні, шоб гілки не було відно.
    З-1).: Прямо наче із тіста дерево?
    Р-1).: Прамо, прамо. На теє дерево та гілкою обгорталі, обсушувалі. Топицца в печи, і мі становімо отако… становімо їх, вони обсушацца, і послі на піч – вони добре вісушацца, і тоді вони держацца крепко, і тоді убираєм.
    З-1).: І до них іще цвєти тоді?
    Р-1).: А, да, тоді вже цвєти. Ну тоді вже вбирают цвєти, як треба. А шо це за коровай самі шишкі порожні?

  • 62.
    1. [1] Короваю, наш раю,
      Ой короваю, наш раю,
      Йо тебе й убираю.
    2. Окола й окульцамі,
      Ой окола й окульцамі,
      Всередині червонцамі.
    Примітки:

    [1] З-1).: Ну да… А як оце убірають каравай, то тут шо співають? Коровай дівчата убіралі? Р-1).: Дівчата, молодиці молоді – всі геть.

  • 63.
    1. Ой а наш коровай в саду не бував,
      Да вішні, черешні поламав.
    2. Да вішні, черешні поламав,
      А на себе голлєчко поскладав [1].
    Примітки:

    [1] Р-1).: Ашо ж? То спувают. З-1).: А як ви кажете, шо оце каравай в ряди окольцами чи як там? Р-1).: Окола кульцамі. А всередини – червонци. З-1).: Кульцами? А "кульца", шо це воно таке? Р-1).: То кульца, кольца тра, обвернути його, ну. Кульца такі. З-1).: А шо це воно таке "кульца"? Р-1).: Ну цвєти ета, все, шо убіраєм около кульцамі.

  • 64.

    З-1).: А рушником не обв’язували коровай?
    Р-1).: Обв’язуют.
    З-1).: Рушником чи крайкою?
    Р-1).: Ой нє… І крайкою, і рушником. Крайкою зв’язуют, шоб ун не розкідавса, а рушником операжут для краси. Надгарнішого рушніка вибірают…
    З-1).: Надгарнішого?
    Р-1).: Да, да, да. І його накрівают його хусткою такою на стул. Отакоюво. От муй навіть з пуд коровая ето о. І тако його кругом крутят, матают о і ни видно нічого.
    З-1).: А і не відно того каравая, да?
    Р-1).: Чого не відно? Його но того коровая не відно, тиї шишкі…
    З-1).: Відно? Шишкі відно? А самий коровай, він вматаний, його не відно? Там на короваї ніяких фігурки з тіста не ліпили?
    Р-1).: Нє, чому нема, чому нема?
    З-1).: Є?
    Р-1).: Є.
    З-1).: А які фігурки?
    Р-1).: Такі ліпили… роблят. Такі вікачувают з тіста…
    З-1).: Може, познімай оце? [1]
    Р-1).: Коровая віробілі, віробілі, положілі…
    З-1).: Коровай круглий?
    Р-1).: Круглий, круглий.
    З-1).: А якої величини? Покажіть отак руками?
    Р-1).: Отакої, отакої, отакої вєчини, отакої вєчини о… [2] І вун круглий. І кругом мусіт бути… ети… ті… фігурки тиї. Вироблят їх, знов тих пирники роб… Вони називаюцца "пирники".
    З-1).: "Пєрники"?
    Р-1).: "Пирники" називаюцца.
    З-1).: А шо це воно таке?
    Р-1).: Ну пирники, то то пирники такі – на коровай же ложіти треба. От викачати тісто треба, кожної ну так тоненько-тоненько, і їх отак от качати, качати, шоб зробилася квіточка. З кожного єдного. І з того квіточка. Да й покласти. Треба дванадцять квіточок таких, шоб було до пари. Положіти зверху на його, фігурку тую.
    З-1).: По кругу так наче?
    Р-1).: Да, да, да. Наверх на хліб. Воно в піч сажаєцца, пичецця потом…
    З-1).: Разом із хлєбом?
    Р-1).: Раз… то ж саме тісто, та. Ну його, як печут, то тую накрівают, шоб не прігорілі вони. Накривают, а теє шоб пеклосу. Та шо ж… Ой, така морока була…
    З-1).: Морока ціла каравай спекти?
    Р-1).: Була колісь, була морока, була, була… [3] Є. Тоже місят. Місят коровай, місят, треба дві людини, шоб парни, мисилі, шоб у парі они булі.
    З-1).: Шоб жили у парі? Шоб не розведені і не вдови?
    Р-1).: Да, да, да. Не розведєні, только парни. Тиї люди тре, шоб місили коровай. Коровай…
    З-1).: А єсть пєсня, як мєсят каравай?
    Р-1).: Є, є тоже й пісня, ну. "Короваю, наш раю, то я тебе вбіраю… ".
    З-1).: То вбірают, то вже як убірают, ага.
    Р-1).: А так як меси…? [4]
    З-1).: То давайте отак, давайте співайте.

    Примітки:

    [1] Збирачка № 1 звертається до збирача-відеоператора. – Примітка транскриптора.
    [2] Респондентка № 1 показує жестами розмір коровая. – Примітка транскриптора.
    [3] Збирач № 1 запитує у респондентки про те, хто місив коровай. – Примітка транскриптора.
    [4] Тут аудіозапис збирацького сеансу було перервано. – Примітка траснкриптора.

  • 65.
    1. Щодрий вечор, добрий вечор,
      Добрим людям на весь вечор.
    2. – Де пан господар? – Нема вдома,
      Десь поїхав до Вільбова:
      Ключі купувати,
      Церкву одмікати.
    3. А я ж бачу, шо он седіт в конци стола:
      Кутю колупає,
      В миску накідає,
      Медком помазває.
    4. На йом шуба шубальова,
      На той шубі цілкотора.
    5. На той цілкоторі сім сележечков, [1]
      Дайте, яюсю, всім по пірожечку.
      Хоч горилий, альби цілий.
    6. Як не дасте пірожка.
      Озьмем вола за рожка,
      Поведемо в полє,
      Будемо гурати,
      Хвостом поганяти.
    7. Де вул мордою –
      Там жито торбою.
      Де вул ногою –
      Жито копою.
    8. Васильова мати
      Пошла щадрувати.
      На новиє лєто
      Роди, Боже, жито.
    9. Жито, пшеница,
      Всяка пашніца.
    10. А з єдного колоска,
      Буде жита полмєшка.
      А з другого
      Буде много.
      Дай, Боже, шоб за рок дождалі! [2]
    Примітки:

    [1] Сележечков=шелягів (грошова одиниця). – Примітка транскриптора.
    [2] З-1).: Так коротенько.

  • 66.
    1. [1] Васильова мати
      Пошла щодрувати.
      На новиє лєто
      Роди, Боже, жито.
    2. Жито, пшеница,
      Всяка пашніца.
    3. А з єдного колоска,
      Буде жита полмєшка.
      А з другого
      Буде много. [2]
    Примітки:

    [1] Р-1).: Ну ще. "Васильова мати…"
    [Збирач № 1 просить респондентку заспівати вищим голосом. – Примітка транскриптора].
    [2] То ж гарна щедрівочка. З-1).: Тоже щедрівочка? Р-1).: О…

  • 67.

    З-1).: А щедрівочки то всьо діти співали чи дорослі тоже?
    Р-1).: Всє. Всякі, всякі.
    З-1).: І дорослиє могли щедрівочки щедрувати?
    Р-1).: Всі спувати…
    З-1).: А щедрівки вони всі оце на такий матів?
    Р-1).: Да, да, на такий матів.
    З-1).: Там не приспівували, шо "святий вечір"? То колядка вже?
    Р-1).: Ні, то колядкі. А то нє, нє, нє – щедрівочка то. Ото вже того пірога дадут, да йдем в другу хату. А вдругій хати, посчитай, знов дадут пирога, а, мо’, де й сала трохи дадут. Да ми назбіраєм за… ціле село прийдем, та в якусь хату зложемса, та якась бідна вдова той хлібец купіт в нас – та то гроши. То вже ми тоді убідаєм.
    З-1).: Ага, то ви вже той хлєб не їсте, але…?
    Р-1).: Продаєм…
    З-1).: Продаєте?
    Р-1).: Продаєм, бо всьо гуртовий. Гуртом зобралі, гуртом продамо, гуртом віп’єм.
    З-1).: Ага.
    Р-1).: Ну так, так.
    З-1).: А віпіть де купляли? В магазіні чи так в когось?
    Р-1).: В любой магазін, в любому, де шо є, шо то є віпіти… В людей не було ніколі випіти нічого.
    З-1).: Не було, да?
    Р-1).: Нє, нє. Колісь водкі не гналі.
    З-1).: Це тіки в магазіні можна було?
    Р-1).: Только в магазіні. Хоч, то йді в магазін купи. І було добре жіти.
    З-1).: А той вдовє нашо стіки хлєба? Хіба вона його з’єст?
    Р-1).: Шо?
    З-1).: Ну та вдова, шо купляла хлєба у вас?
    Р-1).: Ах, бідна… В її нема, в її нема хазяїна. Вона вісушіт да поросята годує. Лежіт, висушіт, да схаває, шо їст. Нашо…
    З-1).: Ага, так шо і їй користь є, і вам є?
    Р-1).: Да, да, да, да. І только усьо пользі, но. Вона ж бідна, її ж…
    З-1).: Так це у вас ходили на Різдво, то це колядували ходили по дворах, а на Щодрика – це щедрували? Два рази ходили?
    Р-1).: Да, да, да, да. Два рази ходили, да. А колядувалі ходилі по… Хоче хазяїн – в хату запрошує.
    З-1).: А щедрувать уже в хату не запрошувалі?
    Р-1).: А щедрувати уже не запрошували.
    З-1).: Под окном, да, щедрувать?
    Р-1).: Под окном, под окном, под окном. "Щодрий вечір, добрий вечір. Мона у вас щедрувати чи нє? – Можна". От типер, як ун скаже можна, то вже починаєм щадрувати. А, мо’, є такі, шо й не можна, не даст.
    З-1).: То тоді шо?
    Р-1).: То йдем додому.
    З-1).: А нічого не співали ви, шо "в етой хати нема шо дати"?
    Р-1).: Нє, нє, нє. Як ето, спувалі…, є, є…
    З-1).: Ну, ну, ану як?
    Р-1).: "В етой хати нема шо дати: ведмідь здох. Ведмідя облупім, а хліба купім та й нам дам… ".
    З-1).: Ну-ну. А як вона? А вона співається на мотів якось?

  • 68.
    1. В етуй хати –
      Нема чого дати:
      Ведмідь здох.
    2. Ведмідя облуплят,
      Та хліба куплят,
      Нам дадут [1].
    Примітки:

    [1] Р-1).: Тоже ж гарна. З-1).: Ану ще раз поспівайте. А, може, давайте… [Збирачка № 1 пропонує респонденці заспівати на інший голос. Респондентка ще раз виконує твір. – Примітка транскриптора.]. З-1).: Ану ще раз, ще раз, а то засміялися. Щас покашляйте, ще раз. [Респондентка № 1 ще раз, але голосніше і виразніше співає пісню. – Примітка транскриптора]. З-1).: Оце таке вже, так знущаються вже. Р-1).: Таке…, та рагочат, та рагочат та й… З-1).: Ага, і шо, всьо равно тоді не дасть, яке вже співають? Р-1).: Нє, нє, нє. З-1).: Він вже не боїться, що таке йому заспівають? Р-1).: Нє, нє. Не даст він… нашо, не даст вже ниц, раз не мо…

  • 69.

