Коментар «Я знаю, в нас була стодола, стодола була обшита сніпка-, сніпками»

Р-1).: Я знаю, в нас була стодола, стодола була обшита сніпка-, сніпками… О, ви, може, вже навіть сніпків ни знаєте?
З-1).: Нє, та чо я… Ну я вже не знаю, я вже не жив під сніпками, але шо то таке, я знаю, та.
Р-1).: То я, то я брала сніп… То сі брало сніп такий, той сніп перетой…, тоді пере…, наполовину розділювалось, перекручувалось – і був сніпок. Але то треба було наробити сніпків, бо кулі як вдарила, то трошка той, ті сніпки на тойво… І я їх наробила, я їх пошила – я їх всьо вмію робити, буквально хлопску роботу. Для мене нема такого, я косою люблю косити…
Р-2).: Ви накривали снопами тіво шопи різні?
З-1).: Стодоли.
Р-2).: …хати навіть, та.
Р-1).: Та, і тойво… Адасю, я всьо вмію, всьо, всьо, я де знаю шо… Я… […]
З-1).: Ну то кожному своє, знаєте, кожному…
Р-1).: Та то є приємно ходити на роботу, то є приємність. Я ни знаю, я йшла на роботу – я йшла на роботу, я йшла з роботи – я йшла з роботи. Я трийціть п’ять років на єдну роботі маю, на одній роботі, на одній роботі трийцять п’ять років.
З-1).: А де ви робили?
Р-1).: В канторі в колгоспі.
З-1).: В канторі.
Р-1).: Я мала п’єть клясів, шо я була? І мене взєли за обліковці. Я не вмію рахувати. Я пишу, додаю на тімво, за день я списала цілий ли…, стів – додавала, віднімала, додавала. До мене прийшов Івась Заголовацький (бо був завгоспом), каже до мене: "Доньцю…» – а я шо мала сімнайціть років. Каже: "Слухай, дивисі на мене, я тебе навчу на рахівниці додавати. Як ти будеш тойво… Я тобі но раз покажу, бо я не маю чису коло тебе сидіти!". Він мені показав і пішов. А я думаю: "Божечко, а шо ж то буде, як я не буду вміла?!" – я ни запам’ятала. Я пишу, розумієш, собі і додаю тово, а, – та мені всьо виходе, нормально всьо, я вже, вже вмію всьо! І відніма…, віднімати тоже треба, віднімати – всьо я сі навчила. Тай я вже так робила, та й ми робили так два-три роки тим обліковцем, потім прийшов ревізор, каже: "Слухайте, теперка така є тойво, як не будете мали посвідчення якось бухгалтерського, то ви не будте робили, треба бухгалтерські курси закінчити!". П’єть клясів баба має бідна … Але нічо, як кажуть, в Яричиві були ті курса – я пішла, я пішла, чуєш, я навчиласі. То я шо? Я робила вісім років касієром, я робила вісім, десіть років помічником бухгалтера – я всьо вміла. За п’єть класів я вміла всьо, як я хтіла’с навчитися, як я хтіла… Як я знаю жи мені треба жити, жи мені треба робити, жи є треба заробити, бо мама не зробе – я робила. І я навчиласі, і я робила. Я по нинішній день знаю, я на рихівниці, я на тіво, тіво, шо то до…, доцикають – я їм не віру. Я на рахівниці, не на рахівници – я скоро вмію, я той, і ни помилиласі ніц.
Р-2).: А мені здається, воно цілком достатньо, як кажут, тих чотирох класів мати, шоб потім працювати майже на любій роботі, доучуватися тільки.
З-1).: Та.
Р-2).: А решта, п’ятий і так дальше класи, то є широке таке воно.
Р-1).: Та.
З-1).: Та.
Р-2).: Більшості навіть не згоджується в житті.
Р-1).: Я кажу, шо якшо людина хоче робити – вона буде робити і вона тойво… І хоч би жи мав десіть, як ни хоч робити, то не будеш…
З-1).: Та.
Р-2).: Ну хто, наприклад, зараз після школи знає, шо таке "логарифми" і тому подібне? Ну кому, як кажуть…
З-1).: Ну якшо тим не займаєшся, то…
Р-2).: Так, якшо тим не займаєшся, то для чого воно? Для чого дітей то вчити?
З-1).: Ну для того, шоб їх тримати дванадцять років у школі, бо де вони дінуться?
