Сеанс

Текст

• 1.

  Респондент-1): Це була пісня, вірш, пісня, вірш, пісня, вірш, я віршів багато зложила…
  Збирач-1).: Добре, ну то що, давайте якось з ваших таких улюблених пісень. Чи як ви хочете нам їх заспівати? Так як вони в вас є за порядком, так?
  Р-1).: Та за поридком можна, та. Та.

• 2.
  1. Спіть, хлопці, спіть,
     Спіт, хлопці, спіть,
     Про долю-волю тихо сніть,
     Про долю-волю Вітчизни –
     Чи можуть бути кращі сни?
  2. І ви пішли, і без ваги,
     Неначе льви, боролись ви.
     Що кулі вам і що штики?!
     Ви – юнаки, ви – козаки.
  3. І ви пішли, щаслива путь,
     І ви пішли, що не вернуть,
     На ваших тихих могилах
     Замаяв перемоги стяг.
  4. В наших серцях ви всі живі,
     Наші герої молоді,
     За Україну, нарід свій
     Життя віддали в боротьбі. [1]2
  Примітки:

  [1] Р-1).: То є одна пісня. З-1).: Дуже вона… А так від кого навчилися? Чи не пригадаєте вже? Р-1).: Я не знаю від кого то, то. Я десь чула, а я всьо йно… Я то, шо в пам’яті пам’ятаю… З-1).: Ви як почули, то вже собі сподобали – то вже запам’ятали, та? Р-1).: Та, то всьо я, та.

• 3.

  З-1).: А ви казали, батько ваш співав, так? То в вас в родині так любили співати?
  Р-1).: Так, тато наш співав дуже, так, він то тоже любив. Ше шо?
  З-1).: Давайте далі.
  Р-1).: Дальше…

• 4.
  1. [1] Слава й честь вам, поклін, борці за волю і долю України! [2]
     Ви жертвою в бою нерівнім лягли
     З любові до свого народу,
     За нього віддали усе, що змогли:
     Життя свої, честь і свободу.
     Надійде ще час і повстане народ
     У силі своїй і свободі,
     І знищить усе, що гнітило його,
     І радість настане в народі!
  2. За вами борців свіжий полк вже іде,
     На смерть і загладу [3] готовий,
     Прощайте, прощайте, ви чесно пройшли
     Велику дорогу любові.
     Надійде ще час і повстане народ
     У силі своїй і свободі,
     І знищить усе, що гнітило його,
     І радість настане в народі!
  Примітки:

  [1] Р-1).: Ну то, оту вже, туво ви знаєте "Ви жертвою в бою нерівнім лягли…" – то, може, всі знають? З-1).: А нє, заспівайте, заспівайте нам.
  [2] Перший рядок декламовано як вступ до пісні, є частиною твору. – Примітка транскриптора.
  [3] Заглада = знищення. – Примітка транскриптора.

• 5.
  1. [1] Як ви умирали – вам дзвони не грали,
     Ніхто не заплакав за вами,
     Лиш в чистому полі ревіли гармати,
     А зорі вмивались сльозами.2
  2. Коли хоронили вас в темну могилу,
     Від крові земля червоніла,
     Під хмарами круки стадами літали,
     А бурею битва гриміла.2
  3. На ваших могилах хрести похилились,
     Калина зігнула додолу.
     Спіть, орли-соколи, ми остримо зброю
     І ждемо на поклик до бою!2
  Примітки:

  [1] Р-1).: А туво маєте, на могилі треба її співати, якщо будете ходили. – Примітка респондента.

• 6.
  1. [1] І знову кров, гар’яча кров
     Зросила землю вкрай, –
     Ще вчора жив і будь здоров,
     А нині – умирай!
  2. Ще вчора мрії золоті
     Снувались в голові, –
     А нині, нині мрії ті
     Лежать уже в гробі.
  3. Прощай, мій друже дорогий,
     Ти згинув як герой,
     Тебе прийме сира земля
     На вічний упокой. [2]
  Примітки:

  [1] Р-1).: Типер таво пісня, колись співали її, давно, але зараз вони забули.
  [2] З-1).: От ви казали, давно співали – а коли давно? Р-1).: Та ше як я була мала, то вже співали то тоже ту пісню. То ше тії як були такі ти усо… [Напевно, мова йде про УСС, тобто українське січове стрілецтво. – Примітка транскриптора.] Р-2).: Не з тих повстанських, ни з теперішніх. Р-1).: Усосо… Тоже повстанці, та.

• 7.
  1. Як нам прийдеться вмирати
     Та задля рідного краю,
     Будьте ласка, то поховайте
     Мене в зеленому гаю.
  2. Висипте мені могилу,
     Березовий хрест закопайте,
     На хресті прибийте дошку
     І такі слова подайте:
  3. "Тут січовик спочиває,
     Що із святої любові,
     Він в борбі за Україну,
     Він мав тяжкії окови"
  4. Хоч у гаю поховайте,
     Щоб було колись весною:
     Щоб пташина заспівала
     Тужную піснь наді мною.
  5. І нині мугилу мою
     Звеселять всі пташки співом,
     А ти, друже, як там будеш,
     Змов "Бородице Діво".
• 8.

  З-1).: А от ше ви казали, от тоді співали, ну але чи за совєтів можна було співати такі пісні? Чи то співали таємно?
  Р-1).: То, певно, не за совітів, то, певно, ше за німців,
  З-1).: Ше за німців?
  Р-1).: Ше як тіво, знаєш, во же були, ті усососи [Напевно мова йде про УСС, тобто українське січове стрілецтво. – Примітка транскриптора.] чи шо там, як там? То не за совітів ми співали, нє. Ой Боже.
  З-1).: То ше під час війни фактично, так, за німців?
  Р-1).: Так, так.

• 9.
  1. [1] Зоріла золота заграва,
     Здригався світ під звуки сурм –
     Широко залунала слава,
     Що нам воскресла вже держава,
     Що Україна встала з тюрм.
  2. Гоїлись столітнії рани,
     Бо не царив вже кволий жах;
     Лежали в поросі тирани,
     Розірвано важкі кайдани –
     Стеливсь в майбутнє вільний шлях.
  3. Негайно! Що це? Що це чути? –
     Це знову поїзд диких орд!
     Над досвітом [2] прийшлось збагнути
     Питання: бути чи не бути
     Без війська і своїх кагорт?!
  4. До лету розгорнули крила
     Три сотні молодих спартан –
     Бо воля блеском їх сліпила
     І не страшна ворожа сила,
     І не злякались смерті ран.
  5. Народе, йди скажи Вкраїні,
     Що ми готові на наказ,
     Що ми збудуєм на руїні
     Нові святині і твердині –
     Як забажають їх від нас.
  6. Що шлях майбутній вкажуть Крути,
     Що місто [3] терня – ореол,
     Що Україна мусить бути,
     Про Україну всім почути, –
     Що світу це новий престол! [4] [5]
  Примітки:

  [1] Р-1).: То є ладна пісня тоже, але то треба… Ми співали її, Адасю, пер…, на, на Незалежне. [Адам (Адась, респондент № 2) є хористом в церковному хорі під керівництвом п. Марії (респондент № 1). "Незалежне" – це святкування Дня незалежності. – Примітка транскриптора.]
  [2] Над досвітом = на світанку. – Примітка транскриптора.
  [3] Місто = замість. – Примітка транскриптора.
  [4] З-1).: Дуже гарно! Р-2).: І так не було чути, щоб хтось десь виконував їх, правда? З-1).: Ну та, то, то я трішки знаю повстанських пісень, ну але…
  [5] Фольклоризований варіант твору Михайла Яніва. – Примітка транскриптора.

• 10.

  Р-1).: А "Осінні квіти…"?
  З-1).: Ну але ви це все в пам’яті тримаєте, всі ці пісні, так?
  Р-1).: Я на пам’ять то всьо мала, то всьо я си позаписувала. Дуже … Мені не пропаде.
  Р-2).: А зошит коли ви записували?
  Р-1).: Як я тово всьо, шо я писала – то всьо з пам’яті було.
  Р-2).: Нє, я кажу, то ви, так, ви не мали записок окремо, ви тепер писали десь, зовсім недавно?
  Р-1).: Так, недавно. Як я, як до мене Місьо [1] приходив, жиби я йому проспівала, я то тоди думаю…
  З-1).: Ви тоді записали собі, та?
  Р-1).: Я йому проспівала з тамтої книжки, шо вони… Знаєш? І ше з своїх тих. А потім думаю: "Нє, може ше кому придав’єсі – то я перспів…, перепишу всьо".
  З-1).: То ви коли це, якого року ви це переписали?
  Р-1).: Та во тепер.
  З-1).: Отеперво, та?
  Р-1).: Ну аякже.

  Примітки:

  [1] Михайло Момотко – хорист, односельчанин, укладач опублікованого у 2015 році пісенника з текстами п. Марії ( респондента № 1) – Примітка транскриптора.

• 11.
  1. Осінні квіти вже засхли морозними вітрами,
     Як посіпаки нас вели, знущаючись над нами –
     Ой памнятаю я цей час: ти плакала за мною
     І на прощання раз у раз махала хустинкою.
  2. Знайшли коти [1] для нас приют, там будем вікувати –
     Чужий то світ, скрізь вороги, а вітер свище в грати.
     Ой не радійте, вороги, наш дух уста вам скрутить,
     Нас не злякают кайдани, Вкраїна мусить бути.
  3. Все гордо стій, юначе наш, не втид для нас кайдани,
     І прийде час, що ми всі враз за пімсту в бою встанем.
     Ой не радійте, вороги, ви звете нас рабами, –
     Ой бо з наших партизан Україна повстане.
  Примітки:

  [1] Респондент виразно співає "коти", але в інших відомих варіантах цього твору співають "кати". – Примітка транскриптора.

• 12.
  1. [1] Вже час, вже час, народе, встань –
     Кінець ворогам України!
     Сини вже твої в бій готові стоять,
     Бо орли кайдани носить не хотять.
     Бо ганьба, кайдани – не нам,
     Не нам – а смерть катам!
  2. Ударить грім з грізних гармат,
     І кров най… [?] заграє,
     За плями на [?] тризубі повстанемо ми,
     За сміх світотацкий, надпредківський сміх.
     Бо ганьба, кайдани – не нам,
     Не нам – а смерть катам!
  3. Нехай на нас іде весь світ –
     Ти встанеш із нашої волі.
     Свята спадковщина наших предків-борців
     Предана в бою у руки синів
     Вкраїна соборна, вільна,
     Могуча і грізна! [2]
  Примітки:

  [1] Р-1).: А то, та пісня ми на першу Незалежність співали. То була якась нова. Вона, вона така троха тяжка. Ти знаєш, Адасю, таво "Вже час, вже час, народе, встань…"? [Респондент № 1 звертається до респондента № 2). – Примітка транскриптора.]
  [2] Р-1).: То, то ми ту пісню вчили, вона нам недовго, недобре сі співала, але я ї записала. З-1).: А, то ви її співали хором, так? Р-1).: Хором ми співали. А то так, знаєш яко, Адасю, як баси? Ми співали: "Вже час, вже час…", а баси: "Вже ча… на-на…". То, та, то хорова пісня. З-1).: То вона хорова, вона має партитуру хорову, та? Р-1).: Та, вона дуже файна пісня, та. З-1).: А де ви її, десь почули, та, звідкись записали чи? Р-1).: Мені одна жінка проспівала, я її запам’їтала. З-1).: А на партитуру на, для хору, це вже ви її розписали чи як? Р-1).: Нє, нє, нє – не я. З-1).: Чи вона в вас так на кілька голосів?.. Р-2).: Та нє, то тільки на слух брати їх – та й всьо.

• 13.

  Р-1).: Для мене, я Службу Божу всю маю на пам’ять: одну, другу, трету, і всі пісні, – для мене не існує партитури, не існує нотив. Для мене ту [1] є ноти, і всьо, більше нема.
  З-1).: То ви так переважно два голоси співаєте, так?
  Р-2).: Так, так, так, тільки так.
  Р-1).: В церкві на чотири ми співаємо.
  З-1).: На чотири?
  Р-1).: Аякже.
  З-1).: На чотири і без нот співаєте, так?
  Р-1).: Без нот.
  З-1).: Ага, то кожну партію ви вчите?
  Р-1).: Я кажду партію вивчала, а тоді разом ми всі співали.
  Р-2).: Ну там воно як вдається. Якшо такі, шо цейво, шо були деригенти, цейво, то там чотири голоси – ше більш-менш шось запам’ятовується. Ну, можливо, тепер воно мішається багато.
  Р-1).: Ше туво файна.
  Р-2).: Бо я знаю тенори дуже часто з сопранами співають – ну так шо…
  З-1).: Ну так, сходять на їхню партію.
  Р-2).: Два, три, чотири…

  Примітки:

  [1] При цій фразі респондент показала рукою на голову, тобто "ту" означає – в пам’яті. – Примітка транскриптора.

• 14.
  1. [1] На купині під осокою
     Там один стрілець вмирав,
     Він держав за грудь рукою –
     З рани кров він зупиняв.
  2. І потекла та кров червона,
     І стікає в купину –
     Там один стрілець вмирає
     За ідею, за свою.
  3. "Ой ви друзі, мої друзі,
     Я вже з вами не буду!
     За свій нарід, за край рідний
     Я життя своє даю".
  4. Підняв очі, глянув вгору:
     Тече кровця із грудей –
     "Я вмираю, не побачу
     Самостійної доби.
  5. Я вір’ю в те, що нарід встане –
     Всі завзято в бій підуть,
     І тоді катам за все відплатять,
     І мене там спомнянуть".
  Примітки:

  [1] Р-1).: Туво тоже, певно, нема нігде тої пісні. То мені Зонька.?. ї проспівала.

• 15.
  1. Тихий ліс, попід лісом шанси [1] в сяєві і мареві заграв,
     Втомлені стрільці поснули вранці, вартовий їх сон уберігав.
  2. Тихо-тихо полем вітер віє, шелестить, торкнувшися листя,
     І летять у даль солодкі мрії вартового юного стрільця:
  3. Ось він вдома, вийшли брати, сестри, стара мати в білому чіпку…
     І в той час позаді десь на дубі закувала зозуля: "Ку-ку".
  4. "Ой чого ж ти закувала зрання? Ти збудила чар солодких снів.
     Відгадай, скажи мені, кохана, скільки років я ще буду жив?"
  5. Байдуже кує собі зозуля: раз і другий, третий і кінець.
     Те кування перервала куля – похиливсь прострілений стрілец. [2]
  Примітки:

  [1] Шанси = шанці = окопи. – Примітка транскриптора.
  [2] З-1).: Я вперше чую таку пісню. Р-2).: Я думав, що вона відома чогось, я шось… З-1).: Мело-, мелодія відома. Р-2).: А, мелодія. З-1).: Мелодія відома, так, а текст…

• 16.
  1. Чи то бур’я, чи то грім, чи гуде хмарогін,
     Що земля на сто миль грає грізно?
     Від Кубані аж до гір чути голос: "Позір!
     В ряд вставай, щоб не було запізно!
  2. В ряд вставай, готовись, на ні що не дивись:
     Чи до пекла підеш, чи до неба.
     Кидай неньку стару, кидай любку, сестру,
     Бо настала велика потреба.
  3. Бо настав такий час, що умре кожний з нас
     Не на ліжку, а в полю у бою.
     І в годину грізну спомнянеш Вітчизну,
     Що для неї вмираєш за волю."
  4. А як ми полягли, до мети не дійшли,
     То про нас говоритимуть внуки,
     Що боролись колись, полягли, не здались,
     І кайдани пірвали на штурм! [1]
  Примітки:

  [1] З-1).: Дуже гарна.

• 17.
  1. [1] На болоті спала стая лебедина,
     Тихо ніч ступала і спадав туман,
     Тихо-мирно спала стая лебедина,
     Тільки один лебедь сходив кров’ю з ран.
  2. І співав він пісню, пісню лебедину
     Про ліси і гори, про красу степів,
     Про золоте сонце, і синії хмари –
     І далеко нісся лебединий спів.
  3. Він кликав проснутись, розгорнути крила,
     Полетіти в небо, в далечінь до зір –
     Тихо-мирно спала стая лебедина,
     І даремно лебедь все будив її.
  4. А коли побачив, що брати поснули,
     Що навік до себе сам їх прикував –
     Він злетів у небо, вдарився об скелю,
     Розбив собі груди, крила поламав.
  5. А в неділю рано, ще сонце не сходить,
     Вечори далеко і спадав туман,
     Тихо-мирно спала стая лебедина,
     Гірко плакав лебедь, стиха умирав. [2] [3]
  Примітки:

  [1] Р-1).: Ше тово тоже, вона така файна пісня.
  [2] Р-1).: Та пісня то не є про птахів, вона просто про наших борців, але то… З-1).: В образі лебедя, так? Р-1).: Так.
  [3] Фольклоризований варіант твору Олександра Олеся. – Примітка транскриптора.

• 18.
  1. [1] Над Львовом чорна хмара, а друга наступає,
     Там наших синів Вкраїни страшна судьба чекає.
  2. Один син України, називався Василь,
     Боровся за Україну, хоч був ще молодий.
  3. Другий син України, називався Синько,
     Боровся за Україну, за Вкраїнське добро.
  4. Третий син України, Іванко називався –
     Боровся за Україну і ворогам не здався.
  5. Ще було три соколи: був Федь і Васильки –
     Боролись за Україну, життя свої дали.
  6. Засвіти, мати, свічку, най свічка догар’яє,
     Перекажіть до дівчини, нехай не умліває.
  7. Бо вже моя могила травою заростає,
     Бо вже моєї могили дівчина не пізнає. [2]
  Примітки:

  [1] Р-1).: Ну шо, туво співати ше? Пісня про героїв нашого села. З-1).: Про героїв вашого села?
  [2] Р-1).: То я ту пісню сама придумала, для своїх… Р-2).: Запитівців. З-1).: То це, ці люди, вони… Це реальні люди з Запитова, так? Р-1).: З Запитова. Всі вони погинули. З-1).: Всі погинули? Р-1). Та. З-1).: То вони коли то, вже після війни чи ше?.. Р-1).: Теперво. Во… Коли ми співали о той во, в якім році? Р-2).: Сорок якім… В сорок шостім, напевно, чи сьомім чи восьмім?.. Р-1).: Коли вивозили? В сорок?… З-1).: По війні відразу, так? Сорокові, сорок сьомі, сорок шості, сорок сьомі?… Р-1).: Так, так, тоди коли москальня вивозила всіх. З-1).: А цю пісню коли ви складали так? То десь на початку дев’яностих? Р-1).: Коли я клала, коли я їх складала? На першу Незалежність я їх складала. Бо вже не було моїх тоже. Моїх два брати пішли і всьо, то я … Я ше вірші для него склала… З-1).: То ваші два брати були теж в партизанах, так, бандерівцях? Р-1).: Нє, дворідні. З-1).: Ага, двоюрідні. Р-1).: Та. Я не мала, вони всі повмирали, я одна зісталасі. З-1).: Ага.

• 19.

  Р-1).: Ще шо співати?
  З-1).: А якшо маєте здоров’я, маєте настрій – співайте.
  Р-1).: Буду співала до самого вечора!
  З-1).: Та нє, ми не маємо права, бо вам ше он в середу треба буде цей, Покрову співати, нє? [1]
  Р-1).: Ну і шо, я не маю, нє… Я можу співати цілий день, а потім попити води і дальше співати.
  З-1).: Добре є. Ми будем охоче слухати.

  Примітки:

  [1] Мова йде про керівництво церковним хором під час Служби Божої на Покрову – 14 жовтня. – Примітка транскриптора.

• 20.
  1. Ми українські партизани –
     Нащадки славних козаків –
     Щоб нарід визволить з кайданів,
     Ми б’єм проклятих ворогів.
  2. Лунають сурми – близько воля.
     Вже рветься серце, кличе кров,
     В огні кується наша доля,
     Встають заковані з оков.
  3. Ми українські партизани –
     Не знаєм, шо таке є страх.
     Родини наша – вирізана,
     А хата – в лісі, у ярах.
  4. Ми українські партизани –
     Рушаєм лавами у бій.
     За нашим прикладом повстане
     Народ пробуджений як стій! [1] [2]
  Примітки:

  [1] Як стій = як єдине ціле, одностайно. – Примітка транскриптора.
  [2] З-1).: Дуже гарно.

• 21.
  1. Не пора, не пора, не пора
     Москалеві й ляхові служить!
     Довершилась України кривда стара,
     Нам пора для України жить!
  2. Не пора, не пора, не пора
     В рідну хату вносити роздвор!
     Хай пропаде незгода й проклята мара!
     Під України єднаймось прапор!
  3. То пора се великая єсть:
     У завзятій, важкій боротьбі
     Ми поляжем, щоб волю, і славу, і честь,
     Рідний краю, здобути тобі! [1] [2]
  Примітки:

  [1] Р-2).: То Франка, так? З-1).: То Франкова, та.
  [2] Фольклоризований варіант твору Івана Франка. – Примітка транскриптора.