    [1]
    З-1).: Тоді до тих не йдуть колядувать?
    Р-1).: Нє, нє. Нє – йдут. До всіх пудряд ідут. А воно пітає, чи можна. Пітає пуд окном: "Чи можна у вас щедрувати?" Як скажут, шо можна, то щедруют, а як скажут, шо не можна, то йдут: "В етой хати нема чого дати – ведмідь здох. Ведмідя облуплят та хліба куплят, а нам дадут".
    З-1).: Ну а можуть не дать щедрувати, причина це така, шо хтось помер?
    Р-1).: Ну а як.
    З-1).: То до року можуть давать не…?
    Р-1).: Токо, токо таке, токо таке.
    З-1).: Тіки така причина? А так не можна відмовити?
    Р-1).: Так, та.
    З-1).: Хоч шо-небудь да треба дать?
    Р-1).: Хоч шо-небуть, да, да, да. Так не відмовляют. А так токо, шо хто помер та й то…
    З-1).: То це вже така причина? [2]

    Примітки:

    [1] Тут аудіозапис збирацького сеансу було перервано. – Примітка траснкриптора.
    [2] Тут аудіозапис збирацького сеансу було перервано. – Примітка траснкриптора].

  • 70.

    Р-1).: "… в саду не бував да вишні, черешні й поламав".
    З-1).: А це як рядять, це ж ви казали, як наряжають. А як мєсять?
    Р-1).: А як мєсят?
    З-1).: Не було такого, шо якось мати кличе коровайніци? Шо по селу збирає коровайніци? Шо: "Ходіте до мене, коровая мені місити"?
    Р-1).: Нє, такого в нас не було.
    З-1).: Не було?
    Р-1).: Не було в нас такого, нема. У нас свої коровайниці завше є в хати. В хати, домашні коровайниці: хресна мати і там яка кума чи хто такий…
    З-1).: А такі. А чужіє не мєсят, нє?
    Р-1).: Дві душі всього, дві душі місили.
    З-1).: Ага, а вони должни приносить з собою муку, яйця на коровай? Мати дає своє?
    Р-1).: Нє, нє, нє. Нічого не несут – дає мати. Все домашнє. І коровай зійшов, но замісити. Замісити, замісити – посадити хліб.

  • 71.
    1. О наш коровай в саду не бував
      Да вишні, черешні й поламав. [1]
    Примітки:

    [1] З-1).: Ну це ви ж то співаєте, коли наражають.
    Р-1).: Як наражают.
    З-1).: Да, це ви співали вже.
    Р-1).: Вже я спувала.

  • 72.

    З-1).: Співали. А як у піч садять?
    Р-1).: А як в піч. Саджают у піч.
    З-1).: Є тут пісня?
    Р-1).: Такої тут не було, ше тики…
    З-1).: Шо "Піч наша регоче, короваю хоче"?
    Р-1).: О, то може, може, алє такої…
    З-1).: Ну у вас такої не?
    Р-1).: Такої не спувают, мо’, в людей і спувают – в нас то не спувают. В нас тихенько. Да дві теї жонки, шо місят коровай, тая мати, шо віддає, і такі спеціально є така та макутра, шо сажают коровай. Спеціально од хати до хати ходит, хто місит, короваї пече, хто робіт коровай і хто весілля робіт, ходіт од хати до хати тая…
    З-1).: Макутра ця?
    Р-1).: Макутра тая.
    З-1).: А шо воно таке ця макутра? Яка це вона?
    Р-1).: Така міска велізна. Тепер міскі…
    З-1).: Велізна міска, в якій короваєци печуть?
    Р-1).: Да, да, да, в якуй коровай…
    З-1).: А вона яка: залізна чи яка, чи гліняная?
    Р-1).: Та то вже желізна. Тепер зелізна, де тепер гліняна?
    З-1).: А тоді яка вона була?
    Р-1).: Тоді гліняна.
    З-1).: Гліняна була оця макутра?
    Р-1).: Да, да, да, гліняна. І міскі булі гліняні на столі стоялі.
    З-1).: Ага, то це вже вона отут весілля, то вона тут, а там позичають? Беруть наче один в одного?
    Р-1).: Так, так, так позичают берут то в теї, то в теї, то в теї – носят.
    З-1).: І то в той макутрі печуть? Вона кругла, да?
    Р-1).: Вона кругла і велізна.
    З-1).: Знімаєш це, да? [1]
    Р-1).: Хазяїн спече… зробіт, робіт горшкі. Йому заказивают розчиняти коровай міску таку велізну, он зробіт, і таку велізну – пекти коровай.
    З-1).: А хто виготовляє каже? Хазяїн, який шо робіт?
    Р-1).: Горшкі як робіт.
    З-1).: А горшкі як робіт. То горшки, то йому замовляют таку…?
    Р-1).: Замовляют. Ідут замовляют.
    З-1).: А хто платіт за цю, шо…?
    Р-1).: То тая хазяйка, шо замовляє.
    З-1).: Ага, а потім вона вже позичає другим, да?
    Р-1).: А да другім позичає вона, хай хоче там, розшчітіваєтса. А тому хазяїну замовляє, да, да, да.
    З-1).: Ага. А вже як позичає цю міску, наприклад, то так уже позичає, без грошей, да?
    Р-1).: Без грошей. Приносіт коровай, не порожний, в ту міску все коровай приносіт.
    З-1).: Ага, шматок коровая приносіт?
    Р-1).: Копєєчку якусь, шось принесе. Шось… порожньої міскі не несе.
    З-1).: О, бачите, як красіва. Ага…
    Р-1).: Шось за міску дают, дают, дают.
    З-1).: Ага. Так вони оце вже як замєсят, оце виліплят, то саджають тихенько? Тут нема пєсен?
    Р-1).: Нема, нема. Тихенько, тихенько, шоб ніхто не пікнув і не шелохнув. Тихенько.
    З-1).: Тихенько нада всадить коровай да?
    Р-1).: А всадити коровай і вже ті, шо посадилі коровай, доглядают, шоб не пригорів. Як вун…
    З-1).: Так, а тут нема пєсні, шо коровайниці, шось "не шуміти… ", якось шо "не шуміти да под припічком легти, коровая стерегти"? Шось таке? Ану як?
    Р-1).: "Под припечком легти, коровай стерегти". Наші вже так тихенько сидят поки, шоб коровай спьокса, поднялса. А вун подіймаєцца да й пригорає. І скорєй накривают його тею матерією якоюсь чи якою…
    З-1).: Це шо в печі накривають?
    Р-1).: В печі накривают, бомагой накривают.
    З-1).: Бомагой?
    Р-1).: Да. Шоб вун не пригоріли, тиї цвіти, шо усадилі, бо тиї згорат. А як вун вже добре випечецца, то тоді откривают його, по… не тре його ворушити, не мишати нічого. На місці хай стоїт. І так спечецца, і тоді сколько часу знают, сколько посадіти, сколько вун шоб сидів і виймают його: "Наш коровай в саду не бував, а вішні, черешні поламав".
    З-1).: Ну це… Да, казалі цю, да.
    Р-1).: Я вже казалі, вже казалі. О то, то вже його доглядают і заховают його да вже вун завтра убірают коровай.
    З-1).: А де заховають його?
    Р-1).: Виносят в комору, в холодне місцє, повісят веліку, шоб он там стерег коровай наш стерег, шоб весіллє. Заходит весіллє завтра…
    З-1).: Щас. Так повєсят це як? Кого повєсят?
    Р-1).: Ну там є така плата, шо тра повісити. Та берут топіру ету же коровай той сюди. Ввечері збирают тих всіх девчат усіх вбирати його. Да вже кличут тих коровайниць і тих уже спувают: "Вже наш коровай в саду не бував, а вішні, черешні поламав".
    З-1).: Оце вже тут співають? То коровай не заносять? А заносять уже тут його вбирають? А тоді знову…?
    Р-1).: А тоді вбіраного віносят знову.
    З-1).: Знов віносят? А на шо, на віко кладуть чи на чом коровай?
    Р-1).: На вєко, на вєко, бо його можут поламати. Вберут тек, як має бути, а на вєко отак берут та й… переперажут його і берут…
    З-1).: Кого переперажут? Ага, коровай.
    Р-1).: Коровай.
    З-1).: Коровай зі скатертю переперажут?
    Р-1).: Та і хорошу настулницу тре повісити – намєтку таку гарну.
    З-1).: Гарну намєтку на коровай? Це вже прямо на голляку вєшають цю?
    Р-1).: На голляку, на голляку. Був голий, треба шоб був убіраний, обв’язаний. Його і рушником обв’яжут, всьоравно треба намітку почепити.
    З-1).: Наверх.
    Р-1).: Та.
    З-1).: А серпанкову намітку чи таку?
    Р-1).: Серпанкову.
    З-1).: Серпанкову? Шоб тоненька була да?
    Р-1).: Тоненька, тоненька.
    З-1).: А тепер дивіться: коровай роблять і в молодого, і в молодої? Чи тіки…
    Р-1).: Нє, іно в молодого.
    З-1).: Уно в молодого?
    Р-1).: А в молодої – ні. Ні, ні, ні. В молодої ні.
    З-1).: Тільки один, да?
    Р-1).: Один. Нашо ж другий коровай?
    З-1).: А не казали, шо якось коровай гурают? Якось гурают коровая чи голляку? Чий вищий? Чи молодого, чи молодої?
    Р-1).: А, ну, ну. То як приїдут по молоду вже забірати, то виходят с короваєм встрічати. Виходят да вони свого несут коровайчика такого з шішкою, з шішкою.
    З-1).: А од молодої з шішкою несут?
    Р-1).: Од молодої шішка, бо порожні не будут їхати. А вони віносят коровай і гурают допіру – чий коровай віще, той…
    З-1).: А є тут… це уже отам у свекрухи це?
    Р-1).: Нє. Як молоду забірают.
    З-1).: Ага, то забірают с короваєм?

    Примітки:

    [1] Збирач № 1 звертається до збирача-відеотехніка. – Примітка транскриптора.

  • 73.
    1. [1] Наш коровай вищий, 2
      Наша свеча ясна – 2
      Наша молода красна.
    Примітки:

    [1] Р-1).: Як забірают, то тоді гурают коровая: чій коровай віще, того… З-1).: А пісня тут є? Чий коровай? Шо "Наш коровай вище і наша молода красна"? Р-1).: Да, да, да. "Наш коровай віщє, наша свєча ясна – наша молода красна" [Респондентка № 1 спершу наговорила слова пісні. – Примітка транскриптора]. З-1).: А заспівайте.

  • 74.

