Сеанс

зміст текст
Фонд (архівний шифр)
НІ
Колекція (архівний шифр)
Польове дослідження (архівний шифр)
Сеанс (архівний шифр)
HI-24-1680-01
Дата/час початку
06.07.2002 00:00
Дата/час закінчення
06.07.2002 00:00
Свято/будень
Місцева (давня) назва населеного пункту
Назва частини населеного пункту
Характер і умови проведення
Контекст запису
штучний
Присутні слухачі
Інституція/особа походження запису
Кафедра української літератури і фольклористики, Донецький державний університет
Інституція/особа зберігання запису
Музично-етнографічний архів ПНДЛМЕ, Проблемна науково-дослідна лабораторія музичної етнології (ПНДЛМЕ), Львівська національна музична академія імені М. В. Лисенка
Респонденти
Збирачі
Транскриптори

Зміст (4 записів, творів – 2, коментарів – 2)

догори

Текст

догори
  • 1.

    Р-1).: Більш за все я полюбляв зимні свята. Ото зимою, особливо то як 5 січня. Там ото ж на кануні, там в мене… народився я – 4 січня. А 5-го це як на Голодну кутю, звалося тоді. Було дуже цікаво: батько вранці ходив святити воду, а ми чекали його, дуже далеко ходив. Ну куди ходив? Та я не знаю куди, малий був, але знаю, що дуже далеко. Піде ото вранці, раненько, що темно на вулиці. Так як піде ото і аж у південь там прийде. Нам не можна було їсти, поки не буде в домі святої водиці. Це і мати, і бабуся мені казали.

  • 2.

    Р-1): А тоді ж як ото міліція дуже ганяла: там і по хатам ходили, там ікони забирали, і книжки забирали, та дітей нас гоняли, щоб ми не ходили там до церкви. Ну ми і не ходили. Тако це старі там ходилися. Ну церкві ж тоді як, позакривали. Там у клубі була у нас церква колись.

  • 3.

    Р-1).: Ну як ото з самого ранку, як завжди, підбавляв на покуття. Я ото полюбляв я це дуже, ото нести з городи сіно. Це підемо, як та я та ще хлопці там, ті дівчата, нас багато назбиралося там. Як ото підемо, і сіно то позбираємо, та несемо назад. Она ото, як багато снігу, білий, та сіно лежить. Ой, міліція ж гоняла. Ругали, до школи приходили, говорили, щоб не ходили. Та ні, ходили ж, багато це. Всяке було там. І били там, що піймають, а вуха надеруть таке. Ото сіно позабирають, а та …?… попринесуть. Ну, приносили домой сіно. А ото ще йдеш, так квокали ми, щоб весною хорошо квочки сідали там. А потім клав сіно це під іконами. Мати ото ховає ікони. Тож міліція ходила, забирала ікони та книжки там це. Мати ото поплаче, поплаче, а десь піде, візьме там ікони поставе. І сіно складаємо. Мати потім повиставля та на стіл там пірог. А батько робив там кропило та святив воду з церкви. Там, ну усе там: кому сарай, город, худобу. Там усе посвятить. От і збиралися. Там і сусідські приходили, і баби приходили. Багато було там. І діди наші, і тітка приходила, і брати там, і третій. Багато в хаті було, нам, ми ж малі, цікаво, там посідаємо. Ото роти повідкриває, а вони ж там балакають там. Аж, аж до світанку могли сидіти. Ну ми лягали спати там. На столі в цей день, ну що було обов’язково. Там була кутя ото там зварена з товченої пшеничного зерня. Зернятка малі такі, ото їх мати потовче. Та порозм’яка, так все ета. Ну, смачна була дуже з товченого теж зерна. Компоти там, ото як насушить вишень восени, та там яблука, там сливи, груші. Якщо було, то узвар там робили там. Це смачний був. Це зараз там, це проста пища там, а тоді це дуже смачно було.

  • 4.

    Р-1).: Ото ж якось літом косив хозяїн у діброві траву, аж доки пооткривав єйця, ото тяжко дуже. А неподалік під возом своїм у холодку так ото чумак лежав там та реготав ото. Ну, тобто, сміявся він з хозяїна. Тот поглянув на чумака, того молодого, і сказав:
    – Не смійся, чумаче, з мене. Поміркуй краще про лиху годину, коли осінь, зима ото коли прийде, чим воли твої там зимування будуть?
    Отож настала дуже скоро осінь, а за нею зима ото прийшла там. Лиха година прийшла разом там з нею. Ну нічим стало чумакові ото худобу свою кормити. Взяв він там тоді ото полегач там на спину і плечі. Та пішов у село, в сусідне сєло там ото купувати. Іде чумак, мороз та по ногах б’є, додому ото повертає. Але розуміє чумак, що без сіна волам, а значить і йому, добра не буде. Ото ж там прийшов він у село, а тут як хозяїн той, що влітку його чумак бачив, сидить у хаті своїй там в край віконці, сміється:
    – Що, чумаче-чоловіче, – каже, – немає сіна для худоби, ото тяжко тобі?
    Ну той відповідає "так" йому.
    – Добре, – каже хозяїн, – заходь, продам тобі сіна. Але пообіцяй, що будеш не тільки себе та свій труд ото поважати, а й інших людей.
    Ну, чумак то поміркував та каже там:
    – Обіцяю, – говорить чумак хозяїнові. – Вибачай, добрий чоловік. – хозяїн каже, – За те, – хозяїну каже, – що сміявся з тебе. Кожен з нас працює як може, і кожен за це мусить поважати інших.