Сеанс

2. [Може, ви знаєте шо ту за Довбуша розказували?]

4. [То, може, заспіваєте такі пісні як партизани співали?]

6. [Я тожи позабувала]

8. Чорт у вигляді кобили водить чоловіка

10. Годованець пильнує город господаря

12. Парубки ходили в стайню подивитися на годованця

14. Годованець

16. Блуд водить чоловіка по лісу

18. [Вертеп (Ходити з вертепом, Шопка, Іроди)]

20. [Весілля]

22. Знахар Гаврило

24. Люди величають отця Пі

З-3).: Може, ви знаєте шо ту за Довбуша розказували?
Р-1).: За Довбуша?
З-3).: Та.
Р-1).: Та шо читав книжку, читав книжку і ходив на Магуру глядач золота, то на Магурі мав, а путому в полонинах, то дажи ни печери є, то Довбуш був ше путом як його. Я читав книжку, то Довбуш дуже поляків гнобив, то, йой, я забив, то його там коханка зрадила, Довбуша. Я читав книжку, і там писало яка то книжка і там писало яка то гора.
З-3).: Може Чорна Гора?
Р-1).: Та, во-во, видиш ти знаєш. Я читав шо був ше йден такий після негу, так само поляків, панів гнобив, а він файно робив, робив шо треба забрав і бідним давав, всьо бідним давав.

З-3).: То, може, заспіваєте такі пісні як партизани співали?
Р-1).: Я вже забив.

Р-2).: Я тожи позабувала.
Р-1).: Я знав, би ми хто начав, вже знаю, а ше якась така є.
Р-2).: Та як ми пасли корову, шо ми ся наспівали, йой, а він мав родичів в бандерах, булизму красні, може і люди чули, йой, Боже, яке ми мали, мали то вже забуте вийду надвір і вже ни знаю.
З-3).: Можи, ви знаєте колись ходили співати, то шо співали?
Р-1).: Кого?
З-3).: Як косити ходили сіно, йшли косити?
Р-1).: Всякі співали.
Р-2).: Я то пуйдаю.
Р-1).: Всякі співали, то сходітсі, та й співають.
Р-2).: Але то ни були такі.
Р-1).: Во такі старі пісні.
Р-2).: Я вже і зара ни пам’ятаю, забуваю вже

Р-1).: Чорти позалізили у людий.
З-3).: А колись як було?
Р-1).: Коли лазили во так во, шось ся являло, боялися. Шось ся як то кажут блуд ся їме, чи шось ся покажи, примірно, ти йдеш там ся покажи. Я знаю, мій батько коня запер, ліг спати, вийшов вночи для себе дивитисі, а кобила на окопі, шо, хто ї випустив, а він, на-на-на-на, Кара її звати, на-на, а Кара втічи далі, далі аж в таку скалу вийшов, аж там ся пропам’ятав, шо то, а воно такво [1]. Туди ся вернув додому.
З-3).: А то шо таке було, блуд, чи шось таке?
Р-1).: Чорт.
З-3).: Ничиста сила така?
Р-1).: Та, так кажут типерка в людий то позалазило, тепер вже чортів нема тих.

1. Р-1).: Я знаю ше ранше, ше я хлопцюм був. Я на ті кобилі, та то, я ходив пасти хуба вночи, ни тільки я, а там нас було п’ять хлопців, в ярині. Це треба було вигнати коні попасти, а рано робити і ми вигнали тово, а вже клюшину мав чоловік, а він мав годованця. Вже ми виїхали туди на ту конюшину, а попасеш, я такой з кобили не злазив, такой лежав, ліг і лижу, хоба раз і коні ся ворвали, а він вже йде. Вже му повів і вже йде. Такво давай тікати.

1. Р-1).: Я, напримір, знаю парубком ся ходив дивити, а їх висилили, а ми ходили ся дивити, може візьмем того годованця, боялися йти, але всі вже рано, всі та ходім, ми прийшли посвітили, та ни виділизму в стайни, там нікого та й пішли.

Р-1).: Чоловік мав йти в армію, той хлопець, але ни йшов ні в бандери, ні в той ліс, ні туда, а крився. Бійся Бога, які він роки перекрився, то є страшне діло, а вони були так трошки збоку на хуторі, писало в газеті, край села. Ну вона жінка стара вже била, не було загородженне, ну такво як-будь, але сад був і дуже були якісь такі груші порядні, жи хлопці пішли красти. Ті груші трясти і все говоріт шо є то, а прийдут рано то зроблено то. Ну там брат матері шось помагав там робити, а один там десь скрився. Ну і приходять і прийшли на яблуньку і трясли, чи рвали, а він прийшов, мав якийсь там гачок, якийсь чи шо. Значить раз стягнув і пуйдают там є годованець. Називали є годованець, вже ся бояли йти. Ну а мама корову знаєте як ранше мали худобу, приходять і давай молоко і всьо. Маєш корову давай молоко. Та й там приходили такі голова сільської ради, вночи там, виходи бабця і чому ти молока ни носиш? Я ни маю. Ану ходімти до стайні, а він в стайни був, той вже чоловік витворяє стайню, а він вила. Годованець, а то він. Вже го не судили, він двацить п’ять років відпекав, вже і так був засуджений і так досить зарослий. Так то в газеті писало. І такий годованець був, так само може й ту, та Бог його знає.