    Р-1).: Молода сидит на посаду, а молоди коровая вже погурілі, помєралі, забирают тепер у хату.
    З-1).: А чий вищий виходить уже, як вийде, то так і буде, да?
    Р-1).: То так і буде, які вже не буде. То ж мусіт бути чійсь вищій.
    З-1).: Ну і шо означає, шо чійсь вищій? То шо це означає?
    Р-1).: Та ж нічого не означає. Та якби молодої, як віщій, то вона буде права завше, за їм буде камандавати. А як вун віщій коровай, то вун. А є так, шо тиї свати далєко-далєко, то ще на хату вилізут – тепер вже їх коровай віщій, хай вже…
    З-1).: А як вони на хату вилізут?
    Р-1).: Такі є діти молоді, да вилізут, да подадут їм коровая, да ясно…
    З-1).: А просто прямо з хати показують?
    Р-1).: Да, да, да.
    З-1).: І вже тоді їхній вище?
    Р-1).: Теє не позітєльне, алє то вже так…
    З-1).: Як ви кажете?
    Р-1).: Не пользітельно теє.
    З-1).: Оте вилазить на хату? Бо хату й можна поламать?
    Р-1).: Нє, нє, нє. Треба в хати погурати, чій вище. Ото.
    З-1).: В хати погурати?
    Р-1).: Да, да, да. А то законно.
    З-1).: А вони на вулиці, да?
    Р-1).: А то, то – незаконно.
    З-1).: А не було таке, шо свєчки палять на порозі? Шо злучувают свічки?
    Р-1).: Нє. У нас кєлі коровая, то за столом палят.
    З-1).: Кєлі коровая за столом палять свічки? Але одну чи двє?
    Р-1).: За столом, за столом. Двє – молодому і молодуй.
    З-1).: А як? У хлєбі їх ставлять чи як ці свічки?
    Р-1).: В етому… в короваї своя свічка, в домі. І ета запалююца оде в молодої, як бере молоду. А в молодої, то напроти його і її дві свічки.
    З-1).: Должни горіть двє свєчки?
    Р-1).: То всю дорогу, пока її не заберут. А як її вже забірают, то вже забірают, то все складают, складают, і тиї свічечки до місця.
    З-1).: До мєсця дві разом складають?
    Р-1).: Да, да, да. І бере вона с собою за пазуху.
    З-1).: Ага. Двє свєчки бере? І свою вже і тую з коровая?
    Р-1).: Да, да, да. Всю, всю бере.
    З-1).: Ага і несе з собою. А вже цей коровайчик її тут остається? Вже туди не везе вона?
    Р-1).: Бере.
    З-1).: Бере свою шишку цю?
    Р-1).: Забірає, забірає. Все своє забірає.
    З-1).: А не чули таке, шоб молодим припалюють волосся, шоб одним огнем горіло наче? Ну так від свєчки припалюють волосся?
    Р-1).: Чому нєт? Припалюют.
    З-1).: А як?
    Р-1).: То тимі свєчкамі.
    З-1).: То тимі свєчкамі припалюют?
    Р-1).: Да, да, да. Припалюют волосся, шоб у них єдна була вже жизня їх.
    З-1).: Шоб їдна жизня була, то припалювают волосся? Так трошки припалювают?
    Р-1).: Да, да, да. Так трошкі, глядіти, тогди припалюют, …?… замість…
    З-1).: Замість чого ви кажете?
    Р-1).: Кажу замость, замость. Ето так ано алі же ж припалят, тоже припалят трохи.
    З-1).: Замость – це значить наче так понарошку?
    Р-1).: Так понарошку, ну-ну понарошку.
    З-1).: Ага. Ну сильно ж не припалють, то ясно?
    Р-1).: А, о ні, ні, ні.
    З-1).: Ага. А зв’язували молодих рушником?
    Р-1).: Да, да.
    З-1).: Де? На посаді? Чи коли їх зв’язували?
    Р-1).: На посаді, да зв’язуют рушником.
    З-1).: Отак за талію якось за…?
    Р-1).: Да, да, да. Зв’язуют до місця.
    З-1).: До місця.
    Р-1).: До місця.
    З-1).: І вони сидять отут так зв’язаниє рушником?
    Р-1).: Ну, ну.
    З-1).: А коли їх зв’язуют рушником?
    Р-1).: Їх тоді ввечер, як приїдут по молоду.
    З-1).: Забирать уже?
    Р-1).: Забірати. Приїдут по молоду – вечера, то вже тоді ставлят коровай, і молодих зв’яжут, і запалят свічкі, і даруєм, мі даруєм, хто шо може.
    З-1).: Ага, оце тут буває.
    Р-1).: Хто гроші, хто шо, яке шо в кого було – та й даравалі. Подаруют – да вечера. Повечерают…
    З-1).: А зв’язував їх хто? Сваха чи мати?
    Р-1).: Мати нє – сваха, ета… хресна.
    З-1).: Хресна зв’язує. Її хресна?
    Р-1).: Її хресна, її, молодої.

  • 75.

    З-1).: А оце дивіться, вони після вінця приїхали до молодої?
    Р-1).: До молодої.
    З-1).: І тут шо їх встрічають мати, батько?
    Р-1).: Ашо ж, аякже. Тепер же разом роблят весіллє.
    З-1).: Ні, ви так як колишнє робить. Ви розказуйте, як колись.
    Р-1).: А як колісь робілі, то теї у молодого нема ничого сьогодні, тилько в молодої.
    З-1).: Це неділю воно?
    Р-1).: В неділю. То вони вийшли батько і мати встрічає їх, поздоровилі і…
    З-1).: А вони як – з медом встрічають?
    Р-1).: З медом, з медом, з медом.
    З-1).: А як? Шо вони медом роблять?
    Р-1).: Частують їх. Це – порадок.
    З-1).: З’їсти дають?
    Р-1).: Да, да, да.
    З-1).: Не мажуть щоки медом?
    Р-1).: Нє, нє, нє – не мажут, тилько дают їсти мед.
    З-1).: То і їй, і йому? А випити тоже дают?
    Р-1).: Ну і дают випіти, алі молоді не п’ют: вони через себе перекідают так.
    З-1).: Чарку перекидають. І їй дають, і йому? А кому першому дають?
    Р-1).: Юй, здаєцца, першуй. Чи то разніци нема, мабуть. Я не знаю, чи юй, чи йому. Ну желатєльно було б йому передавати. А я не знаю, чому, мабуть, шо йому. Да то подают же той мед той, да причастят їх, да їх заберут, да вже тим, хто вже їздив до вєнца, то всім дают мед.
    З-1).: Всім дают мед, да?
    Р-1).: Всім, всім, всім.
    З-1).: А мед виносят як: на віку чи на чому?
    Р-1).: Нє, на тому…
    З-1).: На тарєлці?
    Р-1).: На тарєлці. Да, да, на тарєлці.
    З-1).: А якось не сиплють їх зерном на них якимсь? Овсом чи житом обсипають?
    Р-1).: Ні, ні, ні, ні.
    З-1).: Нє?
    Р-1).: Ні, ні.

  • 76.

    З-1).: А вопше є? Якшо не в цей момент, вопшє колись є, шоб обсипали овсом?
    Р-1).: Ну а чо ж нема – як її забірают додому, додому як її вже молодий забірає ввечері. Прощаєтца вона з…, стоїт мати й батько. Вона стає на колінка і їм дякує. За вечеру батьку, матери за тую долю вже… [1]. Да вже її то до його, тоді вже його обсіпают жітом.
    З-1).: Це мати обсипає, да?
    Р-1).: Ну. Мати, батько там разом. Вони осипают, посадять їх…
    З-1).: Двох їх обсипають да вже?
    Р-1).: Двох разом тра обсипати, двох разом.
    З-1).: А якось ще шо кажуть, шо молоду, як забірают, то її якось хліб под ручки дадуть?
    Р-1).: Той хліб вони ж с собою беруть, їх є хліб, є. …?… з хлібом, в їх колі душі хліб захаваний.
    З-1).: А "коло душі захаваний" це де?
    Р-1).: Аякже. А де то вана захаває десь. Ну десь она ткне собі.
    З-1).: У пазуху десь заткне?
    Р-1).: Аякже.
    З-1).: А великий хлєб чи який?
    Р-1).: Малєнькій. Свечечки тиї шо погорілі та поїхати туди треба до хати їх. Та тра там тиї свечечкі ж запаліти в туй хати.
    З-1).: Уже у нього, в молодого?
    Р-1).: У нього, в молодого. Там їх запалят, а як заїде якась, це ж то камандує – пріданна. Той їздовий та поїде, да позапалюют там свічечки да вони дают їй вечеру будь тобі. Вони… а вже ка’: "Навечералиса", – алі дают ше вечеру. Та ше вона там побуде, да вже там і будут пойти спати. А вже ці гуляют цілий вечір, як хочеш.
    З-1).: А як ідуть вони спати шо їм тут співають? У комору колись спати клали, да?
    Р-1).: В комору, в комору, в комору.
    З-1).: А ну от, а стойте ще, дивіться, шо я не спитала. Ага, дивіться, оце після вінця вони приїхали, давайте ще трошки назад одмотаємо, меду оце їм, зустріли медом, і шо, в хату їх заводять, да? Шо вони тут, пообєдают чи шо?
    Р-1).: Ди чого! Шо? То весєлля – всі обідают.
    З-1).: Всє обєдают.
    Р-1).: Всє, всє, всє обідают.
    З-1).: То вони вже сидять на посаді ці молодиї?
    Р-1).: Да, да, да – на посади їх посадят і всі, порадок всьой, хто їхав до венца, сядає і ето уже тоді…
    З-1).: Ну ше тоді їх не зв’язують, нє?
    Р-1).: Нє, нє, нє.
    З-1).: Тоді вони поседять?
    Р-1).: Тоді поседять, тоді поседят, да.
    З-1).: Ага. І тоді його ще, і він іще іде додому тоді?
    Р-1).: Да, да, да.
    З-1).: А як його додому виряджають?
    Р-1).: А як вун же ж далєко замість якогось села, то куди то вже ж: вун не поїде сам.
    З-1).: Не поїде сам чи поїде?
    Р-1).: Вже додому не поїде. То сюди всі обєдают, обєдают. Треба ж їхати ше… то всі до вєнца поїхалі. А ше ж ввечері приїдут тиї, шо забірати молоду, ше ж свахи ті…
    З-1).: А то женіх може за ними не єхать, але свахи приєдут самі, да?
    Р-1).: Нєт, нєт – єде жених.
    З-1).: Єде жених?
    Р-1).: Єде жених.

    Примітки:

    [1] Респонентка № 1 плаче. – Примітка транскриптора.

  • 77.