• 22.
  1. [1] У полоні, в неволі була ти,
     Натерпілась лиха і зла,
     Україно моя, Україно,
     Золота ти моя сторона.
  2. Ти терпіла тяженькії муки,
     У кайдани закута була,
     Україно моя, Україно,
     Золота ти моя сторона.
  3. А тепер ти могуча, єдина,
     Вільна, радісна так, як весна,
     Україно моя, Україно,
     Золота ти моя сторона.
  4. На твоїх України просторах
     Колосяться пшениці-жита,
     Україно моя, Україно,
     Золота ти моя сторона! [2]
  Примітки:

  [1] Р-1).: Оту пі… Оту пісню на першу Незалежність то я тоже зложила. Шо мені напало на голову, те я і зложила і…
  [2] З-1).: О, то ви самі написали і текст, і мелодію, так? Р-1).: Так, я сама, я мельодію сама. Знаєте, як я, як були ше польські ті місіонарі (там були вірші, там були но церковні пісні, там були) – я прочетала, там дивлюсі: "Боже, ото б ладна пісні була!" – я їх відписала і з того зробила пісню, сама мельодію зробила. З-1).: Мелодію підібрали, так? Р-1).: І ми співаємо так. Р-2).: Бо ту, можливо, шось є якесь, цейво, з чогось відомо таке, так, більш-менш, але то є дуже добре навіть. Р-1).: Наприклад, тіво пісні, ті вірші, шо я складала, – я нічого не брала з ніяких газет, з ніяких журналів. То всьо: я сіла і так, шо мені серце підказало, те я і робила.

• 23.
  1. [1] Лети, моя думо, в вечірну хвилину далеко-далеко кудись.
     Лети, моя думо, у цюю хатину, де я проживала колись.
  2. А в цій хатині моя стара мати – а як ще жива – поклонись.
     Скажи її слово, болюче, як рана – що я вже не та, що колись.
  3. Змінився мій погляд і стихла розмова, а зморшки зорали чоло,
     Поволі в неволі сивіє мій волос, а серце тернем заросло.
  4. Бодай що повернусь колись ще до неї і зложу подяку її
     За те, що носила мені передачі, коли я страждала в тюрмі. [2]
  Примітки:

  [1] Р-1).: Ше вам поспіваю туво пісню, яку я дуже, яку я дуже люблю. Р-2).: То тоже навіть, навіть такого сорту є, взяти… Так, і слова, і мелодії, то всьо, всьо могло бути.
  [2] З-1).: Це про тюрму.

• 24.

  Р-1).: То не буду співала, бо я тої пісні не люблю. [1]
  З-1).: А шо то є?
  Р-1).: "Встань, Тарасе, піди на свій нарід подивися, як нарід твій бідує і…"
  З-1).: Але собі записали, так?
  Р-1).: Так, я записала всьо.

  Примітки:

  [1] Кометар респондента під час гортання власних записів. – Примітка транскриптора.

• 25.
  1. Нічка була темна, всюди було тихо –
     До села стихенька під’їжджало лихо.
  2. Під’їжджали кати попід наші хати,
     Забирали друзів за підпільну працю.
  3. За підпільну працю та й скували руки
     І повели шляхом до тюрми на муки.
  4. По три рази денно воду доносили,
     А шість разів на день нагаями били.
  5. Так сиділи друзі аж півтора року,
     Аж їх викликали слухати вироку.
  6. Вирок прочитали, на смерть засудили:
     Скоростріл загримів – друзі повалились.
  7. "Прощай, Україно, прощай батько й мати,
     За наш край дорогий мусим помирати".
  8. Не одная жертва за Вкраїну впала –
     Слава Україні і Героям слава! [1]
  Примітки:

  [1] З-1).: Гарно.

• 26.
  1. [1] Ти течеш віки, Дніпре, серцю милий,
     Води широкі, ясна далина!
     Любимо тебе, як батьки любили,
     Наша ти слава й весна.
  2. Памлята народ скільки сліз і гор’я
     Знали в минулім твої береги!
     Та ворожу кров ти носив до моря,
     Велетню наш дорогий!
  3. Сяє Київ наш у цвітах каштанів,
     Світить степам з неба ясна зор’я.
     Повстає в садах над тобою Канив
     В славі живій Кобзаря. [2] [3]
  Примітки:

  [1] Р-1).: А ше туво "Ти течеш віки, Дніпре, серцю милий…" – ви знаєте ту пісню? З-1).: Нє. "Ти течеш…" З-1).: "… Води широкі, ясна далина…"? З-1).: Нє.
  [2] Р-1).: З-1).: То десь ви може ї співали?.. Р-2).: Шо не чули такої? З-1).: Нє. Може?.. Р-1).: Не знаєте? Р-2).: Та я в школі ше співав учнем. З-1).: Нє, то на Шевченківські напевно, та? Р-2).: Так, на Шевченківські ціво вчили, так. [Мова йде про Шевченківські вечори. – Примітка транскриптора.] З-1).: А чиї… А чий це вірш? Р-2).: Не знаю чиї слова. То, напевно, десь тих поетів, тих, кажу, композиторів з Києва, не знаю кого там може, може бути. З-1).: Самі співаєм на Шевченка. Р-2).: Та, то є радянська вона.
  [3] Фольклоризований варіант твору Тереня Масенка. – Примітка транскриптора.

• 27.
  1. Чи є в світі доля? А хто її знає?
     Чи є в світі воля? А хто її має?
     Ой доле, доле, чом ти не такая
     Як доля людская?
  2. Чи я п’ю, гуляю, що щастя не маю?
     Що я тебе, моя доле, по світу шукаю?
     Ой доле, доле, усім даєш щастя,
     А мені немає.
  3. Полечу я ген далеко у чистеє поле,
     Може там в краю чужому я зустріну долю.
     Ой доле, доле, усім щастя посилаєш,
     А мене лишаєш.
  4. Ой доле, доле, чом ти не такая, як доля людская?! [1] [2]
  Примітки:

  [1] З-1).: А цю де співали? То не з якоїсь драматичної постановки, ні? Р-1).: Я не знаю з якої, но я знаю, шо я почула, і навчила, і співала.
  [2] Фольклоризований варіант твору Тараса Шевченка. – Примітка транскриптора.

• 28.

  З-1).: А от ви хором вже скільки часу керуєте церковним?
  Р-1).: А, Боже славі… Кілько я, Адасю? [1].
  Р-2).: Ну то шо я? Я трийцять з чимось вже…
  Р-1).: Я на хор ходжу від тринайці років.
  З-1).: Тут, у Запитові, так?
  Р-1).: В Запитові. А хором керую, як но Отче ж прийшов. Отче був двайціть років і тепер той не знаю кілько, то я вже керівницка. А до того часу, то я в хорі співала.
  Р-2).: А той з двухтисячного, а там двацять років – вісімдесятого… Но я прийшов в вісімдесять п’ятому, напевно, співати, то…
  З-1).: То пані Марія вже керувала, та?
  Р-2).: То вже не пер…Та, то пані Марія керувала вже не перший рік.
  З-1).: А в вас церква в Запитові завжди була відкрита, так? За совєтів теж, та?
  Р-1).: Не була, не була закрита, не була.
  Р-2).: Відкрита була, і якраз через те тато мені говорив…
  Р-1).: Так, "Очі…" не буду вам співала, бо ви, певно, то не, не будете…
  Р-2).: Каже, священик, священик, цейво, говорив людям, каже: "Добудовуйте церкву, – і то ше в трийці дев’ятому році, в трийці восьмому році, – добудовуйте ту церкву хоч якось, щоб її відкрити.
  Р-1).: То є "О…", то є така пісня.
  Р-2).: Каже: "Бо не буде тої церкви, – каже, – совіти прийдуть і гаран…", – так ну

  Примітки:

  [1] Звернення до респондента № 2.– Примітка транскриптора.

• 29.

  Як в воду дивився!

• 30.
  1. [1] Є очі в світі, їх люди мають,
     Одні сміються, другі страдають,
     І в кожних очах є чар любові,
     Є чар кохання і чорні брови. [2]
  2. Є очі сині – голубінь мор’я,
     В них закохатись найскоріше можна,
     Але найкращі – це очі чорні,
     Хто в них утоне, мов у безодні.
  3. Очі сиві – це очі ясні,
     Вони чудові, вони прекрасні.
     Мене ви зрадили, почарували
     І молодого в могилу взяли.
  4. Очі зелені – манять кажного,
     Чи то молодця, чи то старого,
     Але найкращі – це очі чорні,
     Хто в них утоне, мов у безодні.
  5. А є ще очі – очата пивні [3],
     Вони кождого любить повинні.
     Але найкращі – це очі чорні,
     Хто в них утоне, мов у безодні. [4]
  Примітки:

  [1] Р-1).: Тії ніхто не буде співати, бо то є така пісня, шо то, може співати оден.
  [2] Р-1).: О, то… З-1).: Ну хай буде, заспівайте вже як ви нам почали так гарно.
  [3] Пивні = світло-карі. – Примітка транскриптора.
  [4] Р-2).: Цікаво є, навіть ніколи не чув. З-1).: Гарна-гарна пісня. Р-1).: Ви такої не чули ше? З-1).: Я не чув такої. А звідки ви її знаєте, теж не пам’ятаєте, правда? Р-1).: Я її чула оден раз і я запам’єтала, то один раз.

• 31.
  1. [1] Серед плит старих немодних знаю плиту надзвичайну я,
     Як лиш сумерк сяде, я ї граю – веселить сум-горе лиш вона.
     Будь здо-, будь здорова, це вже остання наша ніч,
     Будь здо-, будь здорова, більш не побачу твоїх віч,
     Я вже не верну, прощай, кохана ти моя,
     Ти будь здорова, а я сам піду в життя.
  2. День у день я жду оцю хвилину, коли сумерк сяде у кутку,
     Думкою тоді про тебе лину, як згадаю пісеньку – лечу.
     Будь здо-, будь здорова, це вже остання наша ніч,
     Будь здо-, будь здорова, більше не побачу твоїх віч,
     Я вже не верну, прощай, кохана ти моя,
     Ти будь щаслива, а я сам піду в життя.
  3. Хоч життя моє пройшло тужливо у безмежній самоті,
     Хоч прикрив вже виски волох [2] сивий, а думки у мене все одні.
     Будь здо-, будь здорова, це вже остання наша ніч,
     Будь здо-, будь здорова, більш не побачу твоїх віч,
     Я вже не верну, прощай, кохана ти моя,
     Ти будь щаслива, а я сам піду в життя.
  4. І тоді, примкнувши в очі мрію, юні згадую свою літа,
     Любку в думці свою я лелію, шепчу в ушко ті її слова:
     Будь здо-, будь здорова, це вже остання наша ніч,
     Будь здо-, будь здорова, більше не побачу твоїх віч,
     Я вже не вернусь, прощай, кохана ти моя,
     Ти будь щаслива, а я сам піду в життя! [3]
  Примітки:

  [1] Р-1).: Ше вам тово поспіваю. То є ста… Наші батьки, певно, були… То є старомодне танго, може ви знаєте?
  [2] Респондент виразно співає "волох", але очевидно, що мова йде про "волос". – Примітка транскриптора.
  [3] З-1).: Соломія, напевне, навіть не знає, не розуміє тих слів, правда, "Серед плит старих…"? Р-1).: "…Немодних знаю…". Знаєте плити, шо то колись крутили той патифон?… З-1).: Платівка? Р-1).: Та, та, то треба ше розуміти, шо то є. З-1).: Розуміти це слово. Р-1).: Жиб не подумали, шо то шось якесь інакше, о. З-1).: Та, а то платівка. Р-1).: А туво "Будь здо-, будь здорова…" – то співают на дру…, два голоси. Перший начинає, потім другий: "Будь здо…". А тоди співає другий: "Будь здорова" – али то! То така прекра… Али то є! То то є перша пісні, файна. ["Перша пісні" –означає найкраща пісня. – Примітка транскриптора.] З-1).: То то, шо ви кажете, ше ваші батьки мали? Так, то ше передвоєнна точно пісня? Р-1).: Так, так, танго, танго старе, старомодне танго. Р-2).: А з тих хтось, ну, шо виконує "Терції…"? "Львівська терція" чи шо? Чи вони шось таке не?.. З-1).: Не знаю, треба їх питати.

• 32.
  1. [1] Там в гаю при Дунаю соловей щебече,
     Він свою всю пташину до гніздечка кличе:.
     Тьох-тьох, тьох-тьох-тьох-тьох-тьох – соловей щебе…
     Він свою всю пташину до гніздечка кличе. [2]
  2. Там в гаю при Дунаю там музика грає,
     Бас гуде, скрипка грає, милий мій гуляє.
     Тьох-тьох, тьох-тьох-тьох-тьох-тьох – соловей щебече, [3]
     Він свою всю пташину до гніздечка кличе.
  3. Там в гаю при Дунаю стою самотою,
     Плачу-тужу, ще й ридаю милий за тобою.
     Тьох-тьох, тьох-тьох-тьох-тьох-тьох – соловей щебече,
     Він свою всю пташину до гніздочка кличе.
  4. Там в гаю при Дунаю соловей співає,
     Стоїть дівча над водою з милим ся прощає.
     Тьох-тьох, тьох-тьох-тьох – соловей щебече,
     Він свою всю пташину до гніздечка кличе.
  Примітки:

  [1] Р-1).: А туво пісню, знаєте, то вже, може, співають, слухайте! Ту пісню, знаєте, шо, вже може ї співають!
  [2] Р-1).: Ви знаєте ту пісню? З-1).: Ну я ї знаю, али заспівайте. Р-2).: Та, то відома. З-1).: Її "Мареничі" колись співали дуже гарно.
  [3] Р-1).: "Там сво…, там…" З-1).: "Він свою…". Р-1).: Оп, забула. Р-2).: "Він свою…"

• 33.
  1. [1] Як з Бережан до Кадри січовики манджали [2],
     То краялось серденько від гор’я і печали. [3]
  2. То краялось серденько хоружного Осипа,
     Як нам з очей зникала та Золотая Липа [4].
  3. Прощай, моє Олятко, дівчино чорнобрива,
     Нас нині розлучає та доля нещаслива.
  4. Чи прийде час веселий, чи прийде зла година –
     Я все тебе згадаю, що ти моя єдина. [5]
  Примітки:

  [1] Манджати = іти швидко, поспішати. – Примітка транскриптора.
  [2] Р-1).: А туво "З Бережан до Кадри…" ви вже всі знаєте? Р-2).: Останнє я то… Тих слів не чув ше. Р-1).: Чуєте? З-1).: А "З Бережан до Кадри…"? А на яку мелодію ви співаєте, ану?
  [3] З-1).: Співайте, співайте, ви так гарно співаєте! Співайте її далі. Р-1).: Шо, співати? З-1).: Та, та, ви дуже гарно…
  [4] Золота Липа – річка в Україні, в межах Золочівського і Перемишлянського районів Львівської області та Бережанського, Підгаєцького і Монастириського районів Тернопільської області. – Примітка транскриптора.
  [5] Р-2).: Бо можуть бути, шо саме цікаво, та мелодія може бути відома, а слова якісь зовсім інші, та. З-1).: Так, або слова відомі, а мелодія може бути інша. Р-2).: Так, слова відомі, а мелодія може бути інша, то таке, шо…

• 34.
  1. [1] Місяць зійшов, буйний вітер віє,
     Ніхто не знає, що ся в серцю діє.
     Дівчина мила руку подала –
     Душу і серце почарувала.
  2. Ой зійди-зійди ти, зіронько ясна,
     Ой вийди-вийди ти, дівчино красна.
     Дівчина вийшла, руку подала –
     Козаку серце почарувала.
  3. Нащо ж ти, Боже, кажеш, як кохати?
     Чому не судиш, шоби ся пібрати?
     Чому не судиш, чому не злучиш,
     Нащо два серця так тяжко мучиш?! [2]
  Примітки:

  [1] Р-1).: Туво, туво тоже. [Мова йде про коментар до попередньої пісні у сеансі: "Так, слова відомі, а мелодія може бути інша…" – Примітка транскриптора.]
  [2] Р-1).: Знаєте ту пісню? З-1).: Не знав такої, ні. Р-1).: Я тоже не чув. З-1).: Ше такої не чув, так.

• 35.
  1. [1] Гаєм зелененьким вода тече,
     Молода дівчина барвіночок рве,
     Барвіночок рвала, віночок сплітала2
     Для милого, для милого!
  2. А як йго увила, на Дунай пустила,
     До цього віночка стихом мовила:
     "Плинь-плинь, віночку, красний з барвіночку2
     За миленьким, за миленьким!
  3. А як припливеш ти до милого,
     Скажи йому правду, що люблю єго,
     Що дуже сумую, що дуже горюю2
     За миленьким, за миленьким!"
  4. Моє серце в’яне і туга бере,
     Бо все виглядаю чи милий не йде.
     Я тебе чекаю, бо вірно кохаю,2
     Ми-, миленький, ми-, миленький. [2]
  Примітки:

  [1] Р-1).: А "Гаєм зелененьким…" – знаєте? З-1).: Зараз, "… Молода дівчина барівночок рве…" – нє, тої не знаю. Р-1).: Не знаєте? З-1).: Ні.
  [2] З-1).: Гарно дуже. Р-1).: Не чули? З-1).: Нє, я думав, шо там "Ой за гаєм-гаєм, гаєм зелененьким там младая дівчинонька воли пасе…", але то інакша. Р-2).: Та, я її перший раз чую. Р-1).: Тоже не чув? Р-2).: Нє, ніколи. За мої пам’яті такої я не… З-1).: Ну то як ви то в молодості собі співали, ну то нас там ше навіть і близько не було.

• 36.

  Р-1).: Так, ту пісню я пропускаю, бо я її не люблю… [1] З-1).: А шо то таке? Р-1).: "Гарні вечори, гарні вечори…" – тої нє.

  Примітки:

  [1] Коментар респондента під час гортання власних записів. – Примітка транскриптора.

• 37.
  1. [1] У лісі, у темному, серед пахучих трав
     Лежить козак ранений, лежить, неначе спав.
  2. І ліки прикладають його вірні друзі,
     І кров йому гамують, а він неначе в сні.
  3. Все тихше, тихше, тихше в козака серце б’є,
     І нічка вже минає, а день вже настає.
  4. В неділю ранесенько, як почало світать,
     Біжить якась дівчина, біжить вона до нас.
  5. Біжить вона стежкою, а кулі наче град,
     Біжить вона стежкою, не подається взад.
  6. Прибігла до милого та й стала говорить:
     "Ох милий, серце моє, що ж тебе болить?"
  7. "Болить мене, кохана, болить права рука,
     Ранила гостра куля, куля ворожая".
  8. У лісі, у темному, де ворон закричав,
     Заплакала дівчина, як милий умирав.
  9. Від вітру почорніло козацькеє тіло,
     І кров’ю закипіло його біле чоло. [2]2
  Примітки:

  [1] Р-1).: "У лісі серед… – то тоже та, тоже така стародавна, – серед пахучих трав…" – то всі її вміють. З-1).: Який, який? "Лежить козак ранений, лежить…" – заспівайте нам її, бо то як повстанська йде. З-1).: "У лісі…"
  [2] З-1).: А ви її так завжди високо співали чи її можна?.. Ви її завжди так високо співали чи її можна й нижче взяти? Р-1).: Можна нижче співати, чо не можна нижче? Але то співають на два голоси співають. З-1).: На два голоси. Р-2).: "Ла-ла-ла-ла-ла-ла-ла, ла-ла-ла-ла-ла-ла…" [Пан Адам наспівує нижчу мелодію для другого голосу. – Примітка транскриптора.]

• 38.

  З-1).: Так, а шо ви там таке пропустили? Може як ви втомилися, то ми перерву зробимо.

• 39.
  1. [1] Ой мала мати дві доні:3
     Молодша гарна, старші – ні.
  2. Старша молодшу не злюбила,3
     Взяла за руку та й повела.
  3. "Ходімо, сестро, до городу,3
     Подивимося в чисту воду".
  4. Молодша сестра схилилася,3
     А старша взяла та й втрунула.
  5. "Дам я ти, сестро, жовту косу,3
     Рятуй мя, сестро, бо жить хочу.
  6. Дам я ти, сестро, шовковий пас,3
     Ратуй мя, сестро, поки ще час".
  7. "Ой плавай, сестро, по воді,3
     Бо’с найгарніша в нашім роді".
  8. Втонула сестра, утонула,
     Втонула ладна,
     Втонула сестра, втонула-ла,
     Втонула сестра, втонула ладна,
     Тільки виплила хустка єдвабна.
  9. Втонула сестра, утунула,3
     Тільки виплила жовта коса. [2]
  Примітки:

  [1] Р-1).: А ту знаєте "Ой мала мати дві доні…"? Р-2).: А, "Ой мала мати…" З-1).: "Одну любила, одну ні?.." – чи ні? Р-1).: Та. З-1).: Ну співайте, коли будет мали… Р-1).: Знаєте? З-1).: Я ї знаю, так, але яка мене цікавить яка… Р-1).: Ну то чого буду співала, як ви ї знаєте?! З-1).: Ну та я, я знаєте звідки є? Я з Тернопільщини, а в нас там взагалі по-іншому співають.
  [2] Р-1).: Ту ше багато є таке, але то є троха скорочено,знаєте, там ше багато є таке то… З-1).: Ше інші є, куплети ніби, та? Р-1).: Та, та. Р-2).: Є, є ше куплети, так, я ше сам пригадую два. З-1).: Та тут якісь два збоку ше є дописані, а пані Марія їх вже викинула.

