Коментар «Народження (порід)»

З-1).: От, дивіться, ану про дєти, як ви кажете, шо малиє дєти. А як дитина народиться, розкажіть,от як народжували, шо робили, хто помагав? От колись, як ви там свої дєті родили?
Р-1).: Самі родилі.
З-1).: Самі родилі?
Р-1).: Ніхто не було ни медічок, нічогусенько да й вмиралі. Через хату й мерлец. То ж моя мати умерла з родива.
З-1).: З родива умерла?
Р-1).: А шо ж?!
З-1).: Ото народила стільки дітей?
Р-1).: Народила стільки дітей, а посліднє родила – да й умерла. Та й покінула нам теє одненьке дитя, а мі його гляділі – большінькіє дєвчата – всі мілі, єлі. А чим єлі, колісь не було сосок. Да ті… давалі… ку… еті… зробім клумку тую, дамо йому в ротичек – посмокче, да на другий день раненько, як відно, вже де скоренько молоко даєм. Да й вігодовалі.
З-1).: Вігодовалі?
Р-1).: Вігодовалі. Я й брата вігодовала, я й, як стой да дивітса, ходила й оженила його. І була за сваху, і за їм єзділа, і все геть.
З-1).: Ти бачиш, яка доля…
Р-1).: А шо ж, а шо ж…
З-1).: Ну а дивіться, а як всьо добре, от народжує дитинку, і шо тут коло неї роблять? От народилась дитина?
Р-1).: Пойдут по бабу. Вона нородила дитину…
З-1).: Народжує сама, ніхто не помагає?
Р-1).: Сама, да, ох сама, хто кому… Ну є такі бабі, є такі, шо моляцца. Є така молітва, є така молітва до етого роду. Така є молітва, шо помолішса три рази тею молітвою, і всіх з хати виганяє і тоді вона родит.
З-1).: Це сама молітса та баба чи молітса та, хто роде?
Р-1).: Тая баба, тая баба.
З-1).: Тая баба молітса?
Р-1).: Тая баба молітса. Помоліласа, її берут болі, її берут болі – вона вже родит. І вона вже родит, то нас з хати повиганяє, і вже тоді вона родит.
З-1).: А як родили колись? Як: на печі, на краваті, як це було?
Р-1).: А де тая кровать була?
З-1).: Ну я не знаю, я ж питаю? Я тоже не знаю.
Р-1).: Боже… Дак пол, пол був, да на печі, да на печі та й годи. На печ залізт да вигрітса треба вельми добре, спіну вигріти крепко, гараче шоб було, да тоді вже вродиш. Та то попоєнчиш тую ноч, та й тую день, да й все. Ой, Боженько, мучіліса. Сколько ше з родива тоді повмирало людей. То ж не мона, як то самому вродити, га? Де ви бачілі? То є така, шо здорова жінка, крепка, якшо вона до такого прівічна, то в неї вроде, а є ж така, шо і вмирає. Мея мати …?… умерла.
З-1).: Ну а ви родили, вам хто помагав, наприклад, от чоловік міг помагати, нє? Не було його?
Р-1).: Нє, нє, нє, він і не був в хати його. У мене отака баба була, бабка, шо помагала, приходила, моліласа молєтву.
З-1).: Ну вона тіки молітву молілась, так нічого не помагала?
Р-1).: Да. Нє, нє, нє, нє. Молітву моліласа, й тако все ті рукі, тако казала і моліласа, і положіт мене, і я бачу – родю.
З-1).: Ну от ви родили, вона дитя забрала, да?
Р-1).: Да, да, да.
З-1).: А пупа хто цей…?
Р-1).: Вона, тая баба. Хто, кого вже позвем, а не хоче – є в нас баба, шо тая, то бери.
З-1).: Та називається просто "баба", да?
Р-1).: Да, да, да.
З-1).: Не казали, шо "пупня баба"?
Р-1).: Да, "пупня".
З-1).: "Пупня баба", да?
Р-1).: Є й така, є й така – є дві бабі. То хто хоче – бере її, а хто хоче, то хто хоче, хто хоче…
З-1).: Ага, так можна це і сусідку позвать, якшо нада?
Р-1).: Чого ж не можна?
З-1).: Можна?
Р-1).: Чого ж не можна? Канєшно можна.
З-1).: І то вже та, шо різала пупа, в’язала пупа, то то вже…?
Р-1).: Настояща баба.
З-1).: Настояща баба вже?
Р-1).: Настояща баба. То вже така баба, шо "родоміта", ну.
З-1).: "Родоміта", ви кажете?
Р-1).: Ну "родоміта", ну й родила, чого ж вона "родоміта" баба, якже ж.