    Р-1).: Єде жених, забірає свуй всьой порадок і їдут вони додому.
    З-1).: В вас не кажуть "поїзд", кажуть "порядок"?
    Р-1).: Поїзд, поїзд. Поїздом во приїхалі ж, поїздом. Поїзд, кажуть поїзд.
    З-1).: Оце всьо шо вечером оце забірают оце вже "поїзд"?
    Р-1).: То поїзд.
    З-1).: А "порадок" це хто?
    Р-1).: "Порадок" – ето порадок. Ну поїзд – порадок.
    З-1).: Це то саме? Шо поєзд, шо порадок?
    Р-1).: Те ж саме, шо порадок. То поїзд – то порадок. То хто "поїзд" каже, хто "порадок", як хто хоче.
    З-1).: То а він єде уже там коло нього хто там? Пару його бояр, да? Оце він єде додому?
    Р-1).: А то пару бояр вун забирає с собою і єде додому. А тиї, хто на тулько нові …?…, де ще які є, позабірают.
    З-1).: Ага. А там, як його виряжають, оце оттуда, шо там співають? Як оце вже їдуть усі, поєзд як оцей єде? Шо там співають? Його водять тоже около стола?
    Р-1).: Аякже, аякже. Околі стола, коло стола ведут.
    З-1).: Хто його веде?
    Р-1).: Вутша там є, вутша така.
    З-1).: Вутча?
    Р-1).: Вутша.
    З-1).: І тут є вутча, і там є вутча? Це разниє вутчі?
    Р-1).: І там є вутча, аякже. Разниє: і од її вутша, і од його вутша. Тож треба і її водити, і його водити. То її там… його там ті, які єдут до венца, шо сюди забирати молоду, то його водят кругом стола? хресна мати – за вутшу. Вона коло стола веде і за собой хліб несе, водила кругом.
    З-1).: Ага. Оце то хресна мати за вутчу? Вутча вона.
    Р-1).: Так, так, так. Три рази обведут і во теє берут і ведут, а вже його…
    З-1).: А якось коли виходять у двір, не було таке, шо ше діжку виставляють, оцю хлібну діжу, і навколо неї там нада пройти?
    Р-1).: Нє, нє, нє.
    З-1).: Це не робили у вас таке?
    Р-1).: Не робіли в нас ето.
    З-1).: А шо мати якось у кожухові мусить вийти вивороченому?
    Р-1).: Як вже перезвання. Вже вони …
    З-1).: А то як перезва, да?
    Р-1).: Як перезві йдут. Перезвання от ідут…
    З-1).: То перезваннє в понеділок ідут?
    Р-1).: В понеділок.
    З-1).: А ну давайте тоді, давайте от счас, оце його благословили, шоб він вже йшов в поєзд цей.
    Р-1).: В поїзд йшов, благословілі…

  • 78.
    1. [1] Благословит, благословіт Господь Бог,
      Із долєю щаслівою,
      З доброю дружіной… [2].
    Примітки:

    [1] З-1).: Ану, от шо тут співають, як благословляють його? Р-1).: "Благослові, наша матьонко".
    Р-1).: Так… спувают ті свої, шо сідают і єдут.

  • 79.
    1. [1] Благословит тобі Господь Бог,
      А твой батенько наперод.
    2. – Ой благословлю, синку, благословлю,
      Гословить тоби Господь Бог.
      Із долєю щаслівою,
      З доброю дружіной… [2]
    Примітки:

    [1] З-1).: Ага. Ану переспівайте іще раз, я там слова не поняла.
    [2] Р-1).: Та то батько ж хороше ж благословлєнє дає. Ну а шо ж, да вже з батьком кругом стола обішлі…

  • 80.
    1. [1] Світит місячек до зорки –
      Їде Іванко до дівки.
      Пітаєца свого батенька:
      – Що мнє там говорити?
    2. .– Не кажи, синку, ничого,
      Шлю я бояров для того.
      Вони будут мед-вино пити,
      За тебе й говорит [2].
    Примітки:

    [1] З-1).: А не співали таке, шо "Котиться місяць до зірки, іде Іванко до дівки"? Р-1).: Так. По дорозі усю печем та спуваєм. З-1).: А знатимете цю?
    [2] Р-1).: От молодому ничого не тра казати. А вун шле боєри, то хай вони бают. З-1).: Він вже мовчить, він вже нічо не каже? Р-1).: Та, йому вже тре мовчати.

  • 81.
    1. [1] Дяку тобі, моя матьонка,
      Ой дяку тобі, моя матьонка,
      Що ти мене й уродила.
    2. Що ти мене й уродила,
      Ой що ти й мене й уродила,
      Месяцем наградила.
    3. Зорею опарозала,
      Ой зорею опарозала,
      В дороженьку випровожала [2].
    Примітки:

    [1] З-1).: А якось, шо "мати сина породила, місяцем… нагородила, шось зіркою застебнула"?
    Р-1).: "Дяку тобі, моя матьонко… " [Респондентка № 1 починає співати. – Примітка транскриптора]. То їдут то по дівку їдут, по дівку. З-1).: А давайте трошки вище, можете?
    [2] Р-1).: То їдут по молоду, тая сваха спуває, хресна мати. Спуває сама одна, а шо ж… за столом.

  • 82.

    З-1).: Якось стоять, шо "дорога якась довгая да ми шукали шось там". Ану?
    Р-1).: Яку хочете спувают по дорозє.
    З-1).: Ану яку, наприклад?

  • 83.
    1. Їхалі свати багати,
      Кинулісь …?… ковати. [1]
    2. Ой то не Гануня то …?… й мати,
      Вона кидає молоду забрати [2].
    Примітки:

    [1] Р-1).: Як вона звєсь, та молода. – Примітка транскриптора.
    [2] Р-1).: Ето по дівку ми їдемо. З-1).: Ану ще раз проспівайте. Я слова не розобрала.

  • 84.
    1. халі свати багати [1],
      Вєзлі кариту ковати.
    2. Йа в то карити дівочка,
      Стиха й помалу зоснула.
    3. Стиха й помалу заснула,
      На коніка свіснула [2].
    Примітки:

    [1] Р-1).: Я так казала? З-1).: Ага.
    [2] Шоб кунь скоріш йшов. По молоду як їдут.

  • 85.

    Р-1).: А знов, а тиї вже дожидают, шо приїдут, же приїдут по молоду. Вона сидит, дожідає. Коли він приїхав:

  • 86.
    1. Приїхало да сім пар бояри на наш двор.
      – Вийди, вийди, молода-незнайко, познай котрий твуй.
    2. – Що в чорному, нехорошому – то й не муй,
      Що високій, в самому злотий – то то муй [1].
    Примітки:

    [1] Р-1).: То вона так каже. З-1).: Ага. А шо за "незнайко"? Шо це таке? Р-1).: То-то незнайко, то я не знаю, як звать молодих. З-1).: А, то ви не знаєте? То так замінили. Ну то кажіть якийсь там Іванко та й все. Р-1).: Ну "їхалі Іванко". Ну так, так, так.

  • 87.

    З-1).: Ти можеш так собі якби ходити, шоб воно динамічно. Да-да, правильно робиш, знімай все, шо є вже. [1]
    Р-1).: Познай котрий твуй.
    З-1).: Ага, ясно, шо та за незнайко.
    Р-1).: Так, так, так то незнайко. То молодий ето…
    З-1).: А це вони як сюди приїхали десь перейму роблять? Не дають їм зайти зразу?
    Р-1).: Нє. Віходит і все тре віходити. Як з вєнца приєдут, то тре віходити.
    З-1).: "Віходити" шо це значить?
    Р-1).: З короваєм. Віходити з голимі рукамі не мона. З хлібом тре віходити, з медом. І як по молоду приїдут забірати, то тре з медом і с короваєм віходити.
    З-1).: Це вже її родня напроти виходить?
    Р-1).: Да, да, да.
    З-1).: А так не буває, шо якось виходять там чи сосєди, чи хлопці да не пускають, шоб вже їм поставили?
    Р-1).: Чому нє? То раз стоят. Стоят і віходіт родня. Вже вони торгуюцца, а хлопци вже стережут молодого – водку давай. А шо ж…
    З-1).: А як це називається? "Перейма" чи якось?
    Р-1).: Перейма. Ну та то, ето перейма…

    Примітки:

    [1] Розмова збирача № 1 зі збирачем-відеотехніком. – Примітка транскриптора.

  • 88.
    1. Приїхало да сім пар бояри на наш двор.
      – Вийди, вийди, молода дівонько, познай котрий твуй.
    2. – Що в чорному да й нехорошому – то й не муй,
      Що високій, в самому злотий – то то муй [1].
    Примітки:

    [1] Р-1).: О, бачиш, шо ше ж вісокій да ше й в самому злотий. З-1).: Да прямо принц, принц настоящий. Р-1).: Ну а шо ж, правда.

  • 89.

    Р-1).: А топіру уже й тую водку заберут хлопци. Вже й тую… вже вони його повіталі, і вже забралі їх в хату. Забірают в хату: до мєсца їх завелі, посадилі.
    З-1).: І оце тут, це шо ви розказували, шо рушником їх зв’язують, да? І ото волосся припалюють? Оце всьо воно тут?
    Р-1).: Да. Да, да, да.
    З-1).: А шо оце, як рушником от зв’язують, єсть отут пісня якась?
    Р-1).: Я не знаю тиї пісні.
    З-1).: Не знаєте?
    Р-1).: Не знаю, не знаю, не знаю.
    З-1).: А може бути, шо, наприклад, хтось із них сирота – молодий чи молода?
    Р-1).: То шо та ж є…
    З-1).: Єсть про сироту пєсня?
    Р-1).: Є. Нема. Тоже ж і самі сироти, і всякі, всякі женятса.
    З-1).: То шоб співали про сироту шо…?
    Р-1).: Нє, нє, нє – не співают, нема такої пісні про сироту, нема.
    З-1).: Нема, да? І як волосся це припалють, то тоже нема?
    Р-1).: Тоже нема.

  • 90.

    З-1).: А як ділять коровай, хто ділить? Дружок чи хто?
    Р-1).: Дружок, дружок.
    З-1).: А йому шо співають?
    Р-1).: Штири дружкі.
    З-1).: Штири аж?
    Р-1).: Штири аж. Ділят коровай штири дружкі. Поміют рукі да вже йдут коровай, вун захаваний у коморі, йдут забірают.
    З-1).: Ану як от, шоб забірать, як камандують, шо нада забірать каравай?

  • 91.
    1. Одозвавса наш коровай, у коморі стоячи:
      – Шо ви п’єте, гуляєте, о мене не дбаєте [1].
    Примітки:

    [1] Р-1).: Тоже гарна пісня. Ідут по коровай забірати. З-1).: Так це от баби самі так починають співать? Р-1).: Бабі, бабі, бабі.

  • 92.

    З-1).: А не було у вас такого, шо от кажуть: "Ну треба ділити коровай". Шо благовловлєнія просять усі?
    Р-1).: Аякже!
    З-1).: А як кажуть?

  • 93.