• 40.
  1. [1] Гукну я си, гукну поміж гороньками,
     Щоби голос пішов до рідної мами.
  2. Як матінка вчує, то ся урадує:
     "Десь моя дитина у полі мандрує.
  3. Мандрує, мандрує в широкому полі,
     Вона вибирала пшеницю з коколі".
  4. Коколю, коколю, не засівай полю,
     Бо я молоденька, тебе не виполю.
  5. Бо я молоденька, ступаю злегенька –
     В правій руці ключик від мого серденька.
  6. В правій руці ключик, серденько замкнуте,2
  7. Кого я любила – не можу забути. [2]2
  Примітки:

  [1] Р-1).: Пісня мого тата. З-1).: Ага.
  [2] Р-1).: Як ми співаємо, то два рази повторюємо, а я тут по одному разові. З-1).: А то в вас її
  не співають, ну, на Великдень, коли гаївки біля церкви? Р-1).: Нєа. З-1).: Не співали в вас, нє? Р-1).: Нє, в нас не співали. Р-2).: Тато казав, шо ту пісню косарі дуже любили, каже "пісня косовиці" – бо майже завше, як йшли з косовиці, її співали. З-1).: Завжди її співали, та? Р-1).: Але трьох останніх куплетів він мені не співав [Фрагмент аудіозапису останнього речення належить до наступного твору, бо респонденти говорили водночас. – Примітка транскриптора].

• 41.
  1. [1] Як будеш ся кохати, згадай про ті слова,
     Що вірного кохання на тім світі нема.2
     2. Вже ясні зорі гаснуть і місяць побілів,
     Дівочі очі плачуть, туман усе покрив.2
     3. Вже ясні зорі згасли і місяця нема,
     Дівочі очі плачуть за тим, що вже нема! [2]2
  Примітки:

  [1] Р-1).: А ше вам поспіваю таку, ви певно тоже тої пісні не знаєте, ви певно тоже ї не знаєте. Я вам поспіваю, то є три стовпчики.
  [2] З-1).: Дуже гарна. Р-1).: Знаєте? З-1).: Ні, такої я не знаю.

• 42.

  Р-1).: А ту знаєте пісню може, – бо ті котрі знаєте, то я не буду співала – "Повій, вітер, на Вкраїну"?
  З-1).: "…Повій, вітре, до півночі, де покинув карі очі…" – ну, це відома пісня, добре, та.
  Р-2).: Так, то авторська тоже.
  Р-1).: Ну то я не буду вам співала тої.

• 43.
  1. [1] По гаїньку ходила я, почула там: "Ку-ку!"
     І хто ж це так гарнесенько співає на суку?
     Зозуленьку пізнала я, закуй, зозуленько моя!
     Ку-ку! Ку-ку! Ку-ку! Ку-ку! Ку-ку! Ку-ку! Ку-ку!
  2. Закуй мені, зозуленько, поки охота є,
     Не чула я, зозуленько, куваннячко твоє.
     Зозуленьку впізнала я, закуй, зозуленько моя!
     Ку-ку! Ку-ку! Ку-ку! Ку-ку! Ку-ку! Ку-ку! Ку-ку!
  3. Закуй мені, зозуленько, розвій серцю тугу,
     Скажи своїм куваннячком, скільки ше жить буду?
     Зозуленьку впізнала я, закуй, зозуленько моя!
     Ку-ку! Ку-ку! Ку-ку! Ку-ку! Ку-ку! Ку-ку! Ку-ку!
  4. Як довго ти кувать будеш, так довго буду жить,
     Тепер закуй, зозуленько, чи буду я любить?
     Зозуленьку впізнала я, закуй, зозуленько моя!
     Ку-ку! Ку-ку! Ку-ку! Ку-ку! Ку-ку! Ку-ку! Ку-ку! [2]
  Примітки:

  [1] Р-1).: Так, "По га…" – а ту знаєте? З-1).: "По гаїньку ходила я, почула там: "Ку-ку…" – нєа, ні, заспівайте її. Р-1).: Знаєте? З-1).: Ні.
  [2] Р-1).: Знаєш, Адась, ми співали її: "Ку-ку". Баси: "Ку-ку". Ми співали її на, на першу Незалежність. Р-2).: Я не знаю. З-1).: Розспівували її так, та? Р-1).: Та то багато ми співали. З-1).: Та то я знаю, вона весільна така, досить, цей во, відома в нас. З-1).: Мені мелодія відома, але слова ці – ні. Р-2).: Вона дуже гарна.

• 44.
  1. [1] Зелений гай, пахуче поле в тюрмі приснилося мені,
     Що степ широкий, наче море, і втихся сум по кружині.
  2. Сниться мені садок вишневий, моя хатина край села,
     І в хаті тій змарніла мати, і знудьгувалася сестра.
  3. Сниться мені, що я на волі, що Україна вже вільна,
     Що місто Київ вже столиця! Що провалилася Москва.
  4. А я, зажурений, дивлюся, що я ще досі у тюрмі,
     І сам не знаю, чи діждуся те, що приснилося мені. [2]
  Примітки:

  [1] Р-1).: А туво знаєте "Зелений гай, пахуче поле в тюрмі приснилося мені…" З-1).: Нє, заспівайте. Р-1).: Не знаєте? З-1).: Ні.
  [2] З-1).: А звідки ви знаєте оцю пісню? Р-1).: А я де знаю, звідки я знаю. З-1).: Ото ці тюремні, то ці люди так більше знали, мабуть, що по тюрмах тих сиділи совєцких. Р-1).: Та я не знаю, та по-моєму… Р-2).: Взагалі-то ніби мелодія типу танцювальна якась. Можливо, вона відома мелодія. З-1).: Мелодія так, але текст… Р-2).: А текст – то зовсім інакший.

• 45.
  1. [1] Рано-раненько навесні в зеленому гаю
     Зібрались хлопці молоді, зібрались до бою,
     Бо ворог всюди наступав, він наших хлопців убивав.
     Хлопці ішли на смерть страшну за Вкраїну вільну.
  2. Но ворог лютий і страшний, озброєн до зубів,
     Побив повстанців молодих, нікого не жалів.
     Ніхто не бачив тих знущань, ніхто не знає тих страждань –
     Єсть в лісі сосни і дуби, і пташки навкруги.
  3. Вони вмирали, як герої, не здались ворогам,
     Їх тіло кулі шматували, вони прощалися з життям.
     А на очах була сльоза, бо в домі матінка стара;
     І не діждеться його мила, не знає де могила. [2]
  Примітки:

  [1] Р-1).: Ще туво вам пісню заспіваю, туво. З-1).: А шо це таке? Р-1).: То я її зложила ту пісню, як-небудь, всяку-таку мелодію зложила.
  [2] З-1).: То це ви теж до Незалежності складали, тоді ще на початку? Р-1).: Так, до Незалежність я тоже ту пісню то зложила.

• 46.
  1. [1] Там у лісі зелені смереки і стоять віковічні дуби,
     Тихим сном сплять молоді повстанці, тільки місяць їм світить згори.
  2. Вони сплять і солодкий сон сниться, шо з коханими йдуть під вінцем…
     А тим часом вороги крадуться, окружають сталізним кільцем.
  3. Сниться, що тихо музика грає, що співають весільних пісень –
     То вороги в них кулі пускають, і над лісом витає вже день.
  4. І схопились повстанці на ноги, і до бою взялися вони,
     Тільки сили були в них не рівні, і усі в тім бою полягли.
  5. А вмираючи хлопці сказали дорогі і прощальні слова:
     "Ми вмираєм за нашу Вкраїну, щоби вільною була вона!" [2]
  Примітки:

  [1] Р-1).: Туво другу тоже зложила сама.
  [2] Р-1).: Тоже ми співали на першу Незалежність

• 47.
  1. [1] Не сумуй, родино! Не плач ти, дівчино!
     Кличе Україна – наша батьківщина, гей!
     Hаціоналісти, раз-два, молоді орлята,
     Хлопці, хлопці, соколята! [2]
  2. Україна-мати кличе нас повстати,
     Одностайно встати, в бою погуляти, гей!
     Hаціоналісти, раз-два, молоді орлята,
     Хлопці, хлопці, соколята!
  3. Ми не сплямим роду, нашого народу –
     І в огонь, і в воду ляжем за свободу, гей!
     Hаціоналісти, раз-два, молоді орлята,
     Хлопці, хлопці, соколята! [3]
  Примітки:

  [1] Р-1).: Ше й туво ми співали, але то така… Я вам не буду ї співала […]. З-1).: А шо тоє?
  [2] Р-1).: Знаєте ту пісню? З-1).: Давайте далі, співайте, співайте далі, та.
  [3] З-1).: Така, як маршова пісня. Р-1).: Знаєте? З-1).: Я знаю, знаю її, так, але знаю трішки інші слова, тому нам важливо, якщо ви знаєте, щоб ви це і заспівали.

• 48.
  1. Вже зайшло сонце, згасли зорі, у тихі ночі люди сплять,
     А вороги в цю ніч чудову кайдани людям готовлять.
  2. Складають з зрадниками списки найкращих людей по селу,
     Вночі, вкрадаючись у хати, їх забирають у тюрму.
  3. А як завезли в Львівську тюрму – страшно їх били вороги,
     Щоби зріклися України, щоб не були її сини.
  4. Но всі вони мовчали мужно, хоть страшні муки терпіли,
     І всі загинули в тих муках, но України не зрадили!
  5. О Україно, о люба ненько, за свої діти памнятай,
     За тих, що згинули у муках, про них віки не забувай! [1]
  Примітки:

  [1] З-1).: Ну, а ця пісня, це не ви складали, ні, цю пісню? Р-1).: Га? Я складала, то моя пісня, та. З-1).: Це ваша пісня, та? Р-1).: Так, зара трохи йду поп’ю трошка води і буду далі співала, буду вам далі співала…
  [Була невеличка перерва для відпочинку. – Примітка транскриптора.]

• 49.

  Р-2).: І то так само.
  Р-1).: Боже, а владники як приходили, то був страх Божий. А той Закірченко як був, він знав всьо за мо… Маєте: єден брат загинув, другий брат загинув, третий брат загинув – двоюрідні всі. Тато в тюрмі. Він до мене казав: "Твої брати – бандери, твій тато – бандера, ти сама – бандеривка", – до мене. Ни раз як ми здів [1] чим-небудь по плечах – і я мусіла терпіти. Я мовчала. Думаю, шо мала’м казати? [2]

  Примітки:

  [1] Задів = зачепив, ударив. – Примітка транскриптора.
  [2] Р-2).: То про кого? Р-1).: Закірченко. Р-2).: Ага. З-1).: То він місцевий, та? Р-2).: Нє, він не місцевий був.

• 50.

  Р-1).: Як мене викликали на Лонцкого, як мене викликали […]. А я казала: "Я ніц ни знаю, я ніц ни знаю". А він каже: "Повідай правду, повідай правду, ми тобі нічо ни зробим, повідай правду!". А я кажу: "Та якби я знала, я би повіла, я би всьо повіла! – зробила`м сі дурною – я не знаю нічо!". Я думаю: "Всьо, мене звідтам вже не впустят, то є біда".
  А він каже до мене: "Я йду на дві годині, і возьми подумай, а я прийду в дві годині тойво…"
  А шо, там була вузенька лавочка, така була там почекальня – а я хтіла спати, та й сіла на ту лавочку, та й задрімала. А він як приходив: "Ти спиш? Я тобі казав думати!" Вже кричит на мене, вже недобрий, вже кричит на мене. А я думаю: "Зара як ше стане бити…", – але не бив, тільки казав: "Я зара подзвоню в КПЗ, жеб тебе закрили там!" А я кажу до него: "А шо то таке – "кобезе"?" – до него. А він каже: "Чекай, будеш виділа! Тебе засудять, дадуть тобі двайцять п’ять год, і підеш "на білі ведмеді", будеш під їм хвост заглідала". Думаю: "Боже, засудять, то засудять, я ни знаю, а думаю – шо вже буде, то буде". Але я казала: "Я нічо ни знаю, я ни знаю нічо, я не знаю нічо, я нічого ни знаю!"
  Потім пише мені перепустку вже додому, в другій годині вночи. Виписав мені перепустку і каже: "На, можеш йти додому!" А я кажу: "А я ни піду типер додому!" А він каже: "Чо нє?" – "А я шо вночи пиду додому? Я звідци ни піду. Хіба вдень, я ни знаю куда по Львові ходити!" – "Ну то почикаєш там, потім туйво".
  Та як я вирвалася звідтам, Боже, я прийшла, я за ніч так була змарніла, шо я як прийшла додому, я не до впізнаннє була – я так пережила. Думаю: "Всьо, мама одна ходи-плаче. А я й ни маю нікого, – думаю – всьо". Та, то булось, різно було.
  Р-2).: Такі часи були, так.

• 51.

  З-1).: А батька вашого забрали – а за шо вони його забрали?
  Р-1).: А во казали "ворог народу" він, якась організація була ж, я де знаю, то не його одного забрали. Забрали, скілько забрали!
  Р-2).: Та в них списки були, я ни знаю, хто їм давав ті всі списки?
  Р-1).: Адасю, а в нас скільки: дванайціть чи двадцять хлопців за одну ніч.
  Р-2).: Та дуже багато!
  Р-2).: Усіх, усіх активістів. Ті, шо проти поляків, наприклад, вони швидше всього були. Бо тут, як кажуть, Запитів то шо, ше було проросійське село. Можна сказати, шо їх, цийво, як то називали?
  Р-1).: Твердорусини, твердорусини.
  З-1).: Твердорусини, та? Москвофіли?
  Р-2).: Ну шось таке, та!
  Р-2).: Та, русофіли, та.
  З-1).: Русофіли.
  Р-1).: Москвофіли.
  Р-2).: В Запитові казали і всьо одно стільки на… тих хлопців забрали. Для них ни мало значення. Головне, аби, аби активісти були, всьо, тих в першу чергу.

• 52.

  Р-1).: А наші мама мала чоловіка першого зі Сулимова, він був тоже той твердорусин. А в нас були тіво вжи українці, ни.. Ті, хто твердорусів ни любили. І його до мами, бо в мами сі жинив перший чоловік з Су… З кіньми і з, тойво, возом поставив, а сам пішов на якусь там нараду, знаєш. А ті українці прийшли, порізали йому шлиї, всьо, він вжи ни мав чим їхати, знаєш. А мама каже: "Де ж ти був? Подивись, шо зробиш, шо ти?…". А а він каже: "Най всьо пропаде, а я тепер єден!". Отакий твердорусин був там, а другий вже був такий, о.Тамтой загинув під Перемишльом, як була війна. Загинув […].

• 53.

  Р-1).: І виросла, і пережила то всьо, люди добрі, я… Шо то значит Божа воля!
  З-1).: Та, на всьо Божа воля.
  Р-1).: Шо то значит Божа воля!
  Р-1).: Ніхто сі не нє… Я б ніколи не подумала… Али маю, п’єть класів маю, но я ни кажу, жи я є така мудра, али я є може мудріша від того, шо має дванайці класів.
  З-1).: Та.
  Р-2).: Та шо тих дванадцять класів дають, коли вони за третій клас ни знають приклада розв’язати?
  Р-1).: Я нікого, я нікого в своїм життю ни обідила. Я все до людини сі ставила по-людски. Я все людий любила і зараз люблю. Я роблю так, як Ісус Христос сказав: "Люби всіх! Люби ворогів своїх і благословляй їх!". Я вже ворогів ни маю, бо ворогам всім попрощала. Вже того, з тим зачила говорити, вже ни ніч, а я думаю, ну… […]
  Р-1).: А я думаю собі: "Дай" – шо маю, дам. А ни маю – то ни дам, і всьо, о. І так. Али най буде, я все кажу: Бог і молитва мені помагають, більше нічо.
  Р-2).: Я знаю, ше і я так деколи думаю, ну коли буваєть: погана людина – видно збоку, добра людина – видно збоку. А деколи буває: і та добра людина, і та добра людина – і все одно між собою вони вороги.
  Р-1).: Адасю, слухай мине, я чула, і я ти…
  Р-2).: Тяжка, тяжка сит…
  Р-1).: Я читала так і знаю (читала книжки, бо я багато читаю): жи коли, наприклад, ти маєш якогось ворога чи ти сваришся з ким – ніколи злом за зло ни плати! Тобі злом – а ти плати добром. Тобі хтось злом, а ти плати добром – і тобі все буде добре, ти будеш здоровий, ти будиш тойво… Ніколи злом за зло ни треба платити, а платити добром. І коли ти будиш платив добром – і тамтой буде інакший, і буде всьо добре. А за зло злом – ни буде.
  З-1).: Та, воно тільки збільшується від того.
  Р-1).: Я ни раз такво, в життю ріжно було, я ни раз такво: і мала такий.?., шо вони так шось то кажут, то той… – али я сі зробила дурною, шо я ніц ни знаю, шо я то, шо то ни для мене, я змовчала, я люблю мовчати, я змовчала. І до тих, шо на мене говорили, я говорила всьо як має бути. І ніхто ни знав: чи я знаю, чи я ни знаю – али я знала. Но нічо я ніколи ни платила за зло злом, а все добром.
  Р-2).: Як кажуть, вони поговорють, поговорють, і в кінці кінців то забудеться, і перейде, та.
  Р-1).: А добро перемагає, добро перемагає.
  Р-2).: А зло, то воно буде пам’ятатися вічно і то гіршого нема […].

• 54.

  [1] Своя сорочка ближче до тіла [2].

  Примітки:

  [1] Р-2).: Бо по всякому, дехто каже: "О, я так натерпівся, а вона собі, о, гуляла, вона отаке во…" – і зачинає. А так подивитися насправді, хто в яких умовах жив і хто натерпівся більше? З-1).: Та, та, та. Р-2).: Кожна людина, як кажуть…
  [2] Р-2).: Так всьо бачать.

• 55.

  Р-1).: Адасько, я ни думала, шо я буду так довго жила. Я так тєжко робила, люди добрі, я так тєжко робила – то страшне. Я вмію всьо робити.
  Р-2).: Мені здається, ви просто…
  Р-1).: Я вмію косити.
  Р-2).: … багато любили людей, більше любили людей, ніж цей…
  Р-1).: Я вмію і то копати, я вмію всьо робити буквально. Для мене хлопска робота, я же люблю хлопску робити чим бабску, для мене – цвєк, сокира. А мені тово ше не зажило, тово, а на, на тойво… Али дивлюсі – купа є патиків. Думаю: «Може б я то троха порубала?» – бо шкода викинути, буде палити оті гіляки – знаєш, шо мені повірізував?
  Р-2).: Ну.
  Р-1).: Він казав спалити, я думаю: "Нє, я їх не спалю, я їх порубаю". Я рубаю, рубаю, Адаську, рубаю – всьо, ше ми ся зостало дві тих гіляци… Як я раз вдарила – як мені патик вскок туво, гі!.. Всьо. І мені вже кров. А я як подивиласі – думаю: "Боже, мені кров, а ше сі то не загояло…" А я кажу: "Божечко милосердний, дай, шоб мені перестала кров йти, вже більше сокири не візьму в руки". Чуєш, як я вже більше… Як я вже то Богові казала, шо сокири не возьму – я більше не беру. Думаю: "А вдруг мені знову такий сценарій, а я казала, шо більше сокири не возьму". А так хочеться (там є ше багато тих патиків), так хочеться зрубати, але думаю: "Нє, нє, не тойво!" Я не… Я от не можу, я шось хочу робити, я шось там тойво, там то той… Я хлопску роботу лю… отойво.
  Р-2).: Али також, як хоче – то таке діло…
  З-1).: То така натура, та.

• 56.

