Сеанс

Текст

• 1.

  З-3).: А за Польші, як ви тут жили?
  Р-1).: Тяжко било, копійки ни било, а податки били за землю, за всьо.
  З-3).: Платили податки. То, може, якийсь пан був, шо робили на нього?
  Р-1).: То польське, то ти начальство било. Копійки ни било, і заробити ни било як. Ни можна купити ні міндобрива, ни то, а земля пісна, ни хочи родити.

• 2.

  Р-1).: А за німців таке саме било. Зробили спис худоби, свині, всьо, і навіть писали, чи то льоха, чи пацюк. А там, де я жила, а я жила при самім кінци села, і записали, що пацюк. Бо ходили спис і питалися, а німці приїхали в село, в сільську раду, списки, пацюк є. А хтось зі сільської ради і нам дали знати, а сільська рада три кілометри, і дали нам знати, що за пацюком їдут. Батько і мати взяли зладили їсти, а борще така загата була, де вутаву клали, там були воколоти житні, воколоти вибрали, їдєння, засунули і його воколотами заложили. Йой, вони хоба з стодоли, німці вже йдут. Німці забили би, вони такі строгі били. Прийшли, ворону видів – вистрілив. Питаються: – Є пацюк? Бо єден був переводчиком. А сусід випустив пасти так дальши трошка, він ввидів, пішли і того взяли, а наш лишився. Шо робити, ми боялися тримати, бо нас покарали. Німці були такі, шо забили били. Зарізали, а то тепло, м’ясо ся псується. Та, м’ясо ми ховали, боялися, би ни приїхали. І таке життя всяке було.
  З-3).: А м’ясо де ховали?
  Р-1).: Скриня була на овес, зробили друге дно. Бо є дно єдно, дали латки, і там посолили і спакували за час то-то, бо боялися, щоб вони не приїхали, бо ми би мали наган. Колись ни ховали в слоїки, та як нись. А хто таке знав? Колись сало зашивали, внутрішнє сало зашиют, і так сало було.

• 3.

  Р-1).: А за поляків так було. Як вже німців проганяли від поляків. Поляки з села вже ся вибрали, бо поляки в селі мали найліпші землі. А ту в центрі найліпші землі були. Вибралися i ше в Турці землі Були. А двох молодих загнали на роверах шось в Жукотин. Але такі поляки, шо вони ся вербили і двох молодих загнали на роверах в Жукотин, ниши сило, а путому Жукотин. Такі поляки, чо вони ся вирнули і тих хлопців замкнули до комори. А в Турці ше зв’язь била, машину мали воєні, а тих нима довго хлопців, і ци, можи, хтось їм подзвонив, чи шо, в машину і в село. А з Жукотина зібралися хлопи, так Вовче, а путому верши, на тім вершку, взяли кляца, через дорогу перетягли, шоб машини не то, то наші мали рвера, машина їде, а вни стріляти. Всьо ся війме, воєнні раз і забили. І спалили все село, навіть церкву, всьо-всьо. Тямлю, і ми втікали, я близько Жукотина жила, та кажу, може, і Вовче, всьо втікало, люди за верхом, є сило, то ся називат Смиречка, то ми в Смеречці били. Як запалили, то все село в диму било, горіло.
  З-3).: А ж людей, люди там погинули?
  Р-1).: Ні, люди всьо втікали в горби, худобу лишали, худоба ходила ци по капустах, ци шо, життя си спасали. А потому ті люди, коморили по нашім селі, куди хто міг, бо ціле село спалили, ні хати, ні стайні.
  З-1).: А як спалили то село, то на тому селі знову ставили?
  Р-1).: Так, так.

• 4.

  З-3).: А коли вже москалі прийшли?
  Р-1).: А за москалів, всяко було. А потом як ся появили бандери.
  З-3).: А москалі були погані.
  Р-1).: А я вам так скажу, бо може погані, бо колгоспи і в руки взяли, жи тяжко нам жити було, але в тій справі як били бандери, то вчені люди, жи ту били провіряли, провіряли. До нас стілько заходили, хата била при боці, але так, від дороги хата, а наша так, як би за тов. І все любили, бо криївка була в тім боці, в потоці в горі. Там туди, туди і вичеряти заходили за той час. Тяжко було жити. Якийсь раз ми ся напудили. Так било, дівчата. Що мій вуйко секретарем бив, а тоди знаєте треба було і так людьом паспорта робити, бандерів жони, матери. То не раз прийдут, моя мати, то сестра секретаря, зажинут і цілу ніч пишут.