    [1] "Гости кохані, сусіди зобрані, поблагословіте коровай внести!" – "Бог благословіт!" "Другим разом, Божим указом!" – "Бог благословіт!" "Третім разом, Божим указом!" – "Бог благословіт!" [2]

    Примітки:

    [1] Р-1).: "Господи!". Приходят і йдут по коровай, то вже спувают тоді, як ідут. То як я заспувала, то як мі ідем, ідем і музика вже заграє, а мі благословімса на… З-1).: А як благословляться? Р-1).: Віходит мати, батко, всі приходим.
    [2] Р-1).: О, о типеру ще поміют рукі да пообтирают, помиют о такі о, перед столом… З-1).: Перед столом помиють руки? Р-1).: Аякже! З-1).: У мисці якійсь? Р-1).: Нє, нє. У місці, перед столом ото. Помілі руки, шоб бачили всє, шо вони йдут по коровай. З-1).: Так це хто, дружки оце? Чотири дружки? Р-1).: Дружкі. Штири дружкі.

  • 94.

    З-1).: Ану оце ще раз скажіть, як вони оце кажуть, шо "гості кохані…?"
    Р-1).: "Гості кохані, сусіди зобрані, поблагословіте коровай внести. – "Бог благословіт". "Другим разом, Божим указом". – "Бог благословіт". "Третім разом". – "Бог благословіт". [1] Три рази треба поблагословіти.
    З-1).: "Третім разом, Божим указом"?
    Р-1).: "Указом", да. Та вже типер ідут по коровай, та. Да й будут… а свахі за їми толокой – спевают хоть би шо!
    З-1).: Толокою ідут співают?
    Р-1).: Ідут спувают. А дружкі наперед по коровай, музика грає, грає.

    Примітки:

    [1] Респондентка №1 знову повторює благословення. – Примітка транскриптора

  • 95.

    З-1).: Музика яка грає?
    Р-1).: Люба, люба, люба.
    З-1).: Ну, наприклад, яка? Гармошка, скрипка, шо? Яка музика?
    Р-1).: Шо? Яка на весіллі нанята.
    З-1).: А були і скрипки найняті на весіллі?
    Р-1).: Булі, булі.
    З-1).: Десь з других сьол наймали чи свої були?
    Р-1).: З дуж далєка не мона скріпкі, то трудно найняти.
    З-1).: Трудно найняти було скрипку? І дорого стоїло скрипку найняти?
    Р-1).: І дорого стоїло.
    Р-1).: Як я оддавала свою дочку ету, шо то приїде до мене в неділю, то та грала скріпка. Бо там був наш свояк… і вона ту…, і вун там ї захундував. Тра завчасу заказувати вєльми. Скрипка і гармошка, і ще шо то…
    З-1).: А звідки? З якого села грала?
    Р-1).: З етого, з Заморочення, з того села.
    З-1).: Ага, це Заморочення. Це Лісове тепер називається.
    Р-1).: О Лісове.
    З-1).: А тоді звалось Заморочення?
    Р-1).: Да, да, да – тоді звалось Заморочення. То вун там її наняв і заказав, і заплатилі гроші мі завчасу, і приїхав, то то неосацоване весіллє було.
    З-1).: Яке було?
    Р-1).: Неосацоване – таке хороше! Таке вельмі, вельмі: всі завідовалі, шо то скріпка, її трудно ж добіцца. Завчасу її тре заказати, бо її заказивают.
    З-1).: Ага. Ну то такий з села такий дядько грав на скрипці, да? Сільський музикант?
    Р-1).: Да, да, да.
    З-1).: А скрипка грає тіки, як до танцю, чи як до пісень тоже могла скрипка грать? Як співалі баби, скрипка грала?
    Р-1).: Як баби співалі?
    З-1).: Як баби співалі?
    Р-1).: Конца мєри не було – і спувала, і спувала…
    З-1).: А чи скрипка грала, як баби…?
    Р-1).: Грали, грали і баби спувалі, скрипка грала.
    З-1).: Він уже ловив за їми?
    Р-1).: Да, да, да. Вун за їмі, за їмі йшов і…
    З-1).: Скрипка весь час грала, да?
    Р-1).: Весь час грала.
    З-1).: А гармошка вже нє? Тільки скрипка?
    Р-1).: Нє, нє, нє.
    З-1).: Тіки скрипка.
    Р-1).: Скрипка і бубен, і ох…
    З-1).: І барабан був чи нє, чи бубен тільки?
    Р-1).: Шо?
    З-1).: Барабан чи бубен був?
    Р-1).: Бубен. Отам стояли столи, а тут такі кругом стуллє було…
    З-1).: У цій хаті це все було, де ми сидим?
    Р-1).: Де ми сидимо. І там грала скрипка. І всі люди зійшліса, все село.
    З-1).: А це було в якій порі отак літом чи як?
    Р-1).: Таки госенню.
    З-1).: Госенню робили?
    Р-1).: Госень, госень, госень. Ото всі люди зішліса, а вже на другій день грала на дворе, то вже не було де подіти людей.
    З-1).: А танцювать то на двор виходили, да?
    Р-1).: На двор.
    З-1).: У хаті ж нема де танцювать?
    Р-1).: Та де ж?!

  • 96.
    1. 1] Ой свату-коханчику,
      Пусти нас до танчику.
      Ноженьки проламати,
      Суконьки промахати.
    2. В нас ножки правесенькі,
      Суконьки новесенькі [2].
    Примітки:

    [1] З-1).: А як казали от, як перший танець, ну якось була пісня, шо кажуть, шо якось "Чи старосто, да коханчіку, пусти мене да до танчіку"? Р-1).: Да, да, да. З-1).: А як? Яка була? І хто це співає? Р-1).: Спуває та сваха, шо приїхала.
    [2] З-1).: То вона вже ця сваха і вони вже до танцю? Р-1).: І пускают до танцу її.

  • 97.

    З-1).: А музиканти де стоять? От як весілля сидить за столами, де вони поміщаються?
    Р-1).: Їм же стол особенне…
    З-1).: Їм особєнний стол ще? Так вони могли їсти, поки всі їдять?
    Р-1).: А шо ж. Да аякже! І вони наїдяцца, вони должни випіти і піти, і грати.
    З-1).: І ще й гроші заплатять?
    Р-1).: Аякже ж! О…
    З-1).: То музиканту харашо було, да?
    Р-1).: Да шо… Боже мой! Ночувати вгадай, де подіти музикантів, музикантів. Ночувати вєльмі добре тре.
    З-1).: Ну да, вже за ними треба якось дивицця.
    Р-1).: Як не пошлєш їх куди…
    З-1).: Куди-небудь.
    Р-1).: Да.

  • 98.

    З-1).: Ага, а дивіться: ну от вона співає, шо до танцю. Як виходять з-за стола до танцю? Просто так всі стали пошли чи хтось виводить усіх?
    Р-1).: Нє, так пошлі. Вже: "Пустіть нас до танчику", – то вже вони попросіліса. Помоліліса, попросіліса да й пошлі, да й танцуют.
    З-1).: А помоліліса як, наприклад, до танцю?
    Р-1).: Ну "Ой, свату, коханчику, пусти нас до танчику, ноженьки проламати… ".
    З-1).: Ну да, оце вже, як пісня. Да оце вже помаліліся називається?
    Р-1).: Да, да, як пісня. "Ноженьки проламати, суконьки промахати".
    З-1).: І хто перший танець танцює?
    Р-1).: Першій танец хресна танцує з хресним.
    З-1).: Хресна з хресним?
    Р-1).: З хресним.
    З-1).: А який це танець? Як вони танцюють?
    Р-1).: Полічку, полічку.
    З-1).: Полічку танцюють?
    Р-1).: Да, да. Полічку, просто полічку.
    З-1).: А не казали, шо хлєба треба под рукі їм взять?
    Р-1).: То аякже! Хліба і ож-ож…
    З-1).: До оцієї полічки, да?
    Р-1).: Ви все знаєте.
    З-1).: Ну мені десь розказали.
    Р-1).: Треба і хліб, треба…
    З-1).: А як? Покажіть, куди вони хліб цей клали?
    Р-1).: Пуд руку. Сват бере, той хресний. Хлібець бере хресний пуд руку, уматяний, як має…
    З-1).: Уматяний у…?
    Р-1).: У рушничок. Уматяний хлібець і бере тую вже свою хресну, і танцуют перший, а шо ж…
    З-1).: А хресна уже без хліба, тільки він з хлібом?
    Р-1).: Без хліба, без хліба.
    З-1).: А як він танцює так рукой притуляє, шоб не випало?
    Р-1).: Ну аякже ж, то держати треба.
    З-1).: І то так "полєчку" танцюють?
    Р-1).: "Полєчку" танцуют. Далі ете… тоже такі танець. Трошки тре, воно слабо тоді… Скоро, скоро, шоб було.
    З-1).: Ага, трошки. Скоро, шоб тіки почати?
    Р-1).: Да, да, да.
    З-1).: Ага. А вже як оці хрещені протанцювали, то тоді хто?
    Р-1).: Всі пудрад.
    З-1).: А молодим можна танцювать?
    Р-1).: Вже можна. І молодим можна – повєнчалісь. А чого ж їм не танцавать? Можна.
    З-1).: І батьки можуть танцавать?
    Р-1).: Можут. Всі, всі пудрад ідут на двур, всє танцуют пудряд.
    З-1).: А танцювали у вас, наприклад, "козачок" такий?
    Р-1).: А так, так.
    З-1).: Було таке?
    Р-1).: Було таке.
    З-1).: А "гопачок", наприклад?
    Р-1).: "Гопачок" танцували.
    З-1).: А можете так сидячи ногами показать, як гопачок танцюють?
    Р-1).: Отак, отак, отак. А хто… як хто може… [1]
    З-1).: Як? Так на два, чи на три, чи та-та-там? Як-от воно?
    Р-1).: Так, так, так.
    З-1).: А от на який мотів "козачок" співається?
    Р-1).: "Козачок"? Ну хто його знає…
    З-1).: Ну там якась пріпєвка, да?
    Р-1).: До каждої пріпєвка. До "козачка" там море пріпєвок всяких разних.
    З-1).: Ну типу якось: "Я на весіллі була, бичила там Микиту. А він мене туди-сюди…", – шось таке є?
    Р-1).: Є, є таке, є, є.
    З-1).: Ану як? Як у вас в селі?
    Р-1).: Ну там всє є. Спувают і пріказуют, і пріказуют, і спувают. Ну воно довго не може бути.
    З-1).: Ну канєшно.
    Р-1).: То трохі. Потанцуют і ета на дворє гуляют "полєчку", як всі!
    З-1).: Ану, якби ви шось, як оце ж приказують до цього козачка? Хоть шо-небудь? [2]
    Р-1).: Ета… не така, "сукня не така, танцувала знов"…
    З-1).: А на матів як воно?
    Р-1).: Та як-небудь, як скажеш, так і є. Тут нема матіву. Ні, ні, ні. Всюди матів… тиї єдин матів грают і тиї танцуют, і так є…
    З-1).: Чи "Ой гуляла дівчинока… ", – якось не такії слова, нє?
    Р-1).: "Гуляй, гуляй, дівчинонько, тепер вже мені…", – як там?

    Примітки:

    [1] Респондентка № 1 показує рухи танцю. – Примітка транскриптора.
    [2] Тут аудіозапис перервано. – Примітка траснкриптора.