  Р-1).: Я знаю, в нас була стодола, стодола була обшита сніпка-, сніпками… О, ви, може, вже навіть сніпків ни знаєте?
  З-1).: Нє, та чо я… Ну я вже не знаю, я вже не жив під сніпками, але шо то таке, я знаю, та.
  Р-1).: То я, то я брала сніп… То сі брало сніп такий, той сніп перетой…, тоді пере…, наполовину розділювалось, перекручувалось – і був сніпок. Але то треба було наробити сніпків, бо кулі як вдарила, то трошка той, ті сніпки на тойво… І я їх наробила, я їх пошила – я їх всьо вмію робити, буквально хлопску роботу. Для мене нема такого, я косою люблю косити…
  Р-2).: Ви накривали снопами тіво шопи різні?
  З-1).: Стодоли.
  Р-2).: …хати навіть, та.
  Р-1).: Та, і тойво… Адасю, я всьо вмію, всьо, всьо, я де знаю шо… Я… […]
  З-1).: Ну то кожному своє, знаєте, кожному…
  Р-1).: Та то є приємно ходити на роботу, то є приємність. Я ни знаю, я йшла на роботу – я йшла на роботу, я йшла з роботи – я йшла з роботи. Я трийціть п’ять років на єдну роботі маю, на одній роботі, на одній роботі трийцять п’ять років.
  З-1).: А де ви робили?
  Р-1).: В канторі в колгоспі.
  З-1).: В канторі.
  Р-1).: Я мала п’єть клясів, шо я була? І мене взєли за обліковці. Я не вмію рахувати. Я пишу, додаю на тімво, за день я списала цілий ли…, стів – додавала, віднімала, додавала. До мене прийшов Івась Заголовацький (бо був завгоспом), каже до мене: "Доньцю…» – а я шо мала сімнайціть років. Каже: "Слухай, дивисі на мене, я тебе навчу на рахівниці додавати. Як ти будеш тойво… Я тобі но раз покажу, бо я не маю чису коло тебе сидіти!". Він мені показав і пішов. А я думаю: "Божечко, а шо ж то буде, як я не буду вміла?!" – я ни запам’ятала. Я пишу, розумієш, собі і додаю тово, а, – та мені всьо виходе, нормально всьо, я вже, вже вмію всьо! І відніма…, віднімати тоже треба, віднімати – всьо я сі навчила. Тай я вже так робила, та й ми робили так два-три роки тим обліковцем, потім прийшов ревізор, каже: "Слухайте, теперка така є тойво, як не будете мали посвідчення якось бухгалтерського, то ви не будте робили, треба бухгалтерські курси закінчити!". П’єть клясів баба має бідна … Але нічо, як кажуть, в Яричиві були ті курса – я пішла, я пішла, чуєш, я навчиласі. То я шо? Я робила вісім років касієром, я робила вісім, десіть років помічником бухгалтера – я всьо вміла. За п’єть класів я вміла всьо, як я хтіла’с навчитися, як я хтіла… Як я знаю жи мені треба жити, жи мені треба робити, жи є треба заробити, бо мама не зробе – я робила. І я навчиласі, і я робила. Я по нинішній день знаю, я на рихівниці, я на тіво, тіво, шо то до…, доцикають – я їм не віру. Я на рахівниці, не на рахівници – я скоро вмію, я той, і ни помилиласі ніц.
  Р-2).: А мені здається, воно цілком достатньо, як кажут, тих чотирох класів мати, шоб потім працювати майже на любій роботі, доучуватися тільки.
  З-1).: Та.
  Р-2).: А решта, п’ятий і так дальше класи, то є широке таке воно.
  Р-1).: Та.
  З-1).: Та.
  Р-2).: Більшості навіть не згоджується в житті.
  Р-1).: Я кажу, шо якшо людина хоче робити – вона буде робити і вона тойво… І хоч би жи мав десіть, як ни хоч робити, то не будеш…
  З-1).: Та.
  Р-2).: Ну хто, наприклад, зараз після школи знає, шо таке "логарифми" і тому подібне? Ну кому, як кажуть…
  З-1).: Ну якшо тим не займаєшся, то…
  Р-2).: Так, якшо тим не займаєшся, то для чого воно? Для чого дітей то вчити?
  З-1).: Ну для того, шоб їх тримати дванадцять років у школі, бо де вони дінуться?
  Р-2).: Ну неха…, ну та, як кажу, хіба таке, шоб вчителі мали роботу.
  Р-1).: Я своє життє прожила недармо: я працювала, я тримала худобу… Мусіла – ши хату ту поставила своїми руками. Ни мала калиму, ни мала, бо там були трудодни, за трудодни копійки платили. Я купувала тилєта, тилєта виховувала, продавала – за то кріс туди купила, цеглу, туди пісок, туди то, туди то… І поставила. Яку поставила – таку поставила, я ни хтіла тих штири хати, ні шість, я поставила дві, шоб великі, шоби було, о, да й кухні маленька і всьо, най буде, мині вистарчить, з мене вистарчає аж так і всьо.
  З-1).: А доки то ті трудодні були? До яких років рахували ці трудодні?
  Р-1).: Та то довго було.
  Р-2).: Та, до…, доки Україна не стала.
  З-1).: Нє, нє, нє.
  Р-1).: Потім було перейшло на гроші.
  З-1).: Потім на гроші, а коли перейшли на гроші?
  Р-1).: Я ни памнітаю.
  З-1).: То, напевно, в сімдесятих роках вже трудоднів не було?
  Р-2).: Та нє, трудодні були, я…
  Р-1).: Я десь маю трудову книжку, я маю там записано, коли ті гроші були.
  Р-2).: Я студентом був, зараз, в Миколаївської області, то було… Але правда, то дійсно…
  З-1).: Вже не було трудоднів.
  Р-2).: То вже сімдесяті, то вже сімдесяті роки, та, а коли…
  Р-1).: В трудовій книжці я маю трудодні, а там де гроші – то вже написано "гроші". Я маю в трудовій книжці, та.
  Р-2).: Але пригадую… Так, дійсно.
  З-1).: Там писали, не платили грошей, а писали палички такі, як то казали.
  Р-1).: За трийціть п’єть років заробила тисячу двіста.
  Р-2).: За дванадцять годин півтрудодня писало.
  З-1).: Та, та.
  Р-2).: Бо ти не зробив норми. А норму таку давали, аж ни знаю…
  Р-1).: Най буде, а наша мама получила два раза пенсію і вмерла. То тоді було дванайцять рублів пенсії. Але за тих дванайцять рублів пенсії, то я сі накупила те, шо треба.
  З-1).: Ну тоді так, та.
  Р-1).: І хліба, оливи, і то всьо… То була біда, чуєте, була біда. Я такво, як не мала часом, думаю: "Боже, нема шо тойво…" […]
  Р-1).: Пішла купила воливи – вже маю шо, ну. Ну, то таке було.
  З-1).: Та, різне було.
  Р-2).: Та шо тоді, та.
  Р-1).: Але всьо йдно я люблю жити. Я каждний дєнь дєкую Богу, шо це сонце зашвіте. За той воздух, яким я дихаю. Шо я в своїй хатині. Шо я ше можу ходити робити. Шо я можу піти до світої церковці. Шо я можу піти до тої причастия, я во хожу кажду ниділю. Я, я живу так. А шо, шо мені треба? Мині вже ни треба. Ті, шо мають багато грошей, вони всьо йдно дістануть. А я не маю багато грошей…
  Р-2).: Інтернету вам вже не треба, так?
  Р-1).: Я нє, не тойово… А знаєш, Адасю, то є переконана річ, дивисі, я ни маю грошей… […]
  Р-1).: Я тойво, думаю, мені, я як колись, я… Ніколи мені не стає до пенсії, але я не переживаю, я ни падаюм духом. І тако думаю: як мені буде вже все добре, всьо, як я буду всьо мала – я вже довго не буду. Ліпше най мні буде так, як є. Най я ни маю, я ши трошки прожию. Як вже будеш мати всьо і вже скажеж: "Боже, я вже маю всьо", – типер тойво, ни будеш довго. То вже переконане життя, вже маю багато таких, шо коли вже мали всьо, тільки добились того всього, шо вони хтіли – всьо, немає вже. Так шо треба все, шоби все шось бракувало.
  З-1).: Треба тішитись тим, шо є, та.
  Р-2).: Завжди треба чогось прагнути. Завше, завше якусь мету мати, нихай саму коротку, пару днів ше дожити до того, шоб віддати свої гроші.
  Р-1).: Та, і все, жи би шось було, і все треба дєкувати Богу, на кожному кроці треба дєкувати Богу, на кожному кроці. Як будеш дєкувати Богу, Бог тебе все поблагословить, всьо.

• 57.

  Р-1).: Я не зна.., я не знаю.., мині Бог так помагає, шо я вам ни можу навіть розказати. Ось копаю я картоху, рука була ше зломана, трохи боліла, я думаю: "Божечко милосердний, я б викопала картоху, але хто ж мені поносе? – думаю. – Буде Коля […]… Встав, – думаю, – буде йти до магазину, а я скажу йому, най мені поносе, я маю вино – я йому дам, йому вина чи заплачу навіть гроші, най мені поносе за цю ніч". Чуєш, десь може пару хвилин – приїхав той, Гальчин Юрко: "О Юрко, добре, шо ти приїхав, хвала тобі Боже!". Уже, чуєш, тойво…

• 58.

  З-1).: То у вас тут такий великий колгосп був?
  Р-1).: Аякже!
  З-1).: Нє, стільки земель було?
  Р-2).: Бо просто ми розділилися, тут просто інакше трошки.
  Р-1).: Я ши маю пай сіножити [=сіножатті. – Примітка транскриптора].
  Р-2).: Сільрада то в Ременові була, три села: Вислобоке, сільрада, той, Вислобоке, Ременів і Запитів. А потім Запитів став селищем, він відділився від Ременова і в нас вийшло на пайовика більше землі, як в них.
  Р-1).: Я мала багато землі.
  Р-2).: В них більше працівників, а в нас більше у Львові робили, ніж в селах.
  Р-1).: В мене сіножити – во, як но від села, аж до того, море було сіножити, двайціть метрів широко, то було страшне. Тато як косив, то тато робітників наймав. Ми мали коні, ми мали корови, всьо було, чуєте.
  З-1).: То ви були ґаздами трохи, так?
  Р-1).: Га?
  З-1).: Мали таку господарку, так, до совєтів.
  Р-1).: Ну аякжеш, аякжеш, так. Та то й тато, й мама як слаба була, то на поли не робила, тато робітників наймав. То, шо мама їсти занесла, тойво. А тато кіньми робітникам відробив, ті бідні робили, шо ни мали коней.
  З-1).: Ага, то він їм потім ніби, він їм не платив, він їм відробляв?
  Р-1).: Та, все …?… робили в нас, …?… робили в нас, отакі постоянні клієнта, а тато їх ни, тато їх… Вони як пішли на жнива до тойво, то тато так: прийшло полудне, пополуднували, тато казав дві години ліґчи відпочити. Нє то ж він їх як іксплатувував [експлуатував. – Примітка транскриптора], вони полягали, відпочили, тогди дальше робили. Тато наш дуже робітників любив, і тойво. На то то поле, то взєли то, а то з сіножиті, а з сіножиті я ше маю той пай, та.
  З-1).: То ніби той татова ше та сіножать, так? Чи нє?
  Р-2).: Нє, нє то пай, вони вже тепер, навіть, як кажуть, вони не знають, де їх пай, де та сіножать.
  Р-1).: То не пай, то просто я маю документ на то.
  Р-2).: Та я знаю.
  З-1).: Я думав, шо то…
  Р-1).: Я знаю, де наші острівці були, знаю.
  Р-2).: А та то ваші острівці, але то пай, то теперішній він не там.
  Р-1).: Я той пай не тойво.
  Р-2).: Бо там сіножать і, здається, з нею ше угіддя навіть входять тоже в той пай, тоже невідомо, де саме, шо саме, а так, паперчик і всьо.
  Р-1).: А во може колись будуть продавали сіножить, то, може, ше дадуть…
  Р-1).: Та, та ше може, може до того і дійде, бо поки шо землю віддали ті ціво, а де ваш пай? Ви свій пай віддали, де він ваш…, у вас був?
  Р-1).: Га?
  Р-2).: Кажу, шо гроші, де ваш пай знаходивсє? Нє, землі, землі?
  Р-1).: Я маю ши пай, десь там, десь там коло штрики [1].
  Р-2).: А ви, вам там наділили, та?
  Р-1).: Мині наділили там і мені наділили ту.

  Примітки:

  [1] = залізниці. – Примітка транскриптора

• 59.

  Р-1).: То я тутка городи зробила з того паю, я навіть ніц не говору, а там тойво.
  Р-2).: Е, та то може й було.
  Р-1).: А городи пороздавала людям, і для мене осталося тільки тово коло хати.
  З-1).: А ви тут маєте біля хати, та?
  Р-1).: А мині не треба більше, для мене вистарчить тої картоплі.
  Р-2).: Ага, то в вас два, в двох місцях вам дали, та?
  Р-1).: Га?
  Р-2).: Ясно, якшо городи, може бути.
  Р-1).: Так, так, там мені во дали на пай якийсь товой, то я, я навіть нє, тойво, мині нашо? Пшиниці накупила, кури маю, навіть кури ни хочут пшиниці їсти, хочут кукурузи, о!
  З-1).: То ви ше тримаєте господарку?
  Р-2).: А вам дали пшеницю?
  Р-1).: Нє, я купила.
  Р-2).: А, то ясно, ага.
  Р-1).: Я купила, я своє, мені не дают.
  Р-2).: А, ви купили, та, ви ж в оренду не даєте, та.
  З-1).: Ну шо ше?

• 60.

  З-1).: Ну шо, поспівайте ше нам трошки?
  Р-1).: Певно, давайте, буду співала.
  Р-2).: Час прийшов.
  Р-1).: Ай, кажуть, поспіваєте, коли будете мали чис. Я сіла зрання, не зраня, як з церкви прийшла – до вечора проспівала всі пісні з тої книжки, шо то маю.
  Р-2).: Ага, ну там скільки тих пісень? П’ядесят чи скільки?
  Р-1).: Ту книжечку ви виділи.
  З-1).: З церковної книжечки, та?
  Р-2).: Нє, нє, видали цюво.
  Р-1).: Ви не виділи?
  Р-2).: Видали книжку.
  З-1).: Про Запитів чи який?..
  Р-2).: Нє, нє, її пісень.
  З-1).: Ваших пісень?
  Р-1).: Зара покажу.
  З-1).: Вав.
  Р-2).: Та то, як кажуть, самвидав, ну не самвидав, али просто так…
  З-1).: А хто це видав цю книжку?
  Р-1).: Я з пісні…, з тої книжки проспівала всі пісні.
  З-1).: Ага, "Стародавні українські народні пісні", Марія Максимишин – то це ваша книжка?!
  Р-1).: Моя, та.
  З-1).: І хто це видав? Перше слово – о. Бесага. А хто це є цей о. Бесага?
  Р-2).: То отець Бесага.
  З-1).: Отець, а це ваш отець, та?
  Р-2).: Так, священик.
  З-1).: "Записаний із слів автора…", тут і передмова, "патріотичні пісні", всі ці пісні… Ага, дуже гарна книжечка.
  З-2).: Коли її видали?
  З-1).: А це видано, зараз, зараз, я року не бачу, зараз, зараз.
  Р-2).: То того року.
  З-1).: П’ятнадцятого року, та. А хто це видав?
  Р-1).: А то Момотко тим ся займав.
  Р-2).: А то свої займалися, яка різниця? Типер видає, хто хоче, знаєте!
  З-1).: Ні, ні, мається на увазі, хто упорядник?
  Р-1).: Я Мамоткові дала пісні, ті шпаргалки.
  Р-2).: Та, та дійсно, хто упорядник, хто то робив, та?
  Р-1).: Я думаю – вмру, вони всі пропадут… А він взєв мені туво […]
  З-1).: І таку книжку можна десь купити? Десь тут хтось?..
  Р-1).: Я вам подарую!
  З-1).: Та ні, ми би купили ту книжку.
  З-2).: А багато таких книг є?
  З-1).: Ну написано наклад: п’ятсот примірників. "Ліга пресс" друкувала. Ну то дуже гарно, то ви маєте свою книжку.
  Р-2).: То якраз того року, цейво, так. Я якраз сказав, шо книжку мають випускати, а Марійка каже: "Книжки – то вже таке, майже цейво… – каже, – краще…"
  З-1).: Та нє, ну нам, звісно, шо набагато цінніше, коли є запис – тоді можна все це почути.
  Р-2).: Та, та, запис та, з запису можна видавати й видавати…
  Р-1).: Вони троха, вони троха зробили…
  Р-2).: А то скільки тут пісень, ото цікаве, ану дай я гляну. […]
  З-1).: Добре, а де той наш співаник?
  Р-1).: Де спі…, де той зошит, Адасю?
  З-1).: Ага, ось він там. Зараз, зараз, я його принесу.
  Р-2).: Я тільки ни знаю на якій сторінці, бо я так тримав, тримав і потім відклав пальця і забув.
  З-2).: Остання пісня "Вже зайшло сонце, згасли зорі…"
  З-1).: "Вже зайшло сонце, згасли зорі…" – та, ага.
  З-2).: "…А вороги кайдани людям…"
  Р-2).: Ясно. […]

• 61.
  1. [1] Не плакати нам і сльози не лить –
     Не нам, козакам, те діло робить.
     Хай плачут враги, хай плаче москаль!
     Здіймаймось вгору! Летімо у даль! [2]2
  2. Не нам вже просить, не ми є раби,
     Не нам вже тужить – ми вільні сини!
     Гей, скоро вперед! Гей, скоро ідім!
     Вкраїну вільну ми знову здвигнім!2
  3. Гей, браття, борім за нарід, сім’ю!
     Завзяття і злука розіб’ють тюрму!
     За волю, стрільці! До бою спішім,
     Вкраїну вільну ми знову здвигнім! [3]2
  Примітки:

  [1] З-1).: О, "Не плакати нам, сльози не лить" – оце гарна річ. Р-1).: По-моєму, я вже її співала, вона вже була раз, чи нє? З-1).: В нас? Нє. «Не плакати нам…» Р-2).: А цейво, а хто вам мелодії тут записував? Р-1).: Чи нє? З-1).: Нє-нє, ви нам цю не співали. Р-2).: Я кажу, хто ноти записував, на ті пісні? Р-1).: Адаську, я співала – він записував, а потім… Р-2).: А, він сам потім, напевно… Ясно. Р-1).: Я ни співала хи?.. З-1).: Нє. Р-1).: Напевно, нє. З-2).: Нє, нє.
  [2] Респонедентка неправильно почала строфу, але одразу виправилась. – Примітка транскриптора.
  [3] Р-1).: То тоже ми співали на першу Незалежність. Але то з чогось брала, я ни знаю з чого то…

• 62.

  Р-1).: Там… То, може, не треба "Ми гайдамаки…" – то всі, всі, всі співают.
  З-1).: «Ми гайдамаки, всі ми однакі…» – та, то така відома, та.

• 63.
  1. [1] О Україно, о люба ненько, тобі вірненько присягнем!
     Серця кров і любов – все тобі віддати в боротьбі
     За Україну, за її волю, за честь, за славу, за народ!
  2. За Україну з вогнем завзяття рушаймо, браття, всі вперед!
     Слушний час кличе нас, ну ж бо враз сповнять святий наказ
     За Україну, за її волю, за честь, за славу, за народ!
  3. Ганебні пута ми вже пірвали і зруйнували царський трон.
     З-під ярем і тюрем, де був гніт, ми йдем на вільний світ
     За Україну, за її волю, за честь за славу, за народ! [2] [3]
  Примітки:

  [1] Р-1).: "О Україно, люба ненько… " тоже всі співают. З-1).: Ану заспівайте нам, заспівайте її.
  [2] З-1).: Гарно!
  [3] Фольклоризований варіант твору Миколи Вороного. – Примітка транксриптора.

• 64.
  1. [1] Вже вечір вечоріє, повстаньке серце б’є,
     А лента набої поспішно подає.
     Ах лента за лентою – набої подавай,
     Вкраїнський повстанче, в бою не відступай!
  2. А ворог атакує і преться він щосил,
     Юнак-кулеметник їх вправно косив.
     Ах лента за лентою – набої подавай,
     Вкраїнський повстанче, в бою не відступай!
  3. До нього санітарка поспішно підійшла
     І при кулеметі вставлась вона!
     Ах лента за лентою – набої подавай,
     Український повстанче, в бою не відступай!
  4. Як сонце вже сходило, утомлений юнак,
     Упав він ранений, упав він і навзнак.[2]
     Ах лента за лентою – набої подавай, [3]
     Український повстанче, в бою не відступай!
  5. А ворог атакує, в останній вже момент –
     А ворога вже косить дівчини кулемет.
     Ах лента за лентою – набої подавай,
     Вкраїнський повстанче, в бою не відступай! [4]
  Примітки:

  [1] З-1).: "Вже вечір …" Р-1).: Тово тоже ми, може вже не?.. З-1).: Але нам, нас повстанські дуже цікавлять, так що повстанські співайте всі, так!
  [2] Р-1).: Ах ворог атакує, нє, то приспів має бути. З-1).: Та, та, тут приспів.
  [3] Р-1).: «Набої подає…» – ой, Боже ти мій… З-1).: Нічо, нічо, нічо! Р-1).: Не зачіпайте вже то. З-1).: «Ах лента…». [Під час співу останньої строфи жінка ще забувалась, але одразу пригадувала правильні слова. – Примітка транскриптора.]
  [4] З-1).: А оцю пісню від кого знаєте? Р-1).: Я її давно знаю! З-1).: Ви її давно знаєте, правда? Р-1).: Я її давно знаю! То ше такі кавалєри, я була отака, кавалєри співали, я її се пам’ятаю. З-1).: Бо бачите це зовсім не ці слова які тепер, бо ця пісня тепер дуже популярна! Р-1).: Та? З-1).: Та, серед молоді, але слова інші. Бачите, ви знаєте зовсім інакшу.

