Сеанс

Текст

• 1.

  Р-1).: Ой дєточки, як же ми жили. То горе, такоє горе було. Яке ж то горе бульо, голод у тридцять третьому, голод, голодовка така була. Було, люди йдуть по вулиці, йдуть, де йде, там упало, ніхто не хоронив їх… Ну, нікому було ж, пухлі таки були. Їсти не було чого, де яке листя було на деревах, всьо, де клинок, де ясинок, де берез, – все попчухрували, поїли. Насушиш, нарвеш уроді мішок, такой повний, висушиш, там нема нічого – жменя. А не було ж ні муки, не було ніякого зерна, ну, ні картошину, ну, нічого, нічого не було. Десь якогось у полі бувало огурешник, нарвеш отого огурешнику, навариш. Лобода була біла і красна, висока така, листя широка, широка. Таке було, всьо їли. І крапиву, борщ із крапиви варили. А тоді вже як началося чуть-чуть бурячок, от еті всі, батву із бурячка всю поїли. А картошку ж не було чим садить, да лушпаєчки які були, посадили. Ну, дал Бог, таки Господь поміг людям: картошка хароша вродила вже три…, на трицить четвертий год картошка вродила. І стали трошки колосочки, начали поспівати, шо поспіли. Бувало так, колосочків нарвеш, насушиш, на тьорочку натреш, такі були тьорочки кругленькі такіє, натреш, намелиш сюда-туда і затірки звариш, ото й їли таке. А бувало таке: хто наївся, хто наївся первий раз, да дізентерія нападе да й помирали, скоко людей умерло. Отак ми пережили тридцять третій год. Ето не год був, а горє било – багато діток і стареньких повмірало. Ну а хто залишився живий, дак шо ж ми, шо ж ми жили, як же ми жили. У кого коровка була, там у кого була коровка, кислячок то й ділили по сусєдям, носили, ділили, водички добавлять, то таке, єслі кислячок. А єслі сире, дак в чугун поставлять води, закипʼятять окроп. Окроп називається тож, водичка ця кипʼячена, і пол стаканчика молочка, оце такий чай пили і ото виживали так. Буряк уже начав рости солоденький, оцей сладкий буряк сахарний, бурячка туди. І оце так ми виживали. Хліба не було. У кого було нємношко там, потрошечку було – приходили, забіралі. І закапували люді у землю – всьо равно приходили, такі штики були, шо шукали. Не оставалося ні в кого нічого, не оставалося. Скільки ж тих діток повмірало з голоду. Всьо забірали, де шо не було, позабірали, ето спеціально дєлали, Бог його знає, як воно.

• 2.

  З-1).: […] ось ви казали, у вас в родині було чотирнадцять дітей. А чи всі вони вижили, і скільки померло?
  Р-3).: Вижили не всі, потому шо двоє померла. У нас і раньше вмирали діти. У нас в Голодомор оставалося сім душ дітей. Двоє померли у трицить третьому в началє года, року, а ета. А адна вмерла вже в двацить одін год, вона боліла, ну вмерла тоже од голоду. А ми тавкли качани з кукурузи, потом сіяли і пекли так ала…, оладі. Потом жолуді сушили, в лісі собирали жолуді і сушили. А потом їх ета варили, разів три варили, зливали воду, патаму шо вони гіркі. Патом, ета самає, патом мололи і пекли з їх ал…, ну, хліб пекли. От так ми виживали.

• 3.

  Р-1).: А я отак виходила замуж. Приходили, мене сватать, приходили. Ну, я його не любила, не любила, він був низенького росту, не любила. А вони ж хотіли: батько й мати його й мої, сватами звалися, і хотіли ж так мене отдать. Ну, прийшли вони: батько, мати, хрещений, хрещена – засватувать. І він прийшов, Микола ж той, прийшов. А мої батько й мати кажуть: "Так, дочко, ти ж готов рушники, готов хустку!" Хустку ж перевʼязували. А я взяла да й збіжала, не любила я його і збіжала. Ну, вони посиділи, посиділи, да й шо дєлать, я їм "гарбуза поднесла", да й пішли вони додому. А тоді мій брат женився на його сестрі. А його мати вже й каже: "Всьо равно ми стали своїми. Не схотіла невісткою буть, свахою будеш. Всьо равно ми свої".

• 4.

  Р-1).: А я вийшла за другого, в нас був з Харькова учителював у селі, а ми вроді як багатенькі були. А як багатенькі? У нас мішків багато бульо, мішків, ряден багато бульо, це ми багатенькі по селу таки були, багати щиталися. Не бульо ж тоді полотна, багато бульо у нас, все щитали, що ми багаті, а він приходив, машинка була, він приходив до нас, учитель отой, приходив до нас, фуражки шив і батькови як понравився, моєму батьку, а батько й каже: «Дочко, і він каже, – ох, дядько Іван, я б так же ж узяв би вашу дочку, Маню б узяв би, так узяв би». А батько й каже: «Нашо тобі оці всі колхозники, виходь заміж токо за городського, виходь». І вони мене заставили. Ну, я вийшла заміж за його, поїхали в Харковську область, пожили там у Вальківський район, пожили там чотири года, а потом приїхали до нас, мама дуже боліла і батько, приїхали сюда, ми тут іще пожили два года с ним, а потом він умер і я виїхала тоді вже в Донецьку область. А тоді отож я виїхала вже в Донецьку область, найшовся мені мужчина, в його жінка умерла, а в мене ж мужика немає, в його син остався, і ми сошлись і скільки живем, а тепер вже у нас шесть внуків жонатих і вже четверо правнуків у нас і отак ми живемо, це ж і живемо так.

• 5.
  1. Скакав козак через долину, через Кавказкиї края. 2
  2. Скакал он садіком зільоним [1], кольцо блистіло на руке. 2
  3. Кольцо козачка подарила, коли козак ішов в поход [2]. 2
  4. Ана [3] дарила говорила, що через год буду твоя. 2
  5. Вот рік [4] пройшов козак стрілою в село родноє[5] прискакав. 2
  6. На встрєчу йшла єму старушка, шутливой реччю говоря: 2
  7. – Напрасно ти, козак [6], стремишся, напрасно мучаєш коня, 2
  8. [7] Тебе козачка ізмєнила, другому щастя оддала. 2
  9. Він повернув коня налєво і в чисте поле поскакав. 2
  Примітки:

  [1] Зеленим. – Варіант виконання. – Примітка транскриптора.
  [2] Паход. – Варіант виконання. – Примітка транскриптора.
  [3] Вона. – Варіант виконання. – Примітка транскриптора.
  [4] Год. – Варіант виконання. – Примітка транскриптора.
  [5] Ріднеє, ріднеє. – Варіант виконання. – Примітка транскриптора.
  [6] Казак. – Варіант виконання. – Примітка транскриптора.
  [7] Респондентка помилилася, але відразу виправила себе. – Примітка транскриптора.