  • 99.
    1. Ой тепер вже намі нагулятиса,
      Що немає кого да й боятиса. 2
    2. Сьокор вмер, сьокор вмер, свекруха вмірає –
      Ой а мого мілого й удома немає [1].2
    Примітки:

    [1] Р-1).: То ж припєвочка гарна, чого. З-1).: То це воно "козачок" оце, шо ви співали? Р-1).: Да, да – "козачок". "Козачка" танцуют. З-1).: Ну, а шо, як ногами? Покажіть. Р-1).: Так, так, так. Ой, Боже мой. [Респондентка № 1 показує, як колись танцювали козачок. – Примітка транскриптора]. З-1).: Ну, не впадіть. Давайте я вас подержу, а ви покажіть, як ногами топають. Р-1).: Ой, Боже ж муй. Ногамі ну отако. Як я казала? З-1).: "Свьокор вмер, свьокор вмер… ". Р-1).: "Свьокор вмер, свьокор вмер, свекруха вмірає, ой, а мого милого й удома немає. [Респондентка № 1 наспівує пісню та пританцьовує]. Скачи, стукай, як хоч ногамі. З-1).: Стукай, як хочеш, аби в ритм поподало.
    Р-1).: Абі рука, во …?… З-1).: Там і смішне шось таке могли співати? Р-1).: Ну, смішне. Вже хто, шо хоче, те спуває, і каже, спуває. І все то треба, бо треба. Ну, то, може, той час… чого – часов два танцуют. З-1).: Часов два танцуют? Р-1).: Танцуют. З-1).: О, так це ж серйозно!

  • 100.
    1. 1] Забірайса, Галочко, забірайса,
      Й у бєлую свиточку одивайса.
    2. І в бєлую свиточку с квиткамі,
      Щоб була до року з деткамі [2].
    Примітки:

    [1] Р-1).: Р-1).: Часув два танцуют на двори, а тоді приходіт вечера оп’ять. Така вечера, додому шо молоду забірают. Вже спувают пісні, шо забірайса: "Забірайса, Галочко, забірайса, у білую світочку одивайса. Да в бєлую сквіточку с кветкамі, шоб була до року з деткамі". З-1).: Ага, а на мотів як співайте?
    [2] Р-1).: Тоже ж гарне. То спувают тут уже. Свахі спувают і вечера, і ой-ой-ой…

  • 101.
    1. Чого мати часто в клєть ходит,
      Ой чого мати часто в клєть ходит,
      Да до бодні говорит: [1]
    2. – Боднє, моя боднє,
      Ой боднє, моя боднє,
      Тебе зятєнько возьме.
    3. Боденьку з замочком,
      Ой бодиньку з замочком,
      Мою доненьку з веночком [2].
    Примітки:

    [1] Р-1).: А колись бодні бралі. З-1).: Ага.
    [2] Р-1).: Тоже ж то гарне. Та то вже мати оддає. Ой-ой-ой, людоньки, шо ж… З-1).: Оддає мати шо-шо? А чи то… то тоже пісня, да? Р-1).: Де? З-1).: Ну, "оддає мати" ви кажете? Р-1).: Ну, то пісня, шо мати оддає, тоже ж…

  • 102.
    1. [1] Чого курка сокоче,
      Ой чого курка сокоче,
      Бо на сідайло хоче й…
    2. Чого дівонька плаче,
      Ой чого дівонька плаче –
      Вона спотоньки хоче…
    3. Ой ви постеліте,
      Ой ви йдіте, постеліте,
      Спатоньки положіте [2].
    Примітки:

    [1] З-1).: А не співали таке, шо "батько за дочкою тужить та на печі матір вовтузить"? Р-1).: Нє, нє. З-1).: Нє, це не ваша? Р-1).: То не наша. Такої не спувалі. "Чого курка сокоче". З-1).: Ага, а тіки ви трошки повище так співайте.
    [2] Р-1).: То вже ж вна плаче додому, хоче спати. Її забірают… З-1).: Так це ще тут співають, у матері? Р-1).: Тут, у матері, у матері. З-1).: А їй намітку вішають на голову? Р-1).: Аякже…

  • 103.

    З-1).: А як? Вельона знімають чи як?
    Р-1).: Нє, нє, нє. Колісь знімалі. Колісь мати йшла, знімала вельон.
    З-1).: Отут… Вам знімала мати, да?
    Р-1).: Мати знімала. А в етим, то вже спувают ету…
    З-1).: А оперезують наміткою, да?
    Р-1).: Оперезуют наміткою.
    З-1).: На голову намітку одягають?
    Р-1).: На шію.
    З-1).: Мати на шию одягає намітку?
    Р-1).: На шію одягає.
    З-1).: Але вельона знімає і одягає намітку?
    Р-1).: Знімає, намітку одягає. На хустку заматує. А шо ж?
    З-1).: А шо сперед, хустку чи намітку?
    Р-1).: Вперед вона намітку, а потім хустку, потім хустку.
    З-1).: А намітку у вас як зав’язували?
    Р-1).: Кругом шії. Кругом шії да й так висіт.
    З-1).: А так вєсіт? На голову нє?
    Р-1).: Нє, нє, нє.
    З-1).: На голову хустку?
    Р-1).: Хустку. То кругом шії і так вісіт.

  • 104.
    1. [1] Завівала мене матьонка,
      Ой завівала мене матьонка
      Да й нежалосліво.
    2. Свекруха прийньоласа,
      Ой свекруха прийньоласа,
      Сльозкамі обліласа [3].
    Примітки:

    [1] З-1).: О, а яка ж тут оце шо пєсня до намітки яка? Р-1).: До намітки? З-1).: Ага.
    [2] Р-1).: Ето завіває матьонка. З-1).: А може наабарот? Може, "матьонка приняласа"? Р-1).: "Матьонка приняласа, сльозкамі обліласа". То наоборот, то я так… З-1).: Наоборот, да? То не свекруха ж? Р-1).: Свекруха, не було ї там свекрухи й блізко. З-1).: Ага, тут і нема свекрухи? Р-1).: Зато матьонка, да, да, да. Так то спувают даже, завінут її, да повечерают, да подякує, поцелуєса батько й мати, і пушла. З-1).: Завінут її ви кажете? Р-1).: Та. От була пора, Господи…

  • 105.

    З-1).: А такого ніколи не чули, шоб молода якось сидить, а на неї кладуть намітку от так одну, а другу так навхрест, наче на голову кладуть?
    Р-1).: Такого в нас не клалі.
    З-1).: Не клалі в вас нічого?
    Р-1).: Строго вийдут всьо, і всьо.
    З-1).: І з тою наміткою вона вже виїжжає?
    Р-1).: Да, да, да, з тею наміткою.
    З-1).: А курку їй не давали з собою?
    Р-1).: Нє, нє, нє. Мо’, де й давают у людей, мо’, де в людей є, а в нас не давают.

  • 106.

    Р-1).: На другий день приходят по перезваннє. Вже молода там. Вже молодий приходит, операзує молодого рушником.
    З-1).: Там операзують?
    Р-1).: Оде, оде, по молоду вун прийшов. Не по молоду – по перезваню.
    З-1).: Ага, по тещу.
    Р-1).: По тещу. Її операзуют його рушником.
    З-1).: Отак, як ви кажете, на оцей бік операзують?
    Р-1).: На всі, на всі, так навхрест.
    З-1).: Навхрест. А на два… один рушник, а так другий?
    Р-1).: Один, один. І вже вун збірає тих всіх нас. Збірає, збірає. Там, хто віп’є, хто не віп’є – забіраєтса всє у перезві.
    З-1).: У перезву ідуть?
    Р-1).: Так, так.

  • 107.
    1. [1] Вийди, вийди, наша матьонко, погляни,
      Що ж тобі бояри прівезлі.
    2. Ой чи овечечку, чи ягня,
      Чи хорошу невісточку, як паня [2].
    3. Не овечечку, не ягня,
      Да хорошу невісточку, як паня.
    4. Вийди, вийди, свекрухо горбата,
      Приїхала невісточка й багата [3].
    Примітки:

    [1] З-1).: А дивіться, от давайте ще. Оце от її забрали туди, отут її поспівали, а як її привозять, шо їй там співають, чи шо їй, як свекруха встрічає? Р-1).: О, шо там спувают, ой Боже! "Вийди, вийди, наша матьонко, погляни, що ж тобі … "
    [2] Р-1).: Ето же спувают юй, етой матери.
    [3] Р-1).: То так спувают, що вже тоді розлягаєцца аж хата тая. То вже ж тоді мі вже не сідаєм, вже кончене весіллє. А молодих за стул сажают, і дає вона вечеру – мати.

  • 108.

    З-1).: А молода як заходить в хату, куди от зразу? Кажуть якось, шо наче їй нельзя в піч заглядати, молодій?
    Р-1).: Заглянає в піч, сипле жітом туди-сюди – навхрест.
    З-1).: Сиплє житом в піч і напроти навхрест це житом сипле?
    Р-1).: Та, навхрест житом посипле. То їй же з домі жито дают. Вона у пудворок в’їхала, житом сипнула і сюди-туди ж.
    З-1).: У пудвороку житом, а потім в хаті?
    Р-1).: А потім в хаті, да, да, да.

  • 109.

    Р-1).: О, і вона, як ще вона, поведут спати вже їх, положат, то молода хіба ж тоді спіт? Холєру вона спіт. То калі її тиї хліб, калі їх все лєжіт. І вони, чи бери де воно, бо тоді тиї в хату, ну то ж день. Віходит, ше по двори посиплєт, а вона рано буде вставати.
    З-1).: По дворє посиплєт?
    Р-1).: Да…

  • 110.
    1. [1] Чого курка сокоче,
      Ой чого курка сокоче,
      Бо на сідайло хоче.
    2. Чого дівонька плаче,
      Ой чого дівонька плаче –
      Вона спатоньки хоче.
    3. Возьміте юй постеліте,
      Ой возьміте юй постеліте,
      Спатоньки положіте.
    Примітки:

    [1] З-1).: А як оце їх уже ведуть спати, тут якісь є пєсні до цього? Р-1).: Яких? З-1).: Ну, шо вже ведуть їх спати? Р-1).: Ну чого? "Курка сокоче" [Співає пісню, яку вже виконувала. – Примітка транскриптора].

  • 111.

    Р-1).: Да ведут уже спати молодих, розбірают.
    З-1).: А хто їх розбірає?
    Р-1).: Хресна. Вона ж…
    З-1).: Її хресна?
    Р-1).: Її хресна. Їде придана така. Її хресна їде. Вона їх привезла, разобрала. Її де дома вельона почепіла, а там…
    З-1).: А вельона де почепіла?
    Р-1).: На теє… сюди о.
    З-1).: На образи, да?
    Р-1).: Да. А там вона її не розбірає. Розбіре з бульшого, з бульшого, а з менчого розбирайси, як хочеш, хто то…
    З-1).: А шо значить "з бульшого розбере"?
    Р-1).: Ну зверху! А шо ж? А те спудні вона не буде скидати теє, вутша чи тая хресна. Да вже там і порозбіраюцца да полягают і сплят. Кульки, які то сон? Кулєчко там?
    З-1).: А не будять їх?
    Р-1).: Будят.
    З-1).: Будят?