• 65.
  1. [1] Єднаймось, брати-галичани!
     Не час для розлуки, не час!
     Бо нам ще Великдень настане
     І доля всміхнеться для нас!
  2. Почують це гори і доли,
     Цей бряскіт оружний і спів,
     А жовто-блакитні прапори
     Замають наш Київ і Львів!
  3. Від синього Дону до верхів Карпат –
     Живе тут одная родина
     Без паньства, без рабства, насильства і зрад –
     Одна незалежна Україна!
  4. Ми діти Вкраїни, широких степів,
     Ми все є готові до бою
     За правду, за волю, за славу батьків
     Прапор наш горіє горою! [2]
  Примітки:

  [1] Р-1).: Туво ше пісню люблю, її певно нема ніґде.
  [2] З-1).: Гарно, гарно! Р-1).: Знаєте ту пісню? З-1).: Я не знаю цієї. Р-2).: Шо, мелодія невідома? З-1).: Ні, текст. Р-2).: А, текст. З-1).: Та, слова мені невідомі. Просто не думав, шо їх стільки може бути стільки багато, цих пісень, та!

• 66.
  1. [1] Прощайте ви, ріднії села,
     І ти, найдорожча, прощай –
     Я завтра до бою від’їжджаю,
     На мене в садочку не чекай.
  2. А може я в бою загину
     І кров потече з моїх грудей –
     Я більше тебе не пригорну
     До своїх юнацьких грудей.
  3. Дубовий хрест буде за батька,
     А мати – сирая земля,
     А темна, глубокая могила –
     Це буде миленька моя.
  4. І сняться ми сни солодкії:
     І сниться Україна вільна,
     І сниться та любая розмова,
     Остання розмовонька твоя. [2]
  Примітки:

  [1] Р-1).: А ту знаєте? Жи би ни співати дурно! З-1).: "Прощайте ви, ріднії села, і ти, найдорожча, прощай…", – нєа! Р-1).: Нє? З-1).: Нє!
  [2] З-1).: Не знав я цієї.

• 67.
  1. [1] Скажи, чому не цвіте первомай?
     Скажи, чому не сказав ти "прощай"?
     Ти відійшов – а я трачу літа,
     Ти там знайшов – а я знову одна.
  2. Згадай, згадай як любилися ми,
     Згадай, згадай як кохалися ми,
     Ти говорив найніжніші слова –
     Не знала я, що не буду твоя.
  3. Скажи, чому не цвіте первомай?
     Скажи, чому не сказав ти "прощай?
     Пройшли роки і ми стали батьки,
     А первомай наче символ весни. [2]
  Примітки:

  [1] Р-1).: А ту знаєте? Ту, певно, не треба співати? З-1).: "Скажіть, чому не цвіте первомай, скажіть, чому не цвіте?…" – ні. Р-1).: Нє? З-1).: Нє!
  [2] Р-1).: Нє? З-1).: Нєа!

• 68.
  1. [1] Я мріяв про хатину у садочку,
     Купив тобі я перстень золотий…
     Я часто буду думати про тебе –
     І тому завжди буду я сумний.
  2. Ти пишеш мені листи іздалека,
     Запрошуєш мене на весілля…
     Як жаль мені, шо ти його дружина –
     Бажаю тобі щастя, щастя я.
  3. Весілля себе буйно почуває,
     Всі весело співають, лиш не я.
     А сльози мені очі заливають,
     Що ти його дружина – не моя.
  Примітки:

  [1] Р-1).: А ту знаєте? Туво повинні знати! З-1).: "Я мріяв про хатину у садочку, купив я тобі перстень золотий…" – нєа!

• 69.

  З-1).: Ну от ви знаєте стільки пісень, а коли ви їх співали, от колись, за молодості, де ви їх співали?
  Р-1).: Співала всюда: на гостинци, всюда, куда… Де тільки, де тільки попало!
  З-1).: Ну тоді і молодь збиралася частіше, правда? Чи в клубі, чи де співали?
  Р-1).: Так, всіли на гостинци – та й ми все співали, все на гостинци!
  З-1).: Все на гостинци, та?
  Р-1).: Та!
  З-1).: Шо, було якесь таке місце, там де ви збирались?
  Р-1).: Та де, о туво співали нераз…
  Р-2).: Ходили по селі і співали.
  Р-1).: Нераз туво на дубах були, коло, во, Павлишиних, туво посідали на дубах – та співали цілу ніч.
  З-1).: На дубах – то там якась як колода лежала, та?
  Р-1).: Так, тайво-во, тойво.
  З-1).: То ж треба було ше десь це співати.
  Р-2).: А я ше пригадую, оцейво, типу таких…
  Р-1).: А ту знате?
  Р-2).: …Напевно, слів на відомі мелодії. Як пригадую на цей,
  Р-1).: Тоже нє?
  Р-2).: …На празник до Яричева їздив, там один дуже… Багато цей, слова, різні слова, мелодія ніби відома, а…
  З-1).: А слова різні.
  Р-2).: …Зміст, зміст зовсім інший.

• 70.
  1. Прийди до мене, прийди, прийди, любов моя,
     Прийди, коханий, бо я давно чикаю тя!
     Зболіло серце і змучилась душа моя,
     Прийди до мене, любов моя!
  2. Тебе любила, тебе кохала в самоті,
     До тебе лину, як світ до сонця навесні!
     Но інша стала мені в дорозі до тебе,
     А я нещасна все жду тебе!
  3. Шоб ти знав, милий, як мені тяжко без тибе,
     Шоб ти знав, любий, як пусто жити без тебе!
     Вночі я плачу, а вдень сумую в самоті…
     І все я вдячна за все тобі!
  4. Ті дні любові для мене були як життя,
     Но їм ніколи уже не буде вороття!
     І я кор’юся своїй нещаснії судьбі,
     Прощай навіки, коханий мій!
  5. Прийди востаннє, як тільки сонечко зайде,
     Як в небі місяць усякі чари розішле!
     А на прощання, я дам своє, своє кохання,
     І поцілую в останній раз!
  6. Ми попрощаємсь і станем добрії друззя,
     І ти забудеш, шо я колись кохала тя!
     А я заставлю тебе сміятись і співать,
     Що буде серцю, не будеш знать! [1]
  Примітки:

  [1] Р-1).: То дуже ладна, на два голоси. Я то співала другим, о, там треба ше першого.Р-2).: Напевно чисто, чисто львівська пісня. З-1).: А це в хорі співали, та? Р-1).: Га? З-1).: Це десь, в якомусь хорі співали? Р-1).: Так, так! З-1).: А в якому хорі? Р-1).: В нашому! З-1).: В церковному?! Р-1).: Нє, нє, нє! В любовному [Сміється. – Примітка транскриптора.] З-1).: Тобто то, при селі в клубі був хор? Р-1).: Так, та! З-1).: Ну, али де ви такі пісні брали? Бо це, це не є "совєтский" репертуар. Р-1).: Нє, нє, то не "совєтский" Р-2).: А то було, напевно, за Польщі. Р-1).: Я вам ни можу казати, туво пісню – то я її зложила сама! З-1).: А, оцю ви зложили самі? Р-1).: Та, і мельодію зложила. З-1).: А, ну ви так і кажіть відразу. Р-2).: А милодія – нє, милодія відома. З-1).: А мелодія – це такий, як вальс, це такий, як шось…

• 71.
  1. [1] Там у темнім лісі, на малий полянці
     Зібрались на раду молоді повстанці.
     Ой слава! Ой слава! Ой слава! Ой слава!
     Слава Україні і Героям слава! Раз і два!
  2. Зібрались на раду та й стали гадати,
     Як би з України ворога прогнати?!
     Ой слава! Ой слава! Ой слава! Ой слава!
     Слава Україні і Героям слава! Раз і два!
  3. Україно рідна, Україно-мати,
     Було стрільцям тяжко волю здобувати.
     Ой слава! Ой слава! Ой слава! Ой слава!
     Слава Україні і Героям слава! Раз і два!
  4. Усюди повстанці завзято ся били –
     Вони рідну землю свою боронили.
     Ой слава! Ой слава! Ой слава! Ой слава!
     Слава Україні і Героям слава! Раз і два!
  5. Тепер ти, Вкраїно, вже вільною стала,
     Слава тобі, рідна, і Героям слава!
     Ой слава! Ой слава! Ой слава! Ой слава!
     Слава Україні і Героям слава! Раз і два! [2]
  Примітки:

  [1] Р-1).: Туво пісню тоже, тоже, так… Нє, то так стара пісня – подивіться чи ви знаєте? "Ой, слава! Ой, слава! Ой, слава! Ой слава! Слава Україні! І Героям слава! " З-1).: Нєа, заспівайте. Р-1).: Знаєте? З-1).: Я її знаю, але ви її заспівайте нам, бо це повстанська.
  [2] З-1).: Дуже гарна!

• 72.
  1. [1] Там на заході червона заграва, стелиться густо туман…
     А на руках у сестрички вмирає брат молодий – партизан!
  2. В кров’ю заплямленім білім халаті тихо систра підійшла
     І наклонилась на груди стрільцеві – тихо заридала вона!
  3. «Дохтор, ой дохтор, рятуй поскоріше, бо єму близький кінець!»
     Голос зачувши рідної сестрички – поворохнувся стрілець:
  4. «Ой ти, сестричко моя дорогая, кинь, пиристань ти ридать,
     Там ще лишилась стрільців ціла сотня – кожний готовий вмирать».
  5. Кровця стікала із його серденька, а він стихенька стогнав,
     І на руках у своєї сестрички за Україну вмирав! [2] [3]
  Примітки:

  [1] Р-1).: Туво пісню ви тоже ни маєте і ни будите мали! З-1).: То ваша пісня, та?
  [2] З-1).: Дуже гарна! Р-2).: Файна, та!
  [3] Твір є переспівом російської воєнної пісні доби Другої світової війни. – Примітка транскриптора.

• 73.

  Р-1).: Так, "Триста літ…" – ни буду співала […]. Того тоже ни буду співала.[1]
  З-1).: А стоп, стоп, стоп, то "Сумні свята, з Коновальця…"?
  Р-1).: "…З Коновальці святе…" – е, то таке…

  Примітки:

  [1] Респондент переглядає зошит з власними записами. – Примітка транскриптора.

• 74.
  1. [1] Як мати закута в кайдани,
     Чи чуєш ти брязкіт кайдан?
     Як нарід голодний весь плаче
     Від муки, терпіння і ран?
  2. Чи бачиш – жита похилились?
     Ти сіяв – воно ни твоє.
     Як ден, так і ніч ти працюєш –
     А ворог із того жиє.
  3. Чи бачиш, Дніпро вже висихає,
     Пороги шуміти стают?
     Зозулі на дерева сідають,
     Про долю Вкраїни кують?
  4. Чи бачиш, Карпати сумуют:
     Сини їх ходять у ярмі?
     Лиш вітер тихенько розносить
     По полю їх пісні сумні…
  5. Як були ми вдома малими,
     В серцях ми сказали собі:
     «Для тебе, Вкраїно, живемо,
     І волю здобудем тобі». [2]
  Примітки:

  [1] Р-1).: "Як мати закута в кайдани…" – о, дивись, тоже то не хочу співати. З-1).: А чому не хочете? Р-1).: Та я знаю, вона шось мині ни подоба…
  [2] З-1).: Це така маловідома пісня. Р-1).: Знаєте ту пісню? З-1).: Ні, я ни знав її.

• 75.
  1. [1] Цього року сумні свята –
     Коновальця кров проллята. [3]2
  2. Вбили, вбили Коновальця –
     Він навіки розпрощався.2
  3. Прийшла вістка з Роттердраму –[3]
     Вивісили чорну фану.2
  4. Ви, дівчата, ви, хороші,
     Вишивайте хлопцям ноші.2
  5. Хлопцям ноші і тризуби –
     Україна вільна буде!»2
  6. Встань, Хмельницький, встань, Богдане,
     Повставайте всі гетьмани!2
  7. Встань, Тарасе, пробудися,
     На свій нарід подивись:2
  8. Як твій нарід тут бідує,
     Україна голодує,2
  9. Ходить босий і обдертий,
     Сам для себе просить смерти… [4]2
  Примітки:

  [1] З-2).: А попередню заспівайте, будь ласка, про «Коновальця, сумні свята…». ] З-1).: Про Коновальця? З-2).: Оцю. Р-1).: Та я то ни люблю той… […]
  [2] Р-1).: То два рази. – Примітка респондента.
  [3] Роттердрам = Роттердам. – Примітка транскриптора.
  [4] З-1).: Дякуєм, дуже цікаво. Р-1).: Та.

• 76.
  1. [1] Світить місяць, світить ясний, світить ясних дві зорі…
     А ми мучимось у лісі – самі хлопці молоді.
  2. Сон приснився там дивненький, що я вдома ночував.
     Пробудився, а я в лісі – став і гірко заплакав.
  3. Україно, Україно! Ти купаєшся в крові,
     А ми мучимось по тюрмах – самі хлопці молоді.
  4. Україно, моя нене, [2] твоя доля вже така –
     Виганяє москаль з хати молодого юнака.
  5. Виганяє, виганяє, та вже довго ни буде,
     Наша славна Україна самостійною буде! [3]
  Примітки:

  [1] З-1).: "Світить місяць, світить ясний…" – о, оцю. Цю, цю: "Світить місяць, світить ясний…"– це про повстанців.
  [2] Респондентка помилково заспівала не ті слова, одразу переспівала правильно. – Примітка транскриптора.
  [3] Р-2).: То така мелодія? Р-1).: Га? Р-2).: Така мелодія у вас? Р-1).: Ну! Р-2).: Бо Мацієвський зовсім іншу мелодію співав, майже ті самі слова.

• 77.
  1. [1] То не грім загримів, то не бір зашумів,
     Не столітні дуби затріщали –
     То лихі вороги на наш край дорогий,
     Мов голодні вовки, нападали.
  2. І на нашій землі свої хвилі брудні
     Ураганом важким покотив,
     І в годину грізну дорогу Вітчизну
     У пожарі, в крові затопили.
  3. Де ж ті вірні сини? Де поділись вони?
     Де ж ті лицарі гріжні, завзяті?
     Чом вони не встають, як один чом не йдуть
     Батьківщину свою визволяти?..
  4. – Ти, злодюго, трясись, утікай, бережись,
     Бо господар додому вертає!
     А ти, темная ніч, проходи чим скоріш –
     На Вкраїні хай сонце засяє!
  Примітки:

  [1] З-1).: "То не грім загримів…" – співайте. Р-1).: То знаєте? З-1).: Нє-нє, співайте, співайте. Нам повстанські потрібно всі ваші.

• 78.
  1. Прощався стрілец із свою ріднею
     І поїхав в далеку дорогу –
     За свій рідний край, за стрілецкий звичай,
     Прийняв бій за свою перемогу.
  2. А вітер колише зелену травичку,
     Молодий дуб додолу схилився…
     Листя шелестить, вбитий стрілець лежить,
     Над ним коник його зажурився.
  3. «Ой коню, мій коню, не стій наді мною,
     Я тим часом полежу невкритий…
     Біжи, коню мій, скажи ненці й рідні,
     Що я лежу у лісі убитий.
  4. Хай ненька і мати, і сестра рідненька,
     Нехай вони за мною не плачуть.
     Я в лісі лежу, за ріднею тужу,
     Чорні круки над мною лиш крячуть.»
  5. Ряди за рядами ідуть партизани,
     До походу гармати їм грають –
     За народну честь, за знущання і смерть
     Вони ката усюди карають. [1]
  Примітки:

  [1] З-1).: Дуже гарна! Р-1).: Знаєте? З-1).: Я її знаю, але теж мелодія інша і в вас повніший текст.

• 79.
  1. Забудь мене, моя матусю,
     Забудь мене, шо я твій син –
     Як був малий, то ти раділа,
     А як підріс, кати взяли.
  2. Не було сили боронити,
     Не було сили, бо стара.
     Кати злетісь, мов ті круки,
     І закували юнака.
  3. Здригнулось тіло від побоїв,
     Стиснули руки кайдани,
     І кайданами забряжчав я…
     Кати промовили: "Вже йди!"
  4. Відходячи я попрощався:
     Прощай, родинонько моя!
     Прощай, родино, Україно!
     Більш не побачу тебе я.
  5. Більш не побачиш свого сина
     Ні у гаях, ні у лісах…
     Лише побачиш через сльози,
     Закованого в кайданах.
  6. А як привезли мене в темницю,
     Як кинули мене туди,
     Коли я гляну навкруг себе –
     Сидять заковані брати.
  7. Прийшов катюга самий старший:
     «Отак вам, вкраїнські сини,
     Не схочете більш України,
     На вас покопані ями».
  8. Нехай нас б’ють, нехай катують,
     Нехай з нас роблять, що хотять,
     Нихай нас в тюрми замикають,
     На них ще прийде помсти час! [1]
  Примітки:

  [1] Р-1).: Тоже знаєте ту пісню? З-1).: Ні.

• 80.

  Р-1).: Я туво шось пісню ни вмію "Будь здорова, моя мила, подай руку, я вже йду, нігде в світі не забуду…" – я ту шось ни хочу тої пісні.
  З-1).: Ни пам’ятаєте мелодії, та?
  Р-1).: Так, то є вірші мої: йден, два, три, штири, п’ять, шість, сім… дев’ять віршів.

• 81.

  [1] Була ти колись, Україно, неначе княгиня в вінку,
  Зелені ліси і діброви, ще й чиста водичка в ставку.
  Но ворог проклятий не дав тобі цвисти,
  Він атом страшний на Вкраїну пускав,
  І душить, і мучить… А ми ще живемо,
  І будемо жить, доки сонце сія!
  Найкращі сини твої, України,
  Загинули в муках, в проклятій тюрмі,
  В Сибірах далеких, у лютих морозах,
  Зложили там голови свої…
  Та ми вже пірвали залізні кайдани,
  З колін підвелисі і стали в ряди,
  Сіни твої й дочки, моя Україно,
  Ми будемо тебе берегти!
  Поглянь, милий Боже і Пречиста Мати,
  З високого неба на діти свої,
  Дай нашій Вкраїні щастя і свободу,
  Щоб ми вже не були в ярмі. [2]

  Примітки:

  [1] З-1).: Може нам трошки начитаєте свої вірші ще? Р-1).: А шо вам з віршів? Ви пісню будете співали, а вірші шо? Хіба діти будут говорили, будут, коли на Україні, тойво, вірші першої Незалежності. З-1).: Тобто ви їх написали, коли Україна здобула Незалежність? Р-1).: Та, то я всьо писала свої вірші! «Вірш про Україну»:
  [2] Р-1).: Так, то на першу… [Тобто на першу Незалежність. – Примітка транкскриптора.]

• 82.

  [1] Люди, будьте пильні, люди, памнятайте,
  Назад Україну ворогам не дайте!
  Бо ворог є хитрий і підступний,
  Він хоче народ, нас в ярмо заманити!
  «Не збудеться мрія, проклятий тирани,
  Бо ми Україну будем боронити!»
  Згадайте, як ворог синів мордував,
  Закутих в кайдани у тюрми саджав.
  А в тюрмах тортури і муки страшні,
  У ворога руки в вкраїнській крові!
  Там в’язні кричали, там в’язні просили,
  Шоб їх вже ни мучили, а скорше убили!
  Но ворог лукавий на крик не зважав,
  Він тіло їм різав, серця добував!
  Над людьми живими ворог ся знущав,
  Різав з тіла паси, в гор’ячу смолу пхав,
  Та ще недобитими в яму скидав,
  А других живими в стіну мурував! [2]
  Сини, дочки твої, Вкраїно, загинули в муках, в тюрмі
  За нас, за наші діти і внуки,
  За те, щоб ми були вільні!
  Так будьте вже пильні, люди України,
  Бо ворог проклятий не спить,
  Він тихий, як лис притаївсі,
  І жде, коли настане його мить!
  «Дарма, клятий враже, ти ждеш,
  Вже більше не будеш кров пити,
  Бо вже Україна повстала з ярма,
  Ми будем її боронити!»
  О Боже, Боже милосердний, поглянь на нас із висоти,
  Змилосердись над тіїм краєм, дай, щоб пропали вороги!

  Примітки:

  [1] Р-1).: Так, "Прощання і пересторога" – то я писала теж всю правду!
  [2] Р-1).: То так було у Львові, я то всьо правду писала.

• 83.

  [1] Моя Україно дорогая,
  Ти йшла тернистими шляхами,
  Несла на собі хрест тяженький,
  Покладений на тобі ворогами.
  Ти йшла, а кров стікала з ран…
  Серед страждань, серед незгод
  Ти вистраждала собі волю,
  Шоб вільний був увесь народ!
  Ми встанем всі в залізну лаву
  І будем тебе боронити,
  Шоб ти могла, моя Україно,
  Многії, многії літа жити!