З-3).: Але блуд ся може чіпати людини, блуд?
Р-1).: Може ся їмити блуд, ну я знаю шо то тоє, та видно тоже якась є причина. Шо я сам лічно тому два роки, поки коня ше м держав і мені треба було розворини на віз соїдіняти, то мені сусід пуйдає, та і там йди, там і там бучки такі почим си вибереш. Взяв я коня і взяв ще свого йного си-на, тоді хлопців я мав. І лишив коня внизу і пуйдаю йому, Василю, ти во ту то обрубай, стягни к возови, а я пійду вище найду то. І знаєш вийшов я догори, дивлюсі такі бучки красні, я так зрубав шось і поставив під одно дерево, дуб, але вивернутий був, замітно, я си поставив ту. Вирубаю ще і кликну хлопця би прийшов. Мені ся вочи розбігли, я став кружляти, ни найду де той бук, де то то, Боже мій, кричу і ни чую він, кричив на мене тожи ни чув, а я Бог знає куди блудив, куди пішов. Путому я думаю, Господи, пуйдают шапку вивирнути наруби, бо вже виджу шо ся блуд їмив, а далі Отче Наш буду, Богородице Діво, шоби я година вже но но, година вже вечер, патички маю, думаю переночую, Бог з ним, а як хлопиц з куньом, шо з ним. Путом си подумав, чекай, вода тече тільки туди, глядаю потока. Хащі які я переходив, Божи Святий, вниз, вниз, найшов поток, вже потічком далеко не відходив, тільки потічком, а як ше крикнув, Василю, він спізнав шо то я. Ви-диш як ся блуд їмив, мокрий був як суслік, сорочку можна було крутити, але вийшов з положення якось, Богу дякувати.

З-3).: А може, ви ше знаєте вертеп, як колись вертеп водили, ходили з вертепом?
Р-1).: А, колядники?
З-3).: Та колядники не знаєте?
Р-1).: Я ходив.
З-3).: Ходили. Може, шось згадаєте так?
Р-1).: Чому не можу.
З-3).: Як було?
Р-1).: Перебирались на Чорта, на Ангела, на Біду.
З-3).: А Біда, то хто була, як вдягалась?
Р-1).: В кожусі, хвіст, та й ту маска, навернувся кожух нароби, та й ту вовни та й всьо.
З-3).: А маска яка була, тожи така з вовни?
Р-1).: З папера зроблено та й всьо.
З-3).: А Пастушки, Ангели були?
Р-1).: Та й Ангел був.
З-3).: Може, ви розкажете як то відбувалося, чи ви не пам’ятаєте?
Р-1).: Ні.
З-3).: Там Ангел заходив в хату, Пастушки.
Р-1).: Вертеп мав промову знаєте.
З-2).: Мали зірку?
Р-1).: Мали, мали, ну а як.
З-3).: А скільки мала цих..?
Р-1).: П’ять, п’ять, шість, а там свічка і то то крутилося і світиться Христос Народився. Коля-дували, Чорти скачут, путому Ангел приходит з мечом, то розганят, та й проповідь.

Р-1).: Ранше весілля робив, в нас стакан єден випив та в круг. Ни било би так взявси горівки і п’ю скільки схочу. Кури несли на весілля.
З-3).: Живі кури несли?
Р-1).: Так. Там порубают і варят м’ясо, борщ. Раньше, а тепер, то за Польщі…