  • 112.
    1. [1] – Вставай, невісточко, довго спіш,
      Чи ти своюй свекруси й угодиш?
    2. – Хоч я, молоденька, довго сплю,
      А я своюй свекруси догодю.
    3. Сіни й хатоньку перейду,
      Цілий рукав золота наберу.
    4. Цілий рукав золота наберу,
      Та своюй свекруси догодю [2].
    Примітки:

    [1] Р-1).: Будят. Ото вже вони там прілєглі чі не прілєглі – вона не спит, бо тре по дворі ще жітом посіпати. То вже пріходят, вже будят: "Вставай, невісточко, довго спіш… ".
    [2] Р-1).: Таку пісню спувают. З-1).: Ага, оце вже сиплять житом, а співають, шо золотом? Р-1).: Да, да, да – золотом, золотом, золотом….

  • 113.

    З-1).: А дивилися у вас, було це важно, як чи молода чесна, чи нечесна?
    Р-1).: Нє, не дивіліса.
    З-1).: Не дивіліса. Ніхто це не брав до уваги?
    Р-1).: Не, не, не. А тепер куди дивіцця ж – п’ятеро дитей приведе…
    З-1).: Ну да, а я питаю про тоді, про ті часи?
    Р-1).: А про тиї часи: чесна, нечесна – берут усяку. А чо вона нечесна? Як вона знать його не знає? Ще нинько пришов свати сьогодня, а на той неділі весіллє. Чо вона нечесна? Колісь булі всі люди добрі і чесні. А тепер…

  • 114.

    З-1).: А скажіть, а от було таке, шо там зимою вечорниці робили?
    Р-1).: Було.
    З-1).: Так називали "вечорниці" чи як?
    Р-1).: Вечоркі.
    З-1).: "Вечоркі", – казали. А на вечорках не оставалися ночувать?
    Р-1).: Нє, нє, нє.
    З-1).: Якось, шо "досвітки" наче казали, шо це вже можна і до утра там? Ну, досиділись до ночі…
    Р-1).: До ночі досиділісь, то вже ночуєм, не приходіт. Матирі нас одчиняют, бо мі замікани, нас можут замікнути хлопци. А ми можем там ночувати, ж робота є. То вже ж розвидніло, треба йти по роботах. Та приходят матері та одчиняют та шо ж.
    З-1).: Але хлопці з вами не ночують?
    Р-1).: Нє, нє, нє.
    З-1).: Такого не було, шоб це можна було разом ночувать?
    Р-1).: Нє, нє, нє. Боже убав, Боже убав. Такого не було. Только содєлі мі разом, спувалі, седєлі довго: до часу, до двох. І хлопці, як ідут, тоді замікают і хату. Мі замікаємса, а хлопци пушлі. А мі сидимо, ще мі не йдем додому, то мати й не будит блізко, котрую бліже.
    З-1).: А як оце вечорки ці, то с хлопці… а обніматься й цілуваться можна було?
    Р-1).: Як вечорки – нє.
    З-1).: Нє?
    Р-1).: Нє, нє, нє.
    З-1).: Даже, якшо це вже твій хлопець?
    Р-1).: Ну то тоді целуйса, колі хочеш.
    З-1).: Шоб ніхто не бачив?
    Р-1).: Канєшно! О то, то. То інше дєло. А ето з усімі целуватса не треба.
    З-1).: На вечорках це не показували?
    Р-1).: Нє, нє, нє.
    З-1).: Але в селі знали, хто з ким от встрічається?
    Р-1).: Ну, чо ж не зналі? Чо ж не зналі? Зналі, канєшно зналі. Хто гуляє, з ким встрічаєцца, ту вун навіть й на двур вийде. Не конче йому в хаті сидіти й целовацца. Походіт по двуре, погуляє, походит: вечоркі, вечоркі це. А хто ничого не знає, сидит праде да й так сунетса …?…
    З-1).: А не було таких пісень, шо от, наприклад, ну шо співають так на все село, шо той-то там Марічку любить, а там ну й ше шось таке? Не було таких пісень?
    Р-1).: Такої не спувалі, такої не спувалі.

  • 115.

    З-1).: Ну а от, наприклад, тоді, якшо молоді полягали спать, то це не обізательно треба було, шоб вони ж таки переспали? Чи треба було обізательно, шоб в цей день було?
    Р-1).: Нє, нє, нє.
    З-1).: А як ото? Їх замкнули і шо хочете там робіть? І нихто не інтєрєсовався, да?
    Р-1).: Нихто не інтєресовався: чи вони переспалі, чи послє: наше дєло маліньке.
    З-1).: А, може, й взагалі не спали?
    Р-1).: А, мож, і взагалі не спалі.
    З-1).: І тоже ніхто не питає?
    Р-1).: Тоже. Нє, нє, нє – такого не було. До гетой спанки не було, не було, не було…
    З-1).: А то розказують, шо по другим сьолам от якось, шо… робили якось калину якусь, шо, якшо вже хороша молода, так тоді прив’язували калину до горілки і тоді батьків шанували, шо вже ж чесна дівчина. А як шось нє то, то тоді не понятно, шо, тоді уже сором.
    Р-1).: Мо’, де в людей було, ну в нас такого не було.
    З-1).: Вопшем ніколи ви не чули, шоб це таке?
    Р-1).: Ніколі не чули. В нас такого не було.

  • 116.

    З-1).: А якось кажуть, шо робили таке наче чучело, шо, ну таке, наче там з соломи чи шо штани да з кукурузи, прив’язували йому там всяке да садили на хату?
    Р-1).: Є таке. Було, було таке. Прив’язувалі, то молода, як вже йдут перезванє – шо то молода. А вже як йдут от молодої, то вже хлопци йдут скруїти чучіло, збарают, вирівают, викидают, шоб його не було. Хлопці повирівают.
    З-1).: Наоборот виривают то чучело?
    Р-1).: Да, да, да.
    З-1).: А на чию хату його чіпляли?
    Р-1).: Кідают, захавают, уже хавают.
    З-1).: Нє, нє, а чіпляли спочатку?
    Р-1).: Ну на свою, бо ж… там, де молода, туди, де перезванє.
    З-1).: Там, де женіх? Туди, в ту хату чіплялося?
    Р-1).: Де женіх, да, да. Вже чучило почіплялі, вже така молода, то вже така молода. А наші йдут перезвані, да хлопці побіглі вперед, вірвалі його, вікінулі, роздерлі…
    З-1).: Ану, як перезвані йдуть, шо вони співають?
    Р-1).: Усяки пісні. Перезванє ідут, перезва, а шо ж…? То ідут старі, і молоді – всякі вже. [1] "Вийди, вийди, незнайко, вогляни… ". Нє: "Вийди, вийди, матьо… " – то то бояри, як молоду привєзлі.
    З-1).: Як молоду привезли, то не то?
    Р-1).: Привезлі, ну.

    Примітки:

    [1] Респондентка наспівує. – Примітка транскриптора.

  • 117.

    З-1).: А це вони снєдання їй несуть чи шо?
    Р-1).: Несут, несут снєдання.
    З-1).: Так уперед, дивіться, іде молодий до тещі: просить, шоб вона прийшла, да? Чи вони самі йдуть?
    Р-1).: Просит, просит.
    З-1).: А снєдання вперед несуть?
    Р-1).: Вперед несут, вперед. Вперед девчат штук штири-п’ять, шість можна йти, да й несут сніданнє. Все понаготовляют, міскі, а там хлопці віходят – адбірают. Та таке тоже роблят, таку чепуху. Да еті снідалниці повинні вперед поснідати, поколь приїдут перезавані. А шлі по перезвані не шлі. А снідалниці як прішлі, хлопці вже тиї міскі поодбиралі, вже вся тая …?… за столом посєдалі. О, топір уже збіраюцца вже йти по перезванні.
    З-1).: Так а шось осталось там їм поснідати чи нє?
    Р-1).: Кому?
    З-1).: Ну, шо ви кажете мискі поодбіралі, то шо будуть вони їсти?
    Р-1).: То вони їдять тиї наші міскі, шо у нас одобралі, нам наготовілі стола, а шо ж… Нас наготовілі на стол, як має бути. І нас посєдают, з нами єдин хлопец несе пару пірогов. І ми підем туди всє – молодую снєданнє принеслі. А топіру їдут по перезванє, їдут.
    З-1).: Це хлопець од батьків іде, од молодої, туди несе їй пару пірогов?
    Р-1).: Од батьків, од батьків, од батьків. Од молодої од батьків.
    З-1).: А тепер ці ідуть тоже с пірогамі, молодий іде тещу вже якби звати?
    Р-1).: С хлібом, скрузь с хлібом ходілі. Де не йдут – то с хлібом. Там пирог пуд руку – і пашов, і пашов, і пашов.

  • 118.

    [1] Просіт батько і мати ходіти у перезві. – Ну. – І я просю.
    Добрий день, дорогі мої батьки, [2] ходіте у перезві.
    Просив батько і мати, і я просю – ходіте у перезві. [3]

    Примітки:

    [1] З-1).: То тещу він якось просить, шоб вона до нього йшла? Р-1).: Як? З-1).: Ну, ви кажете, шо…
    [2] Р-1).: "Батьки", – називав, зразу вже батькі.
    [3] Р-1).: Кладе хліб на стул. Його угощают щи, операжут його.

  • 119.

    З-1).: Оце ж рушником?
    Р-1).: А шо ж…
    З-1).: То вже він веде тещу вже під руку чи як?
    Р-1).: Нє, нє.
    З-1).: Нє? Так ідуть?
    Р-1).: Нє, так ідут. Теща вже йде сама собі і вун собі пуд руку.
    З-1).: А тесть тоже ж іде?
    Р-10.: Так, так, так. То вже нє, вже йдут да й один.

  • 120.

    [1] Гості кохани, сусіди зобрани, поблагословіте по коровай внести. [2]

    Примітки:

    [1] З-1).: А оце дивіться, ото благословіння, шо ото казали, шо "гості коханиє", то тіки, як делят коровай, чи ше як якісь…? Коли так кажуть?
    [2] З-1).: Да, це я паняла, коли вносять каравай.

  • 121.

    [1] – Поблагословити молодих на посад посадити.
    – Бог благословіт з долєю щаслівою і з доброю дружіною. [2]

    Примітки:

    [1] З-1).: А от, наприклад там, ну чи молодій косу чесати, чи молодих на посад садити, тоже так благословлять чи нє? Р-1).: Благословлят, благословлят. З-1).: А хто? І це мати питає? Р-1).: Мати питає… Хресна, то хресна всьо робіт. Хресна сажає молодих. З-1).: Так, так а благословіння хто питає? Хресна чи мати? Р-1).: Ма… хресна.
    [2] Р-1).: Отак. [Респондентка № 1 плаче. – Примітка транскриптора]. З-1).: Ага. Значить хресна це питає, а це гості і батьки…? Р-1).: Та, та, та – благословляют. З-1).: А вона звертається каже, шо "гості" чи каже "батько й мати"? Р-1).: "Гості кохани". З-1).: "Гості кохани, сосєди зазвани"? Р-1).: "Гості кохани, сусіди зобрани, поблагословіте за коровай сісти". І вона сядає та вже і благословляє.