• 5.

  Р-1).: А потом одного разу било так. То-то було літом, може в такий, чи пізніший час, тямлю шо бульби великі були. Зайдут в ночи стукають в вікно. Відкрити мус, бо вікна виб’ють, чи тути, чи тути. Постукали, заходят симох, али партизанів. Знали, бо вони як йшли, то все єден, такий шо вже бив з ними, їх дуже доста пириходило на …Йой, забула як ся називає туди, на Сянки, чи де, та й їх дуже доста йшло. Їм треба було хліба і до хліба шось. То літо, збудили: – Газдиню маєте яйця? Мати каже: – Маю, али не світіт, бо то вже пізна ніч. Мати затопила, нич не забуду, хоч забуваюся, то сімнайці яїць било, кажут то мало, а хліб то ми мали. Сами пекли і не раз ми ся лишили без хліба, а корова здоїна, лягали так і голодні. Та й мати поставила тути яйці, затопила, та вони пішли до сусідів, а три ся залишилися, лишилося в хаті, а штири пішли. Ішли до сусіди, а маскалі робили засідку на бандери. Лазили-лазили, а такий час пізній, хотіли лячи спочити. До сусіди зайшли, порозгорталися, і газду і одного москаля за соломов, постелити треба. А бандери як раз від нас до сусіда коло вугла, а хата того сусіда так була. Розтворили двері до стодоли йти, а партизани ту з дверима, а вчули жи маскаль шось до того газди. І верталися, а маскаль ввидів, бо то якось ни дужи темно. До хати, а ту десять маскалів, бо вони все ту ліблівки були. Єден називав Павло, а єден Єркуськ, то капітани були оба. І тути втікли і до нас, в шибку три рази стукнули, то ті в хаті, шо були як то ті з хати пішли, нас так застягнуло, так як людина завмерла, як пішли з хати, двері не закриті били і сіни другі, але, може, Бог дав, бо як би ми заперали, би маскалі вчули. О, то було. Вони як утікли. Мати води в п’єц заляла вогень, бо то видно було. То вікна били, двєрі ми не заперли. Аж ся розвидніло. Як ти втікли, а москалі йдут, бо перелаз коло студні був куди ся від сусідів йде, а вони чоботами дур-дур-дур, то десіть хлопа. То за нашу хату сім ракетів пустили. І самі не знаємо. Що з нами буде, двері не заперті, чим то ся скінче. Побігали, побігали, тих сім ракетів впустили. І йдут, і помало си говорять попри наші вікна, і до хати не зайшли, хоть двері утворені. Уваги не звертали, двері творені були, і тихо було. Стала моя мати, йде, каже:
  – Що ся стало, може, їх поймали, може, їх побили? Йде, а та сусіда на дворі каже:
  – То’з ми бідочку мали!
  – Яку?
  – Москалі казали, що бандери до нас йшли. Моя мати кажи:
  – Таке било.
  То газду навіть били висилили, тілько його спасло, жи на тім році сина мав що я, на той час в армії був. Бо той газда навіть фамільянт був у бандерах, Цибаки називалися. І таке било.

• 6.

