Коментар «Поминання душі (дев’ятини, сороковини, роковини)»

З-1).: Але нема такого, шоб голосили? Там на цей, в цей день?
Р-1).: Ні, ні, не треба. Тоді не треба, тоді не можна.
З-1).: Тільки, як помре, тоді?
Р-1).: То, як помре, як помре. Голосити йди собі, кільки хочеш, сама собі. А тоді вже не йди, тоді не можна.
З-1).: Це можеш, як і сам собі зайдеш на кладбіщє, можна голосити?
Р-1).: Да-да. І голоси, скільки хочеш сам собі. А то пєрво, як нема. А то ж батюшка править – перебиваєш.
З-1).: А от ви можете трошки якби показати, от наприклад, Ну от матері вже ж Вашої давно нема, от ви прийдете, от. Можете, ну як ви до неї от зверталися, якшо над могилою?
Р-1).: Я до її приходю, то там її рідні п’ять мєрцов: і батько, і мати, і сестра, і брат, і два брати. То там єдного і другого поклоняюся кожному єдному і поцалую хреста.
З-1).: Поцалую. Хреста цілуєте?
Р-1).: Да-да, хреста. Там ж є ікона, вічно висіт. Там поцилувацця є ж …?….
З-1).: Ікона висіть чи шо?
Р-1).: Аякжеж! Коло є кажного патрет.
З-1).: Коло каж… А так патрет чи ікона?
Р-1).: Патрет, патрет, патрет. Бо, як становляєм пам’ятника, то й патрет там роб’єт. То кажного єдного помолюса і поцелую, поцелую, поцелую. Тож там обійти всіх, хто його знає. Жалко.
З-1).: Але так можна, наприклад, ну от шо ви пригадуєте, як вони там були? Ну отож так співають, шо "Ой, мамочко, чи нашо ти мене покинула"?
Р-1).: Да, да.
З-1).: Ну а як воно якось на матів співається? От можете показать? Дівчата таке ніколи не чули.
Р-1).: Такого не чули?
З-1).: Ну нє. Де ж? В городі ж такого не роблять. От чи до мами чи?