З-3).: Може знаєте, як колись хату будували, на якому місці можна було ставити, може шось клали в землю?
Р-1).: Я ни знаю, я нич. Я був в Комарно-Бучалах, ви знаєте, ви як з Самбора, ви знаєте?
З-3).: А Комарно я знаю.
Р-1).: Можи, чули про Гаврила, батько знає.
З-3).: То трохи далеко від мене.
Р-1).: Він жив в тім, я через гору ходив.
З-3).: Розлуч?
Р-1).: Та, а я бив там в того Гаврила. Мені колісся вкрали: я поїхав у Львів на базар. Ту така шопа, ту колісся стояли, новий ровер і віз-фіра, я йому кував. Я поїхав у Львів з пацятами, звітам приходжу, нема ні ровера, ні колісся. Ну я думаю, я ту глядав, сюди-туди глядав, думаю, нема. Йду до Гаврила, Гаврило повість. Приходжу до Гаврила, а там його жінка, мати дуже сильно кричала, ни давала, та кляла, але жи я надходжу, а його майстер, найняв си майстра, платив йому каждий день шось. Але жи я пішов поздоровкався:
– Слава…
– Слава… Йой, але як виділа баба, йой, вона к вас видит, йой, але пальто лишіть і я скажу, жи ви мені помагаєте, помічник, всьо добри. Якраз приходит, глиб, глиб:
– А то шо?
– Ціху, ціху, то мій помочник.
– А як так.
І пішла гет і Гаврило приходи, бо десь там при службі при церкві. Приходи Гаврило, а то якраз било жнива, сінокос, так бить пора, як зараз. Я приходжу і мов’ю:
– Гаврило, так і така справа.
– Я вам не повім.
Він знав мої думки, бігме, він знав мої думки. Бо я думав, взнаю хто, але ни, ни буду говорити, але руку відрубаю, шо він більше ше буде тов руков красти, так си подумав і так зробю, топором свякну, відрубаю. І він знав, а вам не скажу, ну шо ж треба робити. Я пішов до тої жінки сусідки і пуйдаю:
– Як ви жити з Гаврилом?
Пуйдає:
– Добри.
Я пуйдаю, а вна лидиться йти сіно грабати, складати, а граблі має тільки три зубці, а то всьо.
Я мовю:
– Дайти ми ножик, кусок якогось патика, поки ви там підете. Ви йдіть просіт, жиби він повів. Пішла. Я тото ножиком раз-два, зубці ножиком поробив, а вна ни повіла. Він знав мої думки. Потім та жінка мені розказує:
– Ту їдна жінка, дівчина, прийшла ї спадщина з Америки і получила машину, жи гараж і всьо. А сама права ни має і там ся вчит на водійські права, а мала брата. Якісь тоти прийшли, колісся всі штири познімали, ше й запаску п’яту від колеса. Познімали, і вона пішла до того Гаврила, і повів, і потім її брат того мало не закаструпили, тото так дуже не опитували, хуба йного. Відтоди він не сказав.
То той Гаврило знав, я уверен, шо він знав шо, як, куди.
Я даже ся в церкві сповідав і йшов такий розговор з священиком. Я говору, бо’м читав таку брошурку «Отець Пі» називається. Він дуже лікував. … Отець Пі від Бога і Гаврило від Бога. Він не сказав, але він знав.
Двоє дівчат, так якби ви. Їдна вже жінка, а друга дівчина, ну я ни знаю відки вони, не інтересувався. Черга приходит, ну і дав першу чергу їм. Ну він пойдат:
– Шо ви хотіли?
– Шо хочу Гавриле, знаєте мій газда так мене б’є, так мя шо немає права.
– А може, якусь сорочку від него маєте?
– Маю.
– Дайте сюди.
Вона дала ту сорочку, він пішов в другу комнату.
– Нате, найся він вдіне, він до вас ся ни дотулит, як не завините, а як завините, то дістанете, як бідний в торбу.
Так сказав. І та дівчини, а вна ся стидає мене. Я:
– Тре, то я вийду?
– Ні, ні, ви з йного керунку, а вна з другого, ви й ся не побачите. Говори?
Такий так голос мав різкий.
– Я мала таке і так мала полюбовника. І він би її взяв, а вна трохи хутіла якогось шустрого, той був спокійний, простий хлопець, а вна хотіла шустрого і шустрого найшла. І шустрий задєлав і лишив, то вна хотіла би той перший привернув. Розумієте. А він повідат:
– Е, ви ся ймали за двома зайцями, то не йшли…
– Йой, та Гавриле!
– Ні, ні я за то брати не буду. Він той перший був вас за себе взяв, він вас любив, кохав був би взяв, а ви так ся показує, а той другий шустрий, маєте з ним дитину, маєте, маєте.
А вна ся навіть не признавала.
Хлопець вже небіжчик вмирав, а він бив малейкий, старший. В лікарни був у Львові, а вни матір ни приймали, та йойкат ту, а той там в Ахмадєті. … І я пішов до Гаврила путому, чи буде жити дитина, чи не жити. Я приходжу до Гаврила, а він повідат:
– Йдіт, дитина буде жити, а ви пильнуйте жінку, жінка хвора.
Так сказав. Путому якийсь час він лежав три роки, так само в Трускавцях, во Львові. Йой де не ходив.
З-3).: Так міг сказати наперед?
Р-1).: А він знав, сто процентів.

Р-1).: А путому він був вже старший, вже то ті його монахи, вже говоріт:
– Закрийте браму, не пускайте людей, бо я втомлений.
Ну писало в тім журналі. Ну шо браму закрили, більши людий ни пускали, а він пішов до хати, хтось кажи:
– Хай живе отець Пі! Хай живе отець Пі!
Так голосно, ну а ті приходять:
– Отче, Пі, – виглянув в вікно, але не бачив, кричат: Хай живе отець Пі!
– Най кричат, я за їх ся молю і вони мене величают.