Р-2).: Ну неха…, ну та, як кажу, хіба таке, шоб вчителі мали роботу.
Р-1).: Я своє життє прожила недармо: я працювала, я тримала худобу… Мусіла – ши хату ту поставила своїми руками. Ни мала калиму, ни мала, бо там були трудодни, за трудодни копійки платили. Я купувала тилєта, тилєта виховувала, продавала – за то кріс туди купила, цеглу, туди пісок, туди то, туди то… І поставила. Яку поставила – таку поставила, я ни хтіла тих штири хати, ні шість, я поставила дві, шоб великі, шоби було, о, да й кухні маленька і всьо, най буде, мині вистарчить, з мене вистарчає аж так і всьо.
З-1).: А доки то ті трудодні були? До яких років рахували ці трудодні?
Р-1).: Та то довго було.
Р-2).: Та, до…, доки Україна не стала.
З-1).: Нє, нє, нє.
Р-1).: Потім було перейшло на гроші.
З-1).: Потім на гроші, а коли перейшли на гроші?
Р-1).: Я ни памнітаю.
З-1).: То, напевно, в сімдесятих роках вже трудоднів не було?
Р-2).: Та нє, трудодні були, я…
Р-1).: Я десь маю трудову книжку, я маю там записано, коли ті гроші були.
Р-2).: Я студентом був, зараз, в Миколаївської області, то було… Але правда, то дійсно…
З-1).: Вже не було трудоднів.
Р-2).: То вже сімдесяті, то вже сімдесяті роки, та, а коли…
Р-1).: В трудовій книжці я маю трудодні, а там де гроші – то вже написано "гроші". Я маю в трудовій книжці, та.
Р-2).: Але пригадую… Так, дійсно.
З-1).: Там писали, не платили грошей, а писали палички такі, як то казали.
Р-1).: За трийціть п’єть років заробила тисячу двіста.
Р-2).: За дванадцять годин півтрудодня писало.
З-1).: Та, та.
Р-2).: Бо ти не зробив норми. А норму таку давали, аж ни знаю…
Р-1).: Най буде, а наша мама получила два раза пенсію і вмерла. То тоді було дванайцять рублів пенсії. Але за тих дванайцять рублів пенсії, то я сі накупила те, шо треба.
З-1).: Ну тоді так, та.
Р-1).: І хліба, оливи, і то всьо… То була біда, чуєте, була біда. Я такво, як не мала часом, думаю: "Боже, нема шо тойво…" […]
Р-1).: Пішла купила воливи – вже маю шо, ну. Ну, то таке було.
З-1).: Та, різне було.
Р-2).: Та шо тоді, та.
Р-1).: Але всьо йдно я люблю жити. Я каждний дєнь дєкую Богу, шо це сонце зашвіте. За той воздух, яким я дихаю. Шо я в своїй хатині. Шо я ше можу ходити робити. Шо я можу піти до світої церковці. Шо я можу піти до тої причастия, я во хожу кажду ниділю. Я, я живу так. А шо, шо мені треба? Мині вже ни треба. Ті, шо мають багато грошей, вони всьо йдно дістануть. А я не маю багато грошей…
Р-2).: Інтернету вам вже не треба, так?
Р-1).: Я нє, не тойово… А знаєш, Адасю, то є переконана річ, дивисі, я ни маю грошей… […]
Р-1).: Я тойво, думаю, мені, я як колись, я… Ніколи мені не стає до пенсії, але я не переживаю, я ни падаюм духом. І тако думаю: як мені буде вже все добре, всьо, як я буду всьо мала – я вже довго не буду. Ліпше най мні буде так, як є. Най я ни маю, я ши трошки прожию. Як вже будеш мати всьо і вже скажеж: "Боже, я вже маю всьо", – типер тойво, ни будеш довго. То вже переконане життя, вже маю багато таких, шо коли вже мали всьо, тільки добились того всього, шо вони хтіли – всьо, немає вже. Так шо треба все, шоби все шось бракувало.
З-1).: Треба тішитись тим, шо є, та.
Р-2).: Завжди треба чогось прагнути. Завше, завше якусь мету мати, нихай саму коротку, пару днів ше дожити до того, шоб віддати свої гроші.
Р-1).: Та, і все, жи би шось було, і все треба дєкувати Богу, на кожному кроці треба дєкувати Богу, на кожному кроці. Як будеш дєкувати Богу, Бог тебе все поблагословить, всьо.