  • 122.

    З-1).: А був на весіллі от шо "староста" кажуть?
    Р-1).: А, та то саме главне.
    З-1).: Саме главне? Це хто? Чоловік?
    Р-1).: Нє – хресний.
    З-1).: Хресний, це він староста, да?
    Р-1).: Хресний чи брат родний, чи хто надсвоїйший. Ето вун подиймає велікій кошт. Вун…
    З-1).: "Подиймає велікій кошт" – це шо значить?
    Р-1).: Кошт велікій – вун бере всі перезвані до себе, всєх перезв, всє весіллє до себе бере. А шо ж… а то як є, той вже, ту вже, Боже, як добре! Господоньки!
    З-1).: Хто? Староста – то добре?
    Р-1).: Староста, то то вельми весіллі то помоч веліка. А шо ж тут: поснідалі – не поснідалі да й пушлі до старости на цілий день, гуляют в старости, цілий день п’ют, гуляют.
    З-1).: А, то вся перезва сунеться до старости на другий день?
    Р-1).: Та всі геть до старости…
    З-1).: Так староста уже камандує на другий день, у перезві вже, чи як-от весілля йде?
    Р-1).: Зразу, як перезвані придут. Зразу перезвані приходіт і староста камандує, камандує.
    З-1).: А отут як іще у неділю, у сам цей день весілля, то староста не камандує, тут оця хрещьона камандує – сваха?
    Р-1).: Так, сваха, сваха, сваха.
    З-1).: Тут якби баби такі головніші?
    Р-1).: Да, да, да.
    З-1).: Ну, треба ж уже знати: от уже пора до вінця їхать, а тепер там вже купа всього, от пора за тим їхати, от хто є…?
    Р-1).: Мати, мати, мати.
    З-1).: Мати розпоряджається?
    Р-1).: Мати розпоражаєцца, кому йти, кому де куди подіцца. Да, да, да – мати.
    З-1).: Ну, і оце вони отакими словами оце ж кажуть?
    Р-1).: Такімі словамі, да, да.
    З-1).: Оце кожен раз, оце благословєннє просять, і, може, й пять раз за день, да?
    Р-1).: Да, да, да.
    З-1).: Да, так воно є.

  • 123.

    З-1).: Ага. А от це, значить, ну і в перезві, шо це там розказуєте… а як, наприклад, вже знати, шо вже конець весілля, вже шоб розходились? Чи нема такого?
    Р-1).: Є, чому нема? Як вони вже коровай принесут, поділят коровай.
    З-1).: Ага, коровай ділять там у нього?
    Р-1).: У нього. Вже то конец весілля. По весіллі поп’ют…
    З-1).: У понеділок ділять коровай?
    Р-1).: В понеділок. Ето "староста" називаєцца, теї шо приходят перезвані туди. О то там попілі в того старости, да прішлі вже сюди, да оде повечера…, поділят коровая в теї молодого, да й вже повечерают, да й вже додому йдут, то вже кончилось весілля.
    З-1).: Оце воно є. То оце коровай ділиться уже при кінці?
    Р-1).: При кінці, при кінці, да.
    З-1).: І це, і подарки ж тут, да?
    Р-1).: Ну аякже.
    З-1).: А ділять на родню як, на всю? І та, і та родня получає по куску каравая?
    Р-1).: Разом. Подаркі – ні вже, коровай, коровай.
    З-1).: А подаркі?
    Р-1).: А подаркі тоді дают, як …?… тиї гости чи шо. А подаркі, ну до коровая там, чи дают свасі й свату. Дают, дают.
    З-1).: А подаркі які? Це гроші як?
    Р-1).: Гроші чи хто може намітку, хто… Колісь билі гроші? Де ти їх бєрьош…
    З-1).: Ну, а колись могли там подарить свиню чи корову, наприклад?
    Р-1).: Чому ні?
    З-1).: Могли так?
    Р-1).: Та то й даравалі.
    З-1).: Даравалі, да?
    Р-1).: Дарувалі. Виймают коровая і дают: кажі, чім даруєш. Чім даруєш? Коня чи корову, чи свиню, чи порося.
    З-1).: Ну, це вже такі свої родичі такім дарували, уже шось таке?
    Р-1).: Свої родичі, да, да, да.
    З-1).: А сусіди не должни були даровать?
    Р-1).: Нє, нє, нє, сусіди не даравалі, нє.

  • 124.

    З-1).: А у вас казали, шо є на весіллю запорожці?
    Р-1).: Є.
    З-1).: А це хто такі "запорожци"?
    Р-1).: Гости. А хто то, типер ни ходят ниякі, а колісь унь які ходилі запорозци.
    З-1).: Ну, хто це?
    Р-1).: Запорозци ходилі, то сусіди всє – геть, геть, геть. Віносят водку, їжу, там їх прігощают, просимо запорозцов, ну.
    З-1).: Вже запорожци, це шо на порог не пускали?
    Р-1).: Да, да.
    З-1).: А, наприклад, у дворі? У пудворку можна було їм?
    Р-1).: У пудворку можна, а дальше – ні.
    З-1).: І це вже кого й назвали "запорожці", це хто хоче?
    Р-1).: Ну, ну – то то всі, всі. То колісь ішлі. А колісь їх шлі, о Господи, як весєллє, то йшли нема ради. А типер нихто ни йде. Хай тут запалітса…
    З-1).: Вже знали, шо можна шось там з’їсти, випити.
    Р-1).: …Задавіса, то нихто ни йде. Нихто не йде навіть, і шо хоч роби – нихто ни йде.
    З-1).: А не було таке, шоб на весіллі конь був?
    Р-1).: Нє.
    З-1).: Чи живий, чи, може, такий зроблений, шоб люди робили?
    Р-1).: Нє, нє, нє. Було таке у людей там, на Волині, таке є.
    З-1).: А як ви знаєте, ви шо були на Волині?

  • 125.

    Р-1).: А я була на Волині, їздила. Моя хрещениця йшла замуж, а я їздила. То зробілі такого ж коня. Ляльку таку з коня виліпілі да на того коня сілі, як коровай мают деліти, то коня приводят. Приводят, а ми думалі справді, шо то кунь. А вони поспувалі, постоялі і так гарно, та гарно ж…
    З-1).: Так конь який був? Такий з тряпок зроблений чи з чого?
    Р-1).: Нє.
    З-1).: А який конь?
    Р-1).: Ах, я не знаю, якийсь вельми хороший, блискучій.
    З-1).: А, з чогось такий зліплений?
    Р-1).: Вєлікій-вєлікій-вєлікій-вєлікій такий.
    З-1).: Як почті, як справжній, но …
    Р-1).: Який є справді конь. Да послі все ете поробілі, поспувалі, побаялі, …?… да й повєлі його та сталі коровай тоді деліти. Ото я того коня бачила.
    З-1).: Ага. А у вас шоб тут таке, то такого не було?
    Р-1).: В нас нема, в нас нема.

  • 126.

    З-1).: А вопщє, як не на весіллі, вопщє, шоб коня водили? Може, на Різдво чи якось, ну от так от шо придурялись? Такого було? Ніколи це такого не бачили? Чи там "козу" от кажуть там водять? Не було цього?
    Р-1).: Ну, ето вже тупіру уже с козой ідут спувати.
    З-1).: Ну, то да. А там за вашого дєтства?
    Р-1).: Не було такого, не було, нє.

  • 127.

    З-1).: А такого ви не пригадуєте, шоб, може, як ще ви маленькою були, шо якось на Різдво якісь такі "Іроди" робили, наче от якось вдягалися такі за царя чи чорти?
    Р-1).: Чому нє, чому нє? Таке чучіло зроблят…
    З-1).: Чучіло із чого?
    Р-1).: Таке чучіло зроблят, заведут да йдут багато йде тиї вже спувают і теї… Було, було… алі вже топіру ні: вішло, вішло.
    З-1).: Так як воно називалося? Шо це? Ну, а коли це йшли?
    Р-1).: Ввечері, як щодруют.
    З-1).: Як щодруют чи як колядуют?
    Р-1).: Як колядуют і як щедруют.
    З-1).: Ну, а шо воно? Як "царі" чи як "чорти", як шо воно?
    Р-1).: Як "чорти".
    З-1).: Як "чорти"?
    Р-1).: Да, да, да.
    З-1).: А оце ви пам’ятаєте, ви маленька ще були? Це ще до войни воно проходило?
    Р-1).: Малєнька, малєнька.
    З-1).: А вони співали чи так розказували?
    Р-1).: Я розказуваю теє, шо я бачіла. Як до нас придут і спувати, та ж мі на лаву ліземо, бо то ж побачити треба дітям.
    З-1).: А, то у хату заходять, це ж?
    Р-1).: Як то в хату, хто запрохуває, як вони, вони просятса в хату. А ні – то на дворе поспувают.
    З-1).: Ну, а шо вони якось представлєніє роблять? Шо вони там робили?
    Р-1).: Вони нічо не роблят. Вони теє зробілі, шо є предстановлєнє. Тею ляльку покажут, і того коня, а спувают теє, шо треба.
    З-1).: Счас. Ну і шо це, колядки співають чи шо?
    Р-1).: Аякже! Колядкі і щедрівкі – шо-небуть спувают: "Щодрий вечор, добрий вечор".
    З-1).: Ну, але… це ви співали. Так шо і це ходять з якою лялькою, ви кажете, шо на шо вона, лялька, похожа ця?
    Р-1).: Ну, ходят, зматают у шось те… ну так всі дєти лєтят боруном. Бо носят, вони носят теє… вже ходят за їм.
    З-1).: А як ви знаєте, шо вона на чорта похожа?
    Р-1).: Воно ж відно, як на шо ж воно похоже.
    З-1).: А не робили таке, шо корона, шо цар наче? Чи смерть?
    Р-1).: Нє, нє, таке нє.
    З-1).: Нє, цього не. От чорта. Пам’ятаєте, шо чорт. А лялька яка?
    Р-1).: Ну, та лялька така ж, як і повідимо лялька, повідімо. А той чорт уже відимо з рогамі, да такий о…
    З-1).: З рогамі прям?
    Р-1).: Да, да.
    З-1).: А лялька, як ви кажете, "повідімо", чи шо це?
    Р-1).: Ну, така лялєчка гарна, гарна. Яке то тепер…
    З-1).: Ну, велика вона чи як?
    Р-1).: Да, вєліка.
    З-1).: Ну яка, покажіть?
    Р-1).: Вєліка, вєліка. Вєліка така, як людина. Лялька вбірана геть в одежу, геть – людина, так, так.
    З-1).: Але ви знаєте, шо то лялька?
    Р-1).: Лялька. Мі знаєм, шо з такім вже вони повінні ходити. А тепер вже ходят, колядуют, ту вже тепер не знаю вже, які вже вони ходіт. Вже не знают, шо вже видумляти, шо вже баяти…