  Примітки:

  [1] Р-1).: «Страдальна Україна»:

• 84.

  [1] Довгі роки, мій народе, жили ми в ярмі,
  Тяжко стогнучи в неволі, проминали дні.
  Сплюндровано Україно, матінко моя,
  Ми витерпим всії муки, лиш би ти жила!
  Стань, народе України, об’єднай серця,
  Не дай більше панувати нашим ворогам!
  Боже добрий, Боже милий, глянь на бідний люд,
  Збережи нам Україну від яремних пут.
  Слава Україні! [2]

  Примітки:

  [1] Р-1).: «Сплюндрована Україна»:
  [2] З-1).: Героям слава!

• 85.

  [1] Ти, Україно, серцю мила, ти була завжди, є і будеш,
  І ти ніколи своїх героїв Вкраїни не забудеш!
  Знаю про твоїх героїв, які лягли в бою, в війні;
  Знаю і про тих героїв, які загинули в тюрмі –
  Усі боролись за свободу, усі боролись против зла,
  Своє життя вони віддали, шоб ти, Вкраїно, вільною була!
  Тяжкою мукою була здобута нам свобода,
  Тяжкою втратою твоїх дочок й синів…
  Багато сліз було пролито, крові,
  Поки наш прапор синьо-жовтий заяснів.
  Вкраїно моя дорогая, земле рідна, степи і луги,
  Ми нині вже вільнії люди і вже ніколи не будем раби!
  Хвала тобі, Боже великий, за те, шо вчув Ти наші молитви!
  Сохрани нам нашу Україну від незгод, горя збережи! [2]

  Примітки:

  [1] Р-1).: Так, вірш:
  [2] З-1).: Дуже гарно.

• 86.

  [1] Був у матері синок, улюблена дитина,
  Молоденький, личко біле з чорними очима,
  Ріс і гор’я він не знав коло свої мами…
  Но прийшла війна жорстока, стали ми рабами –
  Не скорився наш Іванко, не стримала мати.
  І пішов він у повстанці, волю здобувати.
  Но не довго він боровсі, вороги убили,
  Молоде і біле тіло кулі зрешетили…
  Привезли йго неживого, в рові посадили,
  А навколо вороги його сторожили.
  Приводили з чужих людей, шоби пізнавали,
  Аж нарешті рідну матір до Іванка пригнали:
  "Признавайся, чи то син твій?" – вороги питали.
  Но в матінки бліді вуста стулились, мовчали.
  Мати сина як уздріла – як свічка збіліла,
  І стулила міцно вуста, очі затулила.
  Посадили матір в машину, серце забилося з тревоги,
  А синочка, ї дитину, кинули під ноги,
  "Я впізнала тебе, сину, дивись – я не плачу,
  Я серденьком тебе прощаю, більше тебе не побачу".
  Взяли вороги синочка, в лісі закопали,
  Стару матір у Сибір, на муки п’їгнали.
  Ни одная матір, систра і мила страдала,
  Поки ти, моя Вкраїно, та й вільною стала! [2]

  Примітки:

  [1] Р-1).: А ту я, ту я вам стрічала… То ту, шо я для, для свого брата… Ту, шо я, ту зложила.
  [2] З-1).: А якого року його вбили? Р-1).: Га? З-1).: Якого року його вбили? Р-1).: Та то, шо вивозили людий, я навіть ни знаю, якого то року вивозили. З-1).: Сорок п’ятого? Р-1).: Е, чикай, коли колгосп? В сорок семім? В сорок восьмім?… Десь в п’єдисєт, в п’єдисєт другім, п’єдисєт шостім – десь отаке во шо… Р-2).: Нє, в п’ятдесят другому то, напевно, нє, то вже пізно. Р-1).: Чи в сорок восьмім? І до колгоспу ни ти ше… Ни йшли люди, зара стали вивозити. Р-2).: Напевне, сорок восьмий, сорок дев’ятий – то саме дальше. Р-1).: Сорок восьмий, сорок дев’єтий – десь такво, та. З-1).: То шо до сорок восьмого, сорок дев’ятого тут ше була?.. Вони ше боролися, так? Ше була партизанка тут? Р-1).: Ну. То шо є? Ага. Р-2).: А взагалі вивозили може і дальше.

• 87.

  Р-1).: Ту знаєте? Говоріть відразу як знаєте, то…
  З-1).: "Ідуть воли із діброви, а ягнята з поля, заплакала дівчинонька…"
  Р-1).: Знаєте, та?
  З-1).: Та, та.
  Р-1).: То "Край віконечка…" – тоже знаєте, то вже всі діти співают!
  З-1).: Та.
  Р-2).: Теперішня майже.

• 88.
  1. [1] Був собі хлопець, Василем звався,2
     Мав він дівчину й вірно кохавсь.
  2. Вірно кохав ї і думав взяти…2
     Прийшла недоля – мусів лишати.
  3. – Прощай, Настуню, я тя лишаю,2
     Бо завтра ввечір в загін вступаю.
  4. І буду битись я до загину2
     За тебе, мила, за Україну!
  5. Загін Василя бився завзято,2
     Не давсь ворогам у руки взяти.
  6. І страшний вибух стався уранці –2
     Так умирали наші повстанці.
  7. Їх неживих вже вороги взяли,2
     Вірну дівчину в Сибір пігнали.
  8. – Прощай, Василю, я ни забуду2
     І аж до смерті вірною буду! [2]
  Примітки:

  [1] Р-1).: Ту ни знаєте. То ту на, ту пісня я зложила про свого брата і про нашу Настуньку. Знаєш, шо?.. Р-2).: Ну, ну.
  [2] Р-1).: І так було! З-1).: І цей Василь, теж ваш брат, так? Р-1).: Га? З-1).: То то не ваш?.. То теж ваш брат, цей Василь? Р-1).: Так, та! З-1).: Це той другий брат, двоюрідний, так? Р-1).: Та. І так вона була до смерти йому вірна! З-1).: А ви цю пісню коли про них склали? Р-1).: Та. З-1).: Вже за України, та? Р-1).: Так! На першу ше Незалежність, ми її співали. Вона, жиб ни отой… Вона співала в нашім хорі, співала, ну а ми робили, Адасю… Ми робили репетицію, але тоді стала робити, коли її не було. Вона могла пізніше піти, вона пішла скорше, ми той… Як ми поставали, поставали всі рядом на Незалежність, як ми стали співати – Настунька побіліла ціла: "Чуєте, шо то? То за мене чи, може, за кого другого?" – а я кажу: "То за тебе!" – Ну то я вам не можу сказати! З-1).: Ну то ви так зробили, шоб вона не знала? На репетиціях то не чула, та? Р-1).: Вона не чула, та. Я так… Р-2).: Ну то хтось знав про неї ту історію. З-1).: Та, та.

• 89.

  Р-1).: "Сидить дівча над бистрою водою…" – то всю знают, то нима шо!

• 90.
  1. [1] Горіше, горіше, горіхове листя,
     Любив я дівчину, взяти ї – не візьму,
     Бо ни маю на ню щистє.
  2. Горіше, горіше, горіха коріння,
     Любив я дівчину, взяти ї – не візьму,
     Береться ми одуріння.
  3. Світить місяць нічку, най перейду річку,
     Світи, місяць, нічку, най перейду річку
     До милої на цю нічку.
  4. Світи, ясна зоре, най перейду море,
     Світи, ясна зоре, най перейду море
     До милої на розмови.
  5. Прийшов на подвір’я під її віконце,
     А моя миленька, голубка сивенька,
     Сидить, як те ясне сонце.
  6. Прийшов я у сіни, вечер’яти сіли,
     Прийшов я у сіни, вечер’яти сіли –
     Моя мила не сідає.
  7. Прийшов я до хати, полягали спати,
     Прийшов я до хати, полягали спати –
     Моя мила не лягає.
  8. Дрібний листок пише, дитину колише,
     Дрібний листок пише, дитину колише,
     З буйним вітром розмовляє:
  9. – Ой буйний вітроньку, скажи ми правдоньку,
     Ой буйний вітроньку, скажи ми правдоньку,
     Чи він вернись додомоньку?
  10. – Ой верниться, верне, але твій ни буде,
      Ой верниться, верне, але твій ни буде,
      На Вкраїні іншу любе. [1]
  Примітки:

  [1] Р-1).: "Оріше, оріше, оріхове листя…" – тоже знаєте! З-1).: Ні! Р-1).: Знаєте! З-1).: Ні, ні, ні, ні, ні! Р-1).: Та знаєте! Ну почитайте ше? З-1).: Ну та, а мелодія? Р-1).: "Оріше, горіше, горіхове листя, любив я дівчину, взяти ї не…, бо не маю ню щистя…" З-1).: Нє, не знаю! Р-1).: Нє? З-1).: Нє, давайте спочатку! Р-1).: Шо, спочину? З-1).: Та.
  [2] З-1).: Дуже гарна.

• 91.
  1. [1] Відслони, мати, фіранку, най гляну, котра година –
     П’ят мінут вже по дев’ятий, а мого милого нема.
  2. П’ят мінут вже по дев’ятий і вже дисята надходить –
     А мого милого нима, аж упівночі приходить.
  3. – Кохання моє, кохання, чого так пізно приходиш?
     Чи тебе інша займає? Чи мня надармо виводиш?
  4. – Інша мине ни займає, надармо я тя ни зводжу,
     До тебе серця ни маю, тому так пізно приходжу.
  5. – Не сідай коло мене, не подавай мені руки,
     Не вражай серденька мого, не смійся з мої розпуки!
  6. А як ті слова скінчила – у тихий Дунай скочила,
     Бистра вода ї забрала, і там навіки пропала. [2]
  Примітки:

  [1] Р-1).: А ту знаєте? Ту, певно, тоже ни знаєте, то ше моя кавалерська. З-1).: Нє. Р-1).: Адасю, то ше наша кавалерська! З-1).: "Відслони, мати, фіранку…"
  [2] Р-1).: Знаєте? З-1).: Гарні ваші батярські пісні, та.

• 92.
  1. [1] Сходить місяць по садочку, cоловейко став співать…
     Не пускає мати дочку у вишневий сад гулять.
  2. – Пусти ж мене, моя мамо, я там хвильку постою,
     Там щебече соловейко – я його послухаю.
  3. – Не пущу тя, моя доню, не поможе цяя річ,
     Відчини собі віконце, слухай його цілу ніч.
  4. –Так не можна, моя мамо, крізь віконце слухати,
     Бо той бідний соловейко перестане тьохкати.
  5. Пусти ж мене, моя мамо, чи я буду довго жить?
     Я ввирву собі листочок – з нього буду ворожить.
  6. – Не пущу тя, моя доню, краще спати лягати,
     Я виходить забороню до бідного сироти.
  7. – Мамцю ж моя дорогая, а багатство не на вік,
     Щоб любити та й забути – нема в світі таких лік.
  8. Мати довго ще не спала, доня сиділа в вікні,
     Мати зятя вибирала, доня думала – що ні.
  9. – У вишневому садочку ти, мій милий, обізвись,–
     Він почув той голосочок й обоє обнялись.
  10. – Не позволить мені мати виходити до тебе,
      Завтра прийде той поганий богач сватати мине.
  11. – Коли любиш мене вірно, то на матір не зважай,
      Та тікай зі мною, мила, в мій щасливий, любий край.
  12. Сходить вранішная зор’я: "Швидше милий, бо боюсь,
      Нехай матінці присниться, що я віконцем дивлюсь". [2]
  Примітки:

  [1] Р-1).: "Сходить місяць по садочку…" – то всі її знают. То аж до тиво [показує] З-1).: Ого-го! Ану, хоч мелодію, яка це мелодія? Р-1).: А я вам поспіваю хоть дві стрічки.
  [2] З-1).: Справжня балада. Р-1).: Знаєте ту пісню? З-1).: Нє, нє, я не знав такої.

• 93.

  Р-1).: Та, той, той…
  З-1).: "Рушив поїзд в далеку дорогу…"
  Р-1).: Та, то всі знают. Ту є написано "Рушив поїзд в далеку дорогу…" – е, то той, то таке во… То тєжка пісня. Та ви знаєте її!

• 94.
  1. [1] Як хочеш, козаче, справедливо жити –
     Перестань, козаче, дівчину любити.
  2. Бо тая дівчина – то обмана світа…
     Змарнив я си, змарнив молоденькі літа.
  3. – Подиви, дівчино, суха верба стоїть,
     Як вона лист пусте – тоді будеш моя.
  4. Стала дівчинонька щодня підливати –
     Стала суха верба листочки впускати.
  5. Листочки впустила та й почала цвисти…
     – Як’ис мня не любив, нащо писав листи?
  6. – А я листи писав на пожартовання,
     Шоби знала, мила, шо значить кохання!
  7. Подивись, дівчино, камінь над водою –
     Як він буде плисти, поженюсь з тобою!
  8. – Де ж ти вздрів, козаче, шоб той камінь всплинув?
     Ти ж весь мня полюбив, а тепер покинув!
  9. Перше ж мя полюбив, як з горіха зерня,
     Тепер обминаєш, як колюче терня.
  10. Терня обминаєш, шоб не вколотися,
      Мене обминаєш, шоб не встрінутись.
  11. Пощитай, козаче, скільки зір на небі,
      Як їх пощитаєш – то вийду за тебе!
  12. Щитав козаченько, та й не дощитався,
      Таки козаченько дураком остався. [2]
  Примітки:

  [1] Р-1).: "Як хочеш козаче…" – ви тої ни знаєте? Нє, ви тої ни знаєте!
  [2] З-1).: Дуже повчальна, та. […]

• 95.

  Р-1).: То знаєте "Ой одна я, одна, як билина в полі…" – її співают.
  З-1).: А заспівайте.
  Р-1).: То співают, то українська та.

• 96.
  1. [1] Орел високо літає попід самі небеса,
     – А хто ж мене сватать буде, як я бідна сирота?
  2. – Не журися, дівчинонько, сватать тебе буду я,
     Через рочок, через другий, візьму тебе до себе!
  3. – Ніхто в світі ще не бачив, щоб сухий дуб листя мав,
     Ніхто в світі ще не бачив, шоб багатий бідну брав!
  4. Орел високо літає попід хмари дістає,
     По очах милого бачу, що любить перестає!
  5. Я надіну жовту блюзку, а ти, милий, замечай,
     Жовта блюзка – то розлука, чорна спідниця – печаль!
  Примітки:

  [1] Р-1).: "Орел високо літає…" – тоже, певно, то така… То така давна пісня. З-1).: Ану заспівайте! Р-1).: Га? З-1).: Оцю-цю заспівайте "Орел високо літає…". Р-1).: Ви знаєте! З-1).: Ні, ні, заспівайте!

• 97.
  1. [1] Червона рожа, жовтий шіхран…
     Ох, як то сумно, як вечір сам!
  2. Ой, як то сумно, ой як то нудно –
     Любила’м хлопця, забути трудно!
  3. Любила’м хлопця три пори року,
     Доки не взнали вороги збоку.
  4. Як ся дізнали – розчарували,
     Бодай від Бога щастя не мали!
  5. Пливе річенька, береги рвутся,
     З тої розпуки – піду втоплюся.
  6. – Ой не йди, доню, і не топися,
     Піди до церкви та й помолись!
  7. А я ходила, та й ся молила,
     Ни дав ми Господь кого’м любила.
  8. Кого любила – той за плечима,
     Кого не люблю – перед очима!
  9. Кого любила – той за плечима,
     Кого не люблю – перед очима.
  10. Кого любила – то не віддати,
      Кого не люблю – сам йде до хати!
  11. – Ой ти, дівчино, чого сумна?
      Світ такий гарний, як та весна!
  12. Молоді літа скоро минуться,
      А ти останеш, мов сирота!
  13. Молоді літа скоро минулись,
      А на серденьку все туго так…
  14. Любила хлопця, він мня покинув
      І більш до мене ни верниться!
  15. – Ой вернись, хлопче, ой вернись мій,
      Най подивлюся на образ твій.
  16. Най поцілую уста рожеві,
      Ще раз пригорну, ангеле мій! [2]
  Примітки:

  [1] Р-1).: О, туво знаєте? З-1).: "Червона рожа, жовтий шіхран …" Р-1).: Тоже не знаєте? З-1).: О, нє. Р-1).: Не знаєте?! З-1).: А шо таке "шіхран"? Р-1).: То таке зілля! З-1).: А, "шафран", напевно. Р-1).: Не знаєте? Точно не знаєте? З-1).: Нє, нє!
  [2] Р-2).: А мелодія відома? З-1).: Слова відомі! Р-2).:Мені чуть-чуть мелодія відома, але слова троха інакші.

• 98.

  Р-1).: То не, то не буду тої співати. То нефайна, я тої, я тої не люблю.
  З-1).: Ага, "Чи любиш ти мене? Циганочка моя, морганочка моя…"
  Р-1).: Та.
  З-1).: "Мені ворожка ворожила, шоб не любила хлопців я…"
  Р-1).: То вже знаєте тоже!

• 99.
  1. [1] Нашо я тебе полюбила і душу свою віддала?
     І все, що на світі, позабула і щастя з тобою не знайшла?!
  2. Ти клявся, божився, мій милий, що ти не покинеш мене –
     Тепер ту присягу зневажаєш, думаєш покинути мине!
  3. Не плетіт мні вінку з барвінку, бо я в нім до шлюбу не піду.
     Сплетіт мі зі жовтого цвіту, я з милим в розлуці жию!
  4. Рожевая ружа – то знакомство, червоная ружа – то любов,
     А жовтая ружа – то розлука, а біла – пролятая слезов!
  5. Прийшов мій миленький в садочок, де квіти мені дарував,
     Зірвав щонайкращую квітку і вкинув на землю, придопкав!
  6. Ой допче, ой допче мій хлопче невинную душу мою…
     Ти будеш проклятий з другою за зраду злодійську свою!
  Примітки:

  [1] Р-1).: "Нашо я тебе полюбила?.." – то тоже знаєте, то всі співают. "…І душу свою віддала, і все, що на світі позабула, і щастя з тобою не знайшла…" Р-1).: Нє? З-1).: Заспівайте цю!

• 100.
  1. [1] Як я був ще малим хлопцем – не знав я, що то любов,
     Не знав я, що то кохання з дівчинов молодов.
  2. Як я став підростати – став хлопець молодий,
     Став я дівчат кохати, як сивий голубець.
  3. До першої ходив я, а другую любив,
     А третю чорнобривую до серденька тулив.
  4. В четвертої – з вечора, в п’ятої – з півночі.
     А шесту поцілував я, а в семої спочив.
  5. Восьма мене любила, дев’ята кохала.
     Десята за мнов тужила, ще й листи писала.
  6. Одинайцяту маю – на прохід поведу.
     Дванайцятую голубку до шлюбу заведу. [2]
  Примітки:

  [1] Р-1).: А ту знаєте? Ту повинні’сти знати! Ви є хлопець, ви повинні ї знати! З-1).: Знаю, але якшо ви заспіваєте, то буде дуже добре!
  [2] З-1).: Дуже гарна!

• 101.

  Р-1).: А ту?
  З-1).: "Пішов відважний гайовий до лісу темного…" – не знаєш, Соломій, того?
  З-2).: Знаю, але не так часто її співають.
  Р-1).: А, то то… То нє!
  З-1).: А чому нє? Заспівайте нам цю про гайового.
  Р-1).: Нє, нє.

• 102.
  1. Є люди в нас, яких манить чужина –
     Там, кажуть, щастя, квіти і розваги…
     А де ще в світі краща є країна, [2]
     Як Україна, наш коханий край?!
  2. У нас дівчата, наче в полі квіти.
     Мов казка в степу, золоті лани.
     А наші пісня знана в цілім світі –
     Скажіть, чи кращу чули ви колись?
  3. Сонце низенько, вже ніч близенько,
     Степами місяць в мандрівку йде,
     Заснули зорі в блакитнім морі,
     Роса пакучі цілунки шле!
  4. Дрімає хутір в садку вишневім,
     Бринить з тихенька бджілок вечірний дзвін,
     Сонце низенько, вже ніч близенько,
     Снується казка вільних степів! [3]2
  Примітки:

  [1] Р-1).: Я вам заспіваю ту. Я заспіваю ту, али то є пісні хорова! То є так:
  [3] Респондентка помилилася, але одразу виправилась. – Примітка транскриптора.
  [3] Р-1).: Отово, де є "дрімає хутір" – то сто…, сто…, оден повинен співати.?. То є дуже файна пісня, али то є, то треба на… З-1).: То є на кілька голосів, а хто вас вчив її на ці голоси співати? Р-1).: Га? З-1).: Хто вас її вчив співати на ці голоси? Р-1).: Я вчила! З-1).: Ви вчили, та. Р-2).: Нє, а вас хто? З-1).: А вас хто? Р-1).: А мені сі повіла така, шо вже вмерла – Зонька мені сказала. З-1).: Вона знала цю пісню, так, і ви так від неї?… Р-1).: Так, вона…

• 103.