  Р-1).: Потом другого разу на Святий вечір, видно жи хтось, бо то наші хлопці, знаєте, з ними ходили, потому поробилися продавчими. І на сам Святий Вечір, ми сідати вичеріти, бо йдут вперід до стайні, а в стайні ходять. Отче Наш вибісідуют і до вечері ся сідат, поклікали та й Отчи Наш вибисідували, а мати встала.
  – Йой, що до нас москалів йде! А то двайціть хлопа, дві буївки, і вони йдут, три пси з собов. Всі до хати зайшли, пси поприв’язували, єдни коло стодоли, єдного коло студні до кола. А колись не було так ведер та посуди як нись, єдно било. А таке варили ся, вони пити хотять. Я не знаю кільки я могла мати років, то я знаю, може, хоба шіснайці. Та й хотят пити, а мати кажи:
  – Та пес прив’язаний! І так тямлю.
  – Ходи, дівчинко! Псові як сказав слово не тямлю яке, я пішла води витягнула. І так, але моя мати так робила, зайдут партизани поснідали. Ни раз корову здоїли, бо корова йна була, навіть молока ни кушіємо, а як то ти зайдут, ни раз ще за дня зайдут, бо ходять по лісі, жи глядали. Зайдут:
  – Хазяйка, варіть дащо! Зварим’я. Навіть, колись люди не вміли варити бульбу так, а відцідиш воду і …. Наскроптали’сми бульби, варимо бульбу, а мати взяла цідити. А капітан прийшов:
  – Не нада, ни нада цідити! Відкрили концерву. Бульбу з бульбенков такой пімняли. Посідали їсти і нам ше лишили в мисі. Би ше ми покушили.
  А туди, на Святий Вичір, але безпечні’зме, бо не маємо нічого. Нікого немаєм в будинку. Поставила мати на стіл, не йдеме самі їсти, а їх просим, каже:
  – Солдати, йдіт кушайте! А капітан каже:
  – Нєт, перід сідайти ви, повечеряєте, тоді як маєте голубці, дасте нам! То така вичеря була, всьо понасідало, то двайці хлопа. А капітан каже, їден другому, каже:
  – Слушай, та то секретарова сестра. Дивіться, як всьо знали. І так мати моя казала: «Щасливі ме’з, шо ни мали хлопця на ті роки». Був, але молодший від мени, та й ще малий був. І так. Дали ми’з голубця, ни тямлю, чи палося всім, бо то двайці хлопа було. Шо то колись вилка була, чи що, руками взяли, тоді в миску висипали всі. Таке було.

• 7.

  З-3).: Дітка. Кажуть в селі дітко?
  Р-1).: Я ни чула, би в нас в силі так во мали.
  З-3).: То шо, хаті вони його мают мати?
  Р-1).: Чуєте. А так було ворожили. чула я таки, бо я ворожку не признаю ніяку.

• 8.

  Р-1).: Але ходили жінки, прийшли, жінка ворожила. Приходять:
  – А ваша мати де? – То з Вовчого, то я чула на похороні.
  – То в стайни.
  – Йдіт мині! Що ї гет син, а потім мала в стайні. Та пішли, а вона таке радила їх, щоб ви самі мали того домовика, жиби робили. По чорній курці яйце, жиби виносили тим жінкам так, під плечем. Що хотіли, то буде робити.

• 9.

  Р-1).: Без ворожки найліпше жити. Я і діти годувала, внуки, нич, пирихристила, вже ся нич ни вчепи.

• 10.

  З-3).: Може, в селі має хтось годованців, щоб господарство велося, ви ни знаєте?
  Р-1).: Я то не знаю.
  З-1).: Треба взяти яйце чорної курки, і шо з ним робити?
  Р-1).: Під пличом, котра хоче ворожити, чуєте. То так на похороні ходили говорили, і я так.

• 11.

  З-3).: А такво не чули за нечисту силу, шо там? Не чули, що колись не було. А не чули. Шо колись були такі люди, шо хмари розганяли?
  Р-1).: А хмари, то хмари, то є книжка Новий завіт, або молебінь до Ісуса Христа, то там є. Є та молитва хмари втихомирює.
  З-3).: А ви може знаєте ту хмару, ту молитву?
  Р-1).: Носили баби, сподобались той молитвеник, то подарувала. Каже вона любить той молитвеник.
  З-1).: А, наприклад, коли помирає людина і її шось не дали, то кажут шо душа приходе, то нічого такого не чули?
  Р-1).: Ні.
  З-3).: А ви знаєте тої молитви шо хмари розганяє в тому молитвенику?
  Р-1).: Ви чуєте я той молитвеник віддала.
  З-3).: Можете розказати ту молитву?
  Р-1).: Та так не тямлю. Читала’м як не раз гримит.

• 12.

  З-3).: А не було у вас таких людей, що розганяли хмару, не чули.
  Р-1).: Колись був один такий старий чоловік, йому навіть платили люди. Жнива дуже градом било, а зараз градом ни б’є, бо ми ту в нашім силі, в Жукотині не ходять, в Лімні не ходять, а ми все на святу неділю сходилися в церкву, то протів тучі, би туча ни нищила.
  З-3).: То після Зелених свят?
  Р-1).: Та, після Тройці. Збираємося, беруть Божу Матір на стілці дівчатка несуть, процесії, священик з Євангелийом, і навіть селом йде, де криж, він там читат ту Євангелю. І в нас так ни збиват, а того року тілько чуточку пройшло, а кілько позбивало, у Львові, туди по селах, а нас ту обходи.