  [1] Вже горобці виспівали.

  Примітки:

  [1] Р-1).: Тово – то, певно, всі співають…

• 104.

  З-1).: "Ой на городі верба рясна, там стояла дівка красна…"
  Р-1).: Та.

• 105.
  1. [1] Любив та й кохався козак з дівчиною –
     Мати й не казала жинитися з ньою.
     – Козаче, козаче, твоя мати знає…
     До твого серденька іншої шукай!
  2. – Шукає, шукає, можеш си шукати,
     Я піду на цвинтар могилу копати.
     – Копай же, копай же широко, глубоко,
     Щоби я лежала коло твого боку!
  3. Прийшла я додому, в строї ся збираю,
     Українську ленту до боку чіпляй,
     Вийшла стара мати, руки заломала:
     – Ой де ж ти ся, доню, так гарно зібрала?
  4. – Ой умру я, мамо, мене поховайте,
     На моїй могилі памнятник поставте,
     А хто буде їхав то буде читати:
     "Де ся двоє люблять – не тре розлучати!"
  5. Де ся двоє люблять – не тре розлучати,
     Бо за ту розлуку буде Бог карати! [1]
  Примітки:

  [1] Р-1).: А то? З-1).: Заспівайте "Любив та й кохався козак з дівчиною…"
  [2] З-1).: А звідки ви знаєте цю пісню? Р-1).: Га? З-1).: А звідки знаєте цю пісню? Р-1).: То моя кавалєрска! З-1).: То ваша кавалерска, та? Р-1).: Ну! З-1).: І на таку мелодію ї співалась, та? Р-1).: Та!

• 106.

  Р-1).: А то?
  З-1).: "В кінці греблі шумлять верби, шо я їх садила…"
  Р-1).: Та то, то вже ста…
  З-1).: То така відома, та!
  Р-1).: То вже горобці виспівали! "Прощаюсь, ангеле, з тобою…" – знаєти, то співають.
  З-1).: Нє.
  Р-2).: Навряд.
  З-1).: Навряд. "Прощаюсь, ангеле, з тобою…"
  Р-1).: А во прочитайте два…
  Р-2).: То є дуже стара. Тато мій казав, шо він від своїх батьків чув ше.
  З-1).: А ви її знаєте, та?
  Р-2).: А, нє. Ну тато співав, але я її не запам’ятав. Я хочу знати навіть.

• 107.
  1. Прощаюсь, ангели, з тобою,
     Прощай, голубко ти моя,
     Бог не наділив нас судьбою
     З тобою вести дні життя.
  2. А як тобі колись прийдеться
     Шукать мене серед могил –
     Мій камінь з гробу відізветься,
     І скаже, що’м тебе любив.
  3. Любив, люблю, любити буду,
     Хоч буду в чужій стороні.
     Повік тебе я не забуду,
     Бо була вірна ти мені.
  4. Луч сонця мня ни розрум’янить
     І місяць мня ни роз’яснить,
     І сонце гріти перестане,
     І ніч мене вже не приспить.
  5. Візьми мня, милий чорнобривий,
     Візьми мня, милий, із собов!
     Ти ляжеш у сиру могилу,
     Я ляжу побіч із тобой. [1]
  Примітки:

  [1] Р-2).: Дуже ладна. З-1).: Дуже. Р-2).: Бо я… Там тато співав, а я її не міг зрозуміти, мелодію добре, а тут так зовсім… І я її ніби чув колись від когось…

• 108.
  1. [1] Був собі хлопець в двайцятім року,2
     Служив при війську півтора року.
  2. Дівчина мила листи писала2
     І від милого вістки ни мала.
  3. Козак йде з війська, людей питає:2
     – Де та дівчина, шо ся кохає?
  4. А люди єму відповідають:2
     – Вчора умерла, вже гріб копають.
  5. Він йде на цвинтар, шапку здіймає,2
     Там два козаки грібець копає.
  6. – Дай Боже щастя, шо копаєти?2
     Кого в тім гробі поховаєте?
  7. – Була дівчина, як злоті перла,2
     Через кохання взяла умерла.
  8. – Копайте ширше, копайте глибше,2
     Буде нас двоє, буде нам ліпше.
  9. В суботу рано ксьондзи співали,2
     Молоду пару в грібець спускали.
  10. В неділю рано зозуля кує,2
      Там стара мати літа рахує.
  11. На його гробі явір шовковий –2
      Тут спочиває козак січовий.
  12. На її гробі росте калина –2
      Тут спочиває гарна дівчина.2
  Примітки:

  [1] Р-1).: А та? З-1): Нєа, не знаю! Р-1).: Тоже не знаєте? Боже ти мій! Скільки я їх переспівала за свої молоди.

• 109.
  1. [1] Візьму я відеречко, по воду я піду,
     Забачу миленького – всьо горе розкажу.
  2. Тихесенько ступає з холодною водой,
     Аж чує, щось співає… Мій милий під вербой!
  3. Не сам він там співає, не сам він там сидить,
     Цілує, обнімає, за рученьку держить.
  4. Цілує, обнімає, за рученьку держить
     І все її питає: "Чи будеш зі мною жить?"
  5. – З тобою я не жила і жити не буду,
     Бо Бог тебе скарає за тую першую.
  6. – Бо Бог тебе скарає і та сира земля,
     Ти клявся і божився, що повік буду твоя!
  7. Ой Боже, ти мій Боже, нащо ж ти так даєш:
     Перше серця єднайш, потім розлучаєш?! [2]
  Примітки:

  [1] Р-1).: А ту? З-1).: "Візьму я відеречка, по воду я піду, зобачу миленького…" Р-1).: Шо, нє? Тоже не вмієте? З-1).: Ну я знаю інакшу, "Візьму я відеречка та й піду по воду…" – але то є, то не така.
  [2] Р-1).: Не ма…, ни знали тої пісні? Боже, Боже, ми на кавалєрці такі були всі ладні пісні, я вам ни можу… З-1).: Бо ви багато співали, бачите! Р-2).: Та то колись на весіллях співали і співали без переривів!

• 110.
  1. [1] Там на краю ліса стояла ліщина,
     Там ся розмовляла з козаком дівчина.
  2. За руку тримає і її питає:
     – А чи твій батейко досить поля має?
  3. – Я поля ни маю, а грошей ще менше, –
     Приступилась до нього й так йому щебече.
  4. – Ой якби я мала штири мілійони,
     Я б сі не дивила на багатські доми.
  5. Бо в богатських домах – то велика біда,
     Там щодня свар’яться, щоб не їсти хліба.
  6. Щоб хліба не їсти, засіки складати,
     А щоб з тих засіків маєтки збивати.
  7. Піду за бідного, за хлопця гарного,
     Господь дасть маєток з неба високого. [2]
  Примітки:

  [1] Р-1).: А туво пісню, слухай, отуво пісню мені дали, навчила мене з Кукизова старого того… Малого, шо там був, того… О Господи, як його…, він писавсі? Шо він мав жінку з Кукизова, шо недавно вмерла, та Степка. Р-2).: Ну вона на Кукизові чи?.. Р-1).: Ну вон, як, на… Ну, в обшєм, не знаю… Р-2).: Ну нехай. Р-1).: Вона мене навчила тих дві пісни і вмирала за тими піснєма. З-1).: Вони так вам сподобались, та? Р-1).: Вони йшли на торфокриш, на торфотряст, а я пасла корову, (шо я ше була?), пасла корову: "Навчіть мене пісню!" – вони мене навчили. Р-2).: А, то ж старші вони були. Р-1).: Та.
  [2] Р-1).: Ту одну, а ту другу. Ту були дві, і вони були дві бідних. Р-2).: А та якась мелодія відома! […]

• 111.
  1. Пливе качка, пливе качка сороката…
     Я тобі казала, що я не богата.
  2. Ти богатий хлопець, я бідна дівчина,
     Ти лежав в садочку, я в полю робила.
  3. Ти в садочку лежав, я пшеницю жала…
     Почім я ся, милий, тобі сподобала?
  4. Чи по моїй вроді, чи по моїм ході,
     Чи мені так Бог дав, дівчині молодій?
  5. Чи мені так Бог дав, чи моїй матусі:
     Всюди хлопці люблять, куди подивлюсі.
  6. Казала стояти, казала чикати,
     Казала стояти коло свої хати.
  7. – А я настоявся, а я начикався,
     Як соловей в гаю, ягід назбирався.
  8. Як соловей в гаю, в зеленій ліщині,
     Закохався хлопець молодій дівчині. [1]
  Примітки:

  [1] З-1).: Дуже гарна! То-то вони любили їх співати, ці пісні, так?

• 112.
  1. [1] То є кирниченька, коло неї річка,
     А по ній плавала рожевая квітка.
  2. Стали хвилі бити, квіткою гонити…
     Теперішнім хлопцям нема шо вірити.
  3. Він до тебе [2]ходить, каже, шо тя любить,
     Піде до другої – та й тебе осудить.
  4. Не смійтеся, хлопці, то всьо Божа воля,
     То всьо наробила теперішна война.
  5. Теперішна война – від Бога причина,
     Була б ся видала не одна дівчина. [3]
  Примітки:

  [1] Р-1).: А та? Я її ни люблю тої пісні, то паскудна, але я її… З-1).: А чому паскудна? Р-1).: А я її… Бо то мельодія якась та…
  [2] Респондентка помилилася, але одразу виправилась. – Примітка транскриптора.
  [3]Р-1).: Знаєш, то ше колись співали за тамтої, о… З-1).: Ну так.

• 113.
  1. [1] На моїм подвіроньку зацвіла мушкателька…
     Питається козак дівчини: "Чого така сумненька?"
  2. І мірта зелененька, і вельон білесенький…
     – Тому то я сумую, що не той мій миленький!
  3. Мій милий при війську служить, нічого він не знає,
     Шо його дівчинонька до шлюбу ся збирає.
  4. Йде дівчина до шлюбу, з жовняром ся здибає,
     Жовняр їй руку дає і так її питає:
  5. – Дівчино, дівчинонько, де’с ті слова поділа?
     Як я ішов до війська, три рази ти умліла.
  6. Не так ти за мною, як я за тобою,
     Що мене відливали холодною водою.
  7. – Козаче, козаченьку, не треба говорити,
     Я того хлопця покину, з тобою буду жити.
  8. – Дівчино, дівчинонько, не треба так робити,
     Кому вірно присягала – з тим треба вік вже жити. [2]
  Примітки:

  [1] Р-1).: То тоже ви знаєте, то співают, на кожнім весіллю співают. Р-2).: "Зац…" – як? "Зацвіла мушкателька…" З-1).: "Зацвіла мушкателька…" – та, та. Р-2).: [.?.] Пластинка… З-1).: А я не знаю її, нєа, в нас не співають її. А в вас на яку мелодію?
  [2] Респондентка помилилася, але одразу виправилась. – Примітка транскриптора. Р-1).: От таке! То на весіллю все співают.

• 114.
  1. [1] Ох доле, доле моя нещасна,
     Мала милого, любов погасла,
     Лиш очі, повні болю і муки,
     Не можуть знести тої розлуки.
  2. У моїх очах – саме страдання,
     У моїх грудях – тяжке зітхання,
     Очі страдають, вони згубили
     Того, що вірно колись любили.
  3. Очі сумують за тими днями,
     За тим коханням, що було з нами.
     Усе пропало, усе розтало,
     Якби нічого і не бувало.
  4. Лиш очі бачать милого здалі –
     І болить серце в сильній печалі.
     Уста [2] шепочуть все про кохання
     І не забудуть те розтавання.
  5. І ми розтались, милий, з тобою,
     І залишались, як брат з сестрою.
     Лиш любов в серці буде до смерти
     І ніхто в світі не зможе стерти.
  6. А як я буду колись вмирати,
     То твоє імня буду шептати.
     Прийди, мій милий, ти на могилу,
     Припадь же серцем хоч на хвилину.
  7. Тоді ми буде легко лежати,
     Шо був ти вірний, я буду знати.
     Як з очей твоїх поллються сльози –
     То на могилі виростуть рози.
  8. І будуть цвісти, будуть сіяти,
     Ніхто їх, милий, не буде рвати.
     Як прийдеш, милий, ти на могилу,
     Вони вклонятся тобі донизу. [3]
  Примітки:

  [1] Р-1).: То тоже ви не ма-, не маєте тої пісні. З-1).: "Ох доле, доле моя нещасна, мала милого…"
  [2] Респондентка помилилася, але одразу виправилась. – Примітка транскриптора.
  [3] З-1).: Теж такий романс.

• 115.
  1. [1] Ой у полі три тополі, а четверта вишня…
     Грає козак на гармонію, шоб дівчина вийшла.
  2. – Вийди, вийди, дівчинонько, як’іс виходила,
     Скажи мені щиру правду, чи будеш тужила?
  3. – Ой не буду, козаченьку, не буду, не буду,
     Ти за гору, я за другу – та й тебе забуду.
  4. Ой поїхав козаченько за зелені лози –
     Обілляли дівчиноньку дрібненькії сльози. [2]
  Примітки:

  [1] Р-1).: Ой, то теж відспівали горобці. З-1).: " Ой у полі три тополі, а четверта вишня, грає козак на гармонію, шоб дівчина вийшла…" – не знаю. Р-2).: Може відома мелодія? Р-1).: Шо ви не знаєте? З-1.: Нє, про гармонію не знаю.
  [2] Р-1).: Всьо! З-1).: І всьо, та? Вона скінчилася, ага. Р-1).: Поїхав та й всьо, шо більше?

• 116.
  1. [1] Як підмовив дівчину хлопець з другого села,
     Сам сів на кониченька: "Будь, миленька, здорова!"
  2. Сам сів на кониченька: "Будь, миленька, здорова!" –
     А тії дівчиноньці покотилася слоза.
  3. А тії дівчиноньці покотиласа сльоза,
     Взяла за відеречко та й по водоньку пішла.
  4. Взяла за відеречко та й по водоньку пішла,
     Махнула хустинкою проти милого вікна.
  5. Махнула хустинкою проти милого вікна:
     – Подивися, миленький, яка буде смерть моя!
  6. Подивися, миленький, яка буде смерть моя –
     Та й перехрестилася, та й у річку скочила.
  7. Та й перехрестилася, та й у річку скочила,
     І поплила річенькою, мов та рибка золота. [2]
  Примітки:

  [1] З-1).: Ту "Як підмовив дівчину хлопець з другого села, сам сів на…" […] З-1).: Ага, заспівайте нам її, шоб ми знали, як правильно.
  [2] З-1).: Не знав я такої.

• 117.

  З-1).: "Подай дівчино руку на прощання, може, останній вже час…"
  Р-1).: Та то вже всі співали, то як співають, то вже…
  З-1).: То вже така та, та.
  Р-1).: Виспівана.

• 118.
  1. [1] Сумна я ходжу і думаю, чому несправедливий світ –
     Молодий хлопець мня покинув, шо’м го любила стільки літ!
  2. А я другого полюбила, а в нього зрада вже кипить,
     Він раз на місяць заговорить і знов у смутку залишить.
  3. За ту любов несправедливу я тебе, милий, проклину,
     А як прокляття не поможе, то до ворожки я піду.
  4. Піду на карти відгадаю, сама себе розвеселю…
     Сама без карт я добре знаю, що милий полюбив другу.
  5. Нехай богачка тебе любить, нехай натішиться вона,
     Вона любить так не потрапить, як я любила, хоч бідна. [2]
  6. Як я любила, пригортала як ясний місяць заходив,
     Я все йому напоминала, щоб завтра скорше приходив.
  7. А він, шоб скорше приходити, то він зовсім не приходив,
     Знайшов си іншу та й кохає, а мої очі слізьми вкрив.
  8. Нехай та друга тебе любить, нехай та друга милим зве,
     Як я любить ти більш ни буду, як я любила колись тибе.
  Примітки:

  [1] Р-1).: А ту? Ту, певно, не знаєте. З-1).: "Сумна я ходжу і думаю, чому несправедливий світ…" – ні. Р-1).: Я знаю, шо ви не знаєте тої пісні. Ті всі кавалерські мої пісні – ви ніц не знаєте. З-1).: Ну а нас ше тоді не було, коли ви кавалєрували.
  [2] У респондентки подзвонив телефон. Після розмови її попросили продовжити пісню, почавши з попередньої строфи. – Примітка транскриптора.

• 119.
  1. [1] Сумно ж мені, сумно, дивно ж мені, дивно,
     Третий день минає, мило-, милого не видно.
  2. Не видно, не видно, іще не видати,
     Повів до Дунаю коня, коня напувати!
  3. Повів до Дунаю коня напувати,
     На білім пісочку два слі-, два сліди пізнати.
  4. А перший слідочок – коня вороного.
     А другий слідочок – мого, мого миленького.
  5. Піду я в садочок, вирву си квіточок.
     Прикрию, пристелю мило-, милого слідочок,
  6. Шоб вітер не звіяв, шоб роса не впала,
     Шоб мого милого інша, інша не кохала!
  Примітки:

  [1] Р-1).: Ту знаєте, певно? З-1).: "Сумно ж мені сумно, дивно мені дивно, третій день минає, милого не видно …" Р-1).: Боже, то та, то я ше дитиною, певно, співала. З-1).: Та?

• 120.
  1. [1] Моя ти голубко, [2] сідай біля мене,
     Надходить розлучний нам час.
  2. Сидівши з тобою, обнявши рукою,
     Бо ти ще заплачеш не раз!
  3. Бо я [3] від’їжджаю в далеку сторону,
     Не знаю, чи вернусь, чи ні.
  4. А, може, загину без тебе, міленька,
     В далекій, чужій стороні!
  5. Як ми там сиділи, нам зорі світили,
     А місяць з-за хмар виглядав.
  6. Ти рвалась, голубко, від мене до хати,
     А я все тебе не пускав.
  7. Як я був закутий двома ланцюгами,
     Тоді я про тебе згадав.
  8. Забрали, голубко, той вечір чудовий,
     Забрали серденько твоє.
  9. О Боже мій милий з високого неба,
     Верни мня дівчину мою.
  10. Бо як ми не верниш, то марно загину,
      Тяженько мині на серцю. [4]
  Примітки:

  [1] З-1).: "Моя ти голубко, сідай біля мене, надходить розлучний нам час…" Р-1).: То ми співали ту пісню, вона така, як під вальс.
  [2] Р-1).: Ой, хоть би я грубшим голосом заспівала, я все першим голосом співаю.
  [3] Р-1).: А я ни співала хіба тої вже пісні? Точно я співала таку! З-1).: Я не знаю, мелодія може бути подібна, але пісню – ні, мабуть.
  [4] З-1).: Ну не знаю, не знаю. Не знаю я ваших пісень.

• 121.
  1. В гаю, в гаю там зеленому, там, де калинонька цвіте,
     Згадай, згадай, як ми любились і розійшлися раз на все.
  2. Я твого слова послухала, бо я ще була молода,
     Свій рідний края я покинула, а за тобою в світ пішла.
  3. Навкола мене чужі люди… До кого я пригорнуся?
     Піду, піду у гай зелений, з соловейком розмовлюся.
  4. Піду, піду на синє море – та, де я маю потапать…
     Прощай, прощай, косо дівоча, більше не буду тя чесать. [1]
  Примітки:

  [1] Р-1).: Боже, то ше моя дівчи…, дівчинис…, дівочі пісні. З-1).: То дівочі пісні всі ваші? Р-2).: То якраз самі…

• 122.
  1. [1] Мав козаченько жінку молоду,
     Пішов в армію служити, в далекім краю.
  2. В одну темну ніч сниться єму сон,
     Що з правого рукавченька вилетів сокол.
  3. А в його дому сталась новина –
     Його жінка, Марусенька, сина зродила.
  4. А як зродила, його повила,
     Сама вночі, опівночі, життя скінчила.
  5. Виїхав козак на круту гору –
     Ніде світла не відати, но в його дому.
  6. Приїхав козак аж під ворота,
     Лежить, лежить Марусенька, білим накрита.
  7. – Встань, Марусю, встань, встань заговори,
     Свого сина маленького на руки візьми.
  8. – А я не встану, не заговору,
     Твого сина маленького я тобі лишу. [2]
  Примітки:

  [1] Р-1).: Ну тово вже всі знают "Ко…, як козак…" – то вже всі знают. А то тоже вже, певно, знаєте, ану почитайте. З-1).: "Мав козаченько жінку молоду, пішов в армію служити у далекім краю…" – заспівайте її, я її знаю, нам співали її на Поліссі.
  [2] З-1).: Гарна пісня. Р-1).: На ту саму мельодію співают чи як? З-1).: Мелодію я не пригадаю, але про це, шо "з рукавця вилетів сокол" – я це пам’ятаю.