• 13.

  З-3).: Може, ви колись чули за русалок, шо ту люди говорили?
  Р-1).: За русалок нє.

• 14.

  З-3).: А за блуд шо людина могла блудити, що блуд чіплявся, чули таке?
  Р-1).: А чому не чула, а вам повім, шо я ходила на гриби, так було в літі, пішов дощ, копати мокро. Як ся копало, гриби ся вродили. Пішла я та й попід смерічата, але тоді москалі по лісі ходили і партизани, а я побігла сама. Ту найду, ту найду, та й пішла, а рядок ліса шо понад землю. Дивлюся, вогинь перед вочима. А то так було десь перед полудньом. Вогинь, а я стала взад, втікати, бо ни знала що то таке. Постояла’м, постояла’м, йду ся подвити кращи, я ся дивю, а то маримух, той, знаєте, отруйний гриб. А мині став вогинь.

• 15.

  Р-1).: А батько мені розказав, шо вони гонили коні пасти на ніч. Гнали аж далеко, колись позасівали землі, та й коні не било де, збиралися пасти коні аж на границю в ліс. В нас тут село Вовче, а тут є Шандровичі зараз за горов. Вигнали коні, коні попутали, ялиця густа. Наклали вогню, посідали, як долі ялицев, вроді птах. Як крилами збило, а на вогинь так розметало, що кажут, навіти би дзиґара ни закурив. То їх ни єден хлопи, то хлопці бувші. А коні аж мотузя пірвали. І той тому нич, тому нич, повставали і коні в руки, і гнали так коло сила.

• 16.

  З-3).: А шо тоє, такий птах виликий?
  Р-1).: А хто його знає.
  З-3).: Ви кажете, шо бачили вогень, тоже не знаєте шо то таке було?
  Р-1).: Нє.

• 17.

  З-3).: А такого не чули, шо блуд до людини чіплявся, шоб людина блудила.
  Р-1).: Кільки ходять, блудять, тут єден хлопчиско, такий ше не великий був. Копали тут за людськов на горбі, та й зладили води тому хлопцю, жиби виніс матери води. А то й знаєте пішов, пішов, жи ни виділи дорогов, як пішов в ліс, і ніч і ночував в лісі. А вони го глядали ту по ріці, може, риби їмав, може, де купався. А на другий день, єден пішов в ліс дрова ладити, чи що, чує якийсь дітвак плачи, …?… потом на плечох приніс.

• 18.

  З-3).: А, може, ви знаєте, як блуд вчепився шо робити було людині, щоб відчепився?
  Р-1).: Кажут, треба вечором згадував, шо’с ти на Світий вечір їли таке, як шось таке. І Отчи Наш бисідувати.

• 19.

  З-3).: Може, ви чули, чому село називається Вовче?
  Р-1).: Бо тут пусто било, рубали ялиці і так зачинали село ставити.
  З-3).: Може, тут вовки були?
  Р-1).: Та, в лісі вовки були.

• 20.

  Р-1).: А казали, колись баба стала рано, пекла хліб, бо колись двері втворяли, бо то ся курило, і в хаті паця було, і вовк до хати і паця в зуби та й взяв. Таке було, та й типер є.

• 21.

  З-3).: Тожи так вовки ходят?
  Р-1).: Так, корови розїдают.
  З-3).: Може, ви знаєте якісь казки, розказували своїм внукам?
  Р-1).: А, типер вже нє.
  З-2).: Може, колискові, забавлянки?
  Р-1).: Нє, дівочки, то треба такої людини шо ни баламутит.
  З-3).: Можи, ви чули легенди, про цвіт папороті, чому річка Дністер?
  Р-1).: Дністер, та дви, читала’м, а чи тямлю? Читала’м в історії, али позабувала.
  З-3).: Можи, ви собі нагадаєте такі пісні, ті партизанські, не знаєте такого нічого?
  Р-1).: Нє.