• 123.
  1. [1] Як я садила айстри білі, ти помагав мені садить –
     З тих пор я мрію про кохання, з тих пор мене душа болить.
  2. Коли ти йшов моїм садочком, я задивилась на твій стан,
     Довго стояла під вербою, поки вечірній впав туман.
  3. Стояла довго під вербою, а ти другую обіймав…
     Не знаю, що зі мной робилось… Навіки щастя ти забрав.
  Примітки:

  [1] Р-1).: То тоже знаєте. З-1).: "Як садила айстри білі, ти помагав мені садить, з тих пор я…" –заспівайте, вона така… Це така гарна пісня.

• 124.
  1. [1] Зібралися дівчатонька у ліс по цвіти,
     Всі по парі розійшлися, зібрались вони.
  2. Лиш одная дівчинонька, шо цвітів ни рве,
     Вона за милим скучає, що так довго ни йде.
  3. Щось у лісі шелеснуло – дівчина дрожить…
     Біля неї, на конику, гарний хлопець сидить.
  4. Козаченько з коня злазе, до дівчини прийшов,
     Обійняв ї рученькою, ще й поцілував.
  5. – Не цілуй мене, козаче, душі не губи,
     Любили’смось, розійдімся, іншу полюби.
  6. Полюби си іншу милу, щасливіший будь,
     Мене вірную дівчину – забудь же, забудь!
  Примітки:

  [1] З-1).: А шо там "Дівчинонька…"? Не знаю такої. Ну цю я знаю, а цю – ні. "Ой у Львові на Високім замку.." – та.

• 125.
  1. [1] Ой там у Львові на Високім замку, там сизокрил орел літав…
     Там стояв на варті хлопець молоденький, сперся на кріса та й думку думав:
  2. – Ой ти сивий орле, ти сивий соколе, ти літаєш на Україну,
     Ой принеси мені від моєй милої, принеси вістку, ще й новину.
  3. Ой вислухав орел козацької прозьби та й полетів він на Україну…
     Ой приніс він єму від його милої, приніс він вістку, ще й новину.
  4. – Шкода, козаче, що думку думаєш, що серцю жалю завдаєш…
     Три літа минає, як твоя дівчина іншого хлопця кохає.
  5. І тоді той хлопець, хлопець молоденький, що стояв на варті та й думав,
     Витяг гостру шаблю, притулив до серця – і сам собі життя відібрав. [2]
  Примітки:

  [1] З-1).: Ану чекайте, гляну, гляну ше цю. Р-1).: Там ту ви знаєте. З-1).: Які в вас тут слова? Ой, йо-йо-йо-йой… Нє, слова інші. Р-1).: Шо то за пісні? З-1).: "Ой там у Львові на Високім замку…" Р-1).: Ага, та то тово є… З-1).: Співайте, слова інші, співайте! Р-2).: Та то може бута та, інша… Р-1).: Слова інакші, та? З-1).: Я цих ни знаю! Р-1).: Їнакші слова?!
  [2] З-1).: Дуже гарна.

• 126.
  1. [1] Калина-малина, на гай не хились,
     Молода дівчина, не плач, не журись.
  2. – Я буду журитись і буду плакати,
     Бо мого милого забрали в солдати.
  3. Йшла я на пошту в дванайцять часов,
     Найшла я записку про нашу любов.
  4. Найшла я записку і стала читати,
     А він мені пише про любов забути.
  5. Калина-малина, три ряди саджена,
     Через тебе, милий, ходжу обсуджена.
  6. Через тебе, милий, через твої очі
     Ходжу обсуджена, аж село клекоче.
  7. Ой як мені тяжко, я все переживу,
     А тобі, миленький, до смерти не прощу.
  8. Колись було поле, тепер облугом є [2],
     Колись був мій милий, тепер ворогом є.
  9. Колись був мій милий, годі ся стрінути,
     Тепер перший ворог, годі ся розійти.
     Тепер перший ворог, годі ся стрінути. [3]
  Примітки:

  [1] З-1).: "Калина-малина…" Р-1).: А то не люблю тоїво пісні тоже. З-1).: "…На гай не хились, молода дівина, не плач, не журись…" Р-1).: Нє, я її не люблю, я її не любила і я її не люблю. З-1).: Але співали, так? Р-1).: Співала, та! А чо я її ни люблю? Зара я вам скажу, чого я… Бо "мого миленького забрали в солдати" – я отого ни люблю, то такі слова дурні, шо я його ни люблю. Р-2).: Буває таке.
  [2] Тепер облугом є = тепер лежить перелогом. – Примітка транскриптора.
  [3] Р-1).: Отаке во! А я її ни люблю і не любила… З-1).: Але гарна пісня! Р-1).: Вона файна, але я шось її ни люблю!

• 127.
  1. [1] Кажуть мені, що я хорую,
     Кажуть мені – лічитися.
     Кажуть мені, що я хорую,
     Кажуть – сухоти взялися.
  2. Я на сухоти не хорувала,
     Я на сухоти не пімру.
     Через кохання я хорую,
     Через кохання в землю йду.
  3. І сонце хмарою накрилось,
     І чорний ворон прокричав…
     На грудь мою слеза скотилась,
     Послідний раз "прощай" сказав.
  4. Прощайте, очі голубії,
     Прощайте, личка румняні,
     Прощайте, коси золотиї –
     Останний раз я бачу вас.
  5. А я к умру я, як умру я,
     То парканом мня обведіть,
     Високий хрест мені поставте,
     Золоті букви випишіть.
  6. Хай прочитають проходящі,
     Хай прочитають про меня.
     Хай прочитають про тую душу,
     Котра померла з кохання. [2]
  Примітки:

  [1] Р-1) Оту я пісню люблю, ви тоже тої пісні ни знаєте, то тоже моя кавалєрська. Р-1) Не знаю, не знаю.
  [2] З-1).: Дуже гарні речі.

• 128.
  1. [1] Червона калина білим цвітом цвила,
     Молодая дівчинонька козака любила.
  2. Любила, любила і так говорила:
     – Через тебе, козаченьку, мене мати била.
  3. Ой біла, ой била, і ще буде бити,
     Ой перестань, козаченьку, до мене ходити.
  4. Козаче, козаче, не ходи до мене,
     Бо ти богач, а я бідна, не візьмеш ти мене!
  5. Я не перестану, доки не дістану
     Твого личка румняного, хорошого стану. [2]
  Примітки:

  [1] З-1).: "… Білим цвітом цвила, дівчина козака любила" Р-1).: Повинни знати. З-1).: Повинні знати, але мелодію не пам… Р-1).: Га? З-1).: Не нагадаю собі мелодії! Р-1).: Але знаєте! З-1).: Так знаю, так, текст такий відоміший.
  [2] З-1).: У вашому виконанні кожна пісня гарна!

• 129.
  1. [1] – Сонце нисько, вечір блисько, на сирденьку туга йде,
     Якби’м знала, шо ти мня покинеш – не любила б я тебе!
  2. А в неділю – був здоровий, в понеділок – захворів,
     А в вівторок, рано-ранесенько, до ворожки полетів
  3. – Ой ворожко-відгадочко, скажі мені правдоньку,
     Кажуть люди, що я простудився звечора на гулянню?!
  4. – На гулянню звечора з молодою дівчиною…
     Дівчина плаче, з жалю умліває, що ї любив, та й не взяв!
  5. Що ї любив, та й не взяв, бо ще була молода,
     Її очі були невиспані, бо стояла до ранна! [2]
  Примітки:

  [1] Р-1).: А то, то я тої пісні тоже не люблю, от мені… З-1).: Не знаю! Р-1).: То таке во: "Сонце ни…"
  [2] Р-1).: Я, я… То співали’смо, але я то як: як яку пісню не дуже любила, то я і не дуже хтіла ї співати.

• 130.
  1. [1] Ой зійшов місяць, зійшов ясний, усю долину освітив,
     Як освітив він всю долину – і знов за хмари заходив.
  2. В долині в тій стоїть хатина, а в тій хатині три вікна,
     Там мати доню научає, доня заплакана була:
  3. – Ой доню моя, люба доню, ти в мене донечка одна,
     Не жди козаченька з походу, єго на світі вже нема.
  4. Багато з війська поверталось, багато декого нима,
     Багато парочок звінчалось – чогось осталась ти одна.
  5. – З нелюбом рученьки зв’язала, з нелюбом жити я буду,
     А як згадаю про милого – то у могилу я піду.
  Примітки:

  [1] Р-1).: Ту знаєте тоже, ту всі співають! З-1).: "…В долині в тій стоїть хатина, а в тій хатині три вікна, там мати дочку научає…" Заспівайте, вона гарна пісня! От Соломія її не знає, це така повчальна! Нє, заспівайте, заспівайте її! Р-1): Одну стрічку, та? З-1).: Та нє, та всю.

• 131.

  З-1).: Така, а та що була попередня?
  Р-1).: А во, ви знаєте ту пісню!
  З-1).: "На Україна я родилась, на Україні я зросла, на Україні, бідная дівчина, щастя-долі не знайшла…"
  Р-1).: Та, ви казали, знаєте, та!

• 132.
  1. [1] Як темна нічка настане, затихне пташка в гаю –
     Я обійму, поцілую тебе, Марусю свою.
  2. Як темна нічка настане, затихне пташиний зов –
     Я обійму, поцілую тебе, Марусенько, знов.
  3. Я обійму, поцілую, за білу ручку візьму,
     Забуду про все на світі, ох, я щасливий буду!
  4. Я обійму, поцілую, з уст твоїх вип’ю весь мід –
     З любови нап’юся до краю, забуду про цілий світ.
  5. – Не говори мені того, слухай, як б’є в жилах кров,
     Слухай, як серце співає пісню про нашу любов.
  6. – Як я поїду далеко, а ти останеш сама…
     Лиш під віконцем шось плаче, знай, що це моя туга.
  Примітки:

  [1] Р-1).: А ту, певно, ни знаєте, то тоже моя кавалєрска. Р-1).: Нє? З-1).: Не знаю, нє!
  Р-1).: Боже ти мій! З-1).: Та покладіть на стіл. Р-1).: То вже, то тоже вальс.

• 133.
  1. [1] Коли ми стрінулись знову по днях розлуки, туги,
     І знов почали розмову, яку так давно вели…
  2. Ти була дивно весела і я мав сльози на очах…
     Скажи, з ким дні ці провела? З ким цілувала уста?
  3. Як пізня осінь настане, зів’яне всьо й гарний цвіт –
     Тоді ти прийдеш на цвинтар, глянеш на мій темний гріб.
  4. Глянеш на темну могилу і на щорнілий мій хрест –
     Більш там нічого не почуєш, тільки листочків шелест.
  5. Ти тих листочків, кохана, ти їх ніколе ни топчи,
     Бо в них любов є заклята, серце зав’яне із туги.
  Примітки:

  [1] Р-1).: Тоже нє? З-1).: Тоже нє!

• 134.
  1. [1] Вже сонце на заході, він нудить сам себе:
     Типер я добре знаю – не любить він мине!
  2. Ой зайшло сонце, зайшло, настала темна ніч…
     Він тисне за рученьки і шепче: "Добраніч".
  3. Дівчата, дівчатонька, на мене ся дивіть,
     Ни вірте кавалєрам, їх вірно не любіть!
  4. Полюбила я хлопця, полюбив він мине…
     Я ніґде не казала, шо зрадить він мине!
  5. Той хлопець чорнобривий, як той рожевий цвіт,
     Він іншу полюбив си і з нею пішов в світ!
     Він іншу собі полюбив і з нею пішов в світ! [2]
  Примітки:

  [1] Р-1).: І тої певно не знаєте? З-1).: Нє, не знаю. Р-1).: Точно ни знаєте? З-1).: Не знаю.
  [2] Р-1).: А я ни допи…, ни дописала слова "цвіт", та.

• 135.
  1. [1] Вже сонце на заході і ясні зорі гор’ять,
     Вони до мене говор’ять: "Йди, люба дівчино, спать!
  2. Йди, люба дівчино, спати, ти ся його не діждеш,
     Нім ясне сонечко зійде, довго стояти будеш!
  3. Нім ясне сонечко зійшло, довго стояла сама,
     Ждала я свого милого, його нима та й нима!
  4. Він десь далеко поїхав, він вже за мене забув,
     Як я про него згадаю – щоб він ці слова почув!
  5. Щоб він ці слова почувши, щоб він ці слова почув,
     Він би про мене на світі ніколи не забув!
  Примітки:

  [1] Р-1).: Я ни знаю, чи то вже була та пісня, чи не була. Р-2).: Та де! З-1).: "Вже сонце на заході і ясні зорі гор’ять, вони до мене говор’ять: "Йди, люба дівчино, спать…" Р-1).: Адасю, ти слухаєш чи було?.. Р-2).: Нє, не було. З-1).: Нє-нє, не було, не було цієї пісні. Р-1).: Ни було ше? З-1).: Нєа.

• 136.
  1. [1] Піду до гаю, барвінок рвати, з нього я буду вінок плести.
     Барвінок рвала, думку думала, яку я долю буду мала?
  2. Коли б то Бог дав добрую долю, шоб він був гарний, здоровля мав,
     Шоб він був добрий, любив мене – більше нічого мені не тре.
  3. Була малою – цвіла, як рожа, а тепер в’яну, як лелія…
     В моєму серцю жаль і розпука, минають молодії літа.
  4. Літа минають, говор’ять люди: "З того кохання нічо ни буде".
     Ти мині клявся і присягався… Найшов си іншу, в ній закохавсь.
  5. Можеш, козаче, іншу любити, лиш моє серце буде тужити.
     Можеш, козаче, іншу кохати, лиш мої очі будуть плакати.
  6. – Не плач, дівчино, ни має з чого, був я при війську – мала’с іншого.
     Його’с любила, мине дурила, тепер ти мому серцю ни мила!
  7. – Як ми сиділи під калиною, ти мої уста все цілував,
     А я ни знала, бідна дівчина, шо ти мня будиш вже покидав.
  8. Як ми сиділи під калиною, а місіць ясний світив на нас,
     А я не знала, бідна дівчина, шо то вже було останній рас!
  Примітки:

  [1] З-1).: "Піду я до гаю, барвіночок рвати, з нього я буду вінок плести…"

• 137.
  1. [1] – Марусю, Марусю [2], Марусю моя,
     Хто ж тобі позволив заручитися? Да гей! [3]2
  2. Є у мене батько і матір стара –
     Позволили мені заручитися, да гей! [4]2
  3. – Марусю, Марусю, я тебе уб’ю,
     З-під твого серденька крови ся нап’ю!
  4. А в суботу рано ножі погострив,
     А в неділю рано Марусю убив!
  5. Ой Боже мій, Боже, що я наробив?
     Кращої не знайшов, Марусю убив!
  6. З’їхав я Варшаву, Україну всю –
     Кращої не знайшов понад Марусю, да гей! [5]2
  Примітки:

  [1] З-1).: "Марусю, Марусю, Марусю моя…" Р-1).: Тожи я ни люблю тої пісні. З-1).: "…Хто ж тобі позволив заручитися?" – "Є у мене батько й матір стара – позволили мені заручитися." – "Марусю, Марусю, я тебе уб’ю, з під твого серденька, крови ся нап’ю…" – Бррр… Ану, ну заспівайте її! Р-2).: Все одно мелодія може бути інша. Р-1).: Я її так ни люблю! З-1).: А за шо її не любите? Через що?
  [2] Р-1).: "Марусю, я тибе…" [Респондентка помилилася, але одразу виправилась. – Примітка транскриптора.]
  [3] Р-1).: Ну, ни буду повторяла. З-1).: Ану хоч би раз повторіть, ніби…[Потім респондентка запівує ті самі слова – Примітка транскриптора. ] Р-1).: То так повтораєсі, знаєте.
  [4] Р-1).: Я буду без приспіву співала. – Примітка респондента.
  [5] З-1).: Гарно. А ви казали, ви її не любите, за що не любите?
  Р-1).: Я ни люблю, але співати я співала.

• 138.
  1. [1] – Ой Боже, як темно на світі, як місяць за хмару зайде…
     Ой Боже, як тяжко на серці, як милий з другою іде. [2]
  2. Хвалився мій милий багатством – хвалитись він немає чим.
     Поглянь на мої карі очі – богатство твоє є нічим.
  3. Коли ти до мене приїдиш? Коли ти до мене прийдеш?
     Коли ти мене, молодую, та й до шлюбоньку заведеш?
  4. – Невдовзі до тебе приїду, невдовзі до тебе прийду,
     Тоді я тебе, молодую, та й до шлюбоньку заведу! [3]
  Примітки:

  [1] З-1).:. .?… Нєа, не знаю. Р-1).: Нє? Шо то є? Та я тоже не люблю тої пісні. Р-2).: Тим більше. Р-1).: Але можу заспівати.
  [2] Р-1).: По-моєму, я співала вже? Нєа.
  [3] Р-1).: Шось таке! Р-2).: То шикарна пісня, мені здається. З-1).: Гарна, гарна, ну!

• 139.
  1. [1] По садочку я ходила, по вишневому саду, по вишневому саду,
  2. Я нікому не казала, шо чорнявого люблю, шо чорнявого люблю.
  3. Я ще того не сказала, а мій милий вже прийшов, а мій милий вже прийшов.
  4. Він падає на коліна і мене питається, і мене питається:
  5. – Чи позволиш, мені мила, з іншою женитися,з іншою женитися?
  6. – Ой женися, веселися, будь веселий сам собі, будь веселий сам собі.
  7. Тобі віночок на голові, а мені свічки гор’ять, а мені свічки гор’ять…
  8. Тобі співають "Многа літа", а мені – "Вічна памнять", а мені – "Вічна памнять"…
  9. Ой там в полі, ой там в полі, ой там чорний хрест стоїть, ой там чорний хрест стоїть.
  10. Під хрестом моя могила, на хресті моя любов, на хресті моя любов.
  11. А хто йде, то най читає, що з кохання смерть буває, що з кохання смерть буває.
  12. Що з кохання і з милости, загортає земля кости, загортає земля кости.
  13. Візьму собі ніж-видельці, проб’ю тіло аж до серця, проб’ю тіло аж до серця…
  14. Тіло проб’ю, душу згублю через тоє, що тя люблю, через тоє, що тя люблю.
  Примітки:

  [1] Р-1).: Тожи я тої пісні ни люблю. То є дев’їть тих во… Али ту вона така…

• 140.

  Р-1).: Боже, боже милосердний!
  З-1).: Скільки то у вас в голові має цього всього бути!

• 141.
  1. [1] Ой Марусю, ой ти, кароока, чом на личку змарніла ти так?
     Чи тому, що козака любила, [2] чи тому, шо ходила у сад? [3]
  2. Я в садочок пізненько ходила, соловейко там бачив усе:
     Як козак дівчині присягався і казав: "Не покину тебе!"
  3. А типер ти мене покидаєш і подругу мою полюбив…
     Ой подруго моя дорогая, не люби того друга, що я!
  4. – Ой подруго моя дорогая, не люби того друга, що я,
     Бо він з тебе, дурак, насміється, і ти будеш нещасна, як я!
  5. Над зеленой вербой, над потоком, там, де лісник так ясно горить,
     Там Маруся стоїть неподвижно, а козак про любов говорить:
  6. – Ой Марусю, хороша ти собі, в тебе очі, як ясна зор’я,
     Полюби ти собі козаченька, бо у мене дівчина друга.
  7. – І навіщо ходив ти до мене, і навіщо подарки носив?
     Розтривожив ти моє серденько, а типер собі іншу полюбив!
  8. І побігла Маруся швиденько, опинилась в вишневім саду,
     Бистро в воду глибоку скочила, аж проснулася річка зі сну.
  9. А в неділю ще дуже раненько, як пастушки череду женуть,
     Там Марусю провадять на цвинтар, а подруги ї віночки несуть! [4]
  Примітки:

  [1] З-1).: "Ой Марусю, ой ти кароока, чом на личко зчорніла ти так?.." – теж якийсь вальс, напевно. Р-1).: А то не було ше тої пісні? З-1).: Нє, тої не було.
  [2] Р-1).: По-моєму, була!
  [3] З-1).: Мелодія була, а… Р-1).: Га? З-1).: Мелодія була, а пісні не було! Р-1).: Та? Ага.
  [4] Р-1).: Нє, то ше не було тої пісні. З-1).: Нє, не була, мелодія була, та. Р-1).: Ой…

• 142.

  Р-2).: Шо там ше? Листок, два?
  З-1).: Ну зара, зара, стоп, це тут була "Маруся…", так? Ось це була "Маруся…" Шо ви вже?
  Р-1).: Вже всьо, всьо.
  З-1).: Боже! Тож треба, я думав вони ніколи не закінчуться, ваші пісні!
  Р-1).: Я закін…, я вам кажу, туво книжку, шо я вам дала ту…
  Р-2).: То ви, напевно, ше стільки знаєте!
  Р-1).: …Я проспівала її, бо там є з нотами, а він же…, а решта без нотів. Але без нотів, то є ті самі пісні, тіво, шо я зараз проспівала. То я проспівала: прийшла з церкви – до вечора проспівала.
  З-1).: До вечора все проспівали?
  Р-1).: Та! […]