Про проект

Історія проекту

Реалізація ідеї електронного архівування явищ українського фольклору у спеціалізованій інтернет-сторінці «Електронний архів українського фольклору» тісно пов’язана із розробкою та впровадженням загальної концепції фольклористичного документування у науково-дослідній та навчально-педагогічній діяльності Кафедри української фольклористики імені академіка Філарета Колесси Львівського національного університету імені Івана Франка. З 2004 року зусиллями доцентів Ірини Довгалюк та Андрія Вовчака на кафедрі було розпочато структурну реорганізацію документаційної праці й розбудову повного циклу фахової підготовки з документування фольклору для студентів спеціальності «фольклористика» за такими основними етапами: методика польового вивчення фольклорної традиції, польове дослідження фольклору (у межах студентських фольклористичних експедиційних та стаціонарних практик), транскрибування фольклорних записів, створення й архівування фольклорних документів. 2006 року на матеріалі студентських фольклорних зібрань кафедри організовано Фольклорний архів, однак системне професійне архівування було налагоджено лише з кінця 2010 року із відкриттям при кафедрі Лабораторії фольклористичних досліджень. Зазначені науково-методологічні та організаційні заходи спричинилися до суттєвого кількісного зростання фондів, оптимізації їх структури, поглиблення систематизації архівних матеріалів Фольклорного архіву і, зрештою, до кристалізації ідеї електронного архівування явищ українського фольклору.

Теоретико-методологічне обґрунтування і практична реалізація ідеї електронного архівування фольклорних явищ стали головною метою спеціального науково-дослідного проекту (за підтримки Міністерства освіти і науки України, науковий керівник проекту – доктор філологічних наук, професор Василь Івашків). Цей проект з 2012 року об’єднав зусилля фахівців з фольклору та інформаційних технологій задля створення електронного архіву, що відкриє доступ до фольклорних скарбів українського народу широким колам дослідників та усім зацікавленим народною культурою в Україні і за її межами, забезпечуватиме зручне й ефективне користування архівними матеріалами: швидкий пошук, сортування, систематизацію, перегляд і копіювання потрібної інформації різних форм фіксації фольклорних реалій (текст, аудіо, відео, фото).

Над розбудовою Електронного архіву українського фольклору працюють кандидат філологічних наук, доцент Андрій Вовчак (концепція електронного архіву), магістр прикладної математики Роман Сулим (програмування електронного архіву), магістр фольклористики Марія Папіш (архівіст), магістр фольклористики Оксана Шутка (архівіст), магістр фольклористики Соломія Мартиник (архівіст).

Концепція архівування

Концепція архівування, яка визначає структуру та змістове наповнення Електронного архіву українського фольклору, випливає із закономірності постання архівного документа – тієї найменшої смислової неподільної архівної одиниці, якою у нашому архіві є фольклорний твір. Закономірність ця така: у межах конкретного польового дослідження фольклорної традиції один чи кілька дослідників проводять низку збирацьких сеансів, під час яких за допомогою різноманітних технічних засобів фіксують фольклорні твори (у їх виконавському, обрядовому, побутовому, комунікаційному, загальнокультурному та інших контекстах).

Відповідно побудована і загальна схема підпорядкування головних архівних одиниць в Електронному архіві українського фольклору. Одиницею найвищого рівня є польове дослідження, що охоплює один або кілька збирацьких сеансів (одиниці другого рівня), кожен з яких містить один або кілька фольклорних творів та їх контексти у формі коментарів (одиниці третього рівня).

Одиниці третього рівня – фольклорний твір і його контекст (у формі коментаря) – складаються з двох частин: змістової – власне текст фольклорного твору чи коментаря, та інформаційної-супровідної: так звані «паспортні відомості» – інформація про час, місце, умови фіксації, про виконавців, збирачів; супровідна наукова інформація про жанр твору та інше.

Архівний фонд

На сьогоднішньому етапі розбудови Електронного архіву українського фольклору його фонди систематично наповнюються архівними матеріалами Фольклорного архіву Кафедри української фольклористики імені академіка Філарета Колесси Львівського національного університету імені Івана Франка. Ці матеріали є результатом фольклористичних експедиційних практик студентів-фольклористів, які кафедра проводить здебільшого на західноукраїнських теренах (Бойківщина, Західне Поділля, Опілля, Західне Полісся).

Словник термінів

Фольклористичне польове дослідження – це наукове дослідження, яке проводять безпосередньо серед народу з метою збирання відомостей про побутування фольклорної традиції: фольклорний репертуар, носіїв фольклору, обрядовий, побутовий, суспільно-історичний та загальнокультурний контексти функціонування фольклору. Матеріали польового фольклористичного дослідження є одним із найважливіших джерел вивчення фольклорної традиції народу.
Найпоширенішою формою фольклористичного польового дослідження є фольклористична експедиція – виїзд групи фахівців у конкретну місцевість та її обстеження у визначений термін.
Інша форма фольклористичного польового дослідження – стаціонарне польове дослідження – передбачає тривале перебування дослідника серед місцевого населення, дає змогу детально пізнати його щоденне життя і побут, а також спостерігати за традиційною культурою в її природному функціонуванні.

Збирацький сеанс – зустріч збирача (збирачів) з респондентом (респондентами), що відбувається в означеному місці і в означений час, під час якої між ними відбувається розмова: збирач розпитує респондентів про народні традиції (тобто проводить інтерв’ю), респонденти виконують фольклорні твори, розповідають про своє життя, інші події.
За такої форми проведення сеансу говорять про штучний контекст фольклорного запису, адже зустріч збирача з респондентом спровокована. Сеанс може відбуватися також у формі фіксації фольклорних творів у ситуації їх «живого» побутування, спонтанного виконання – без прямого втручання збирачів у його перебіг (наприклад: під час колядування, великодніх забав біля церкви, на весіллі тощо). Тоді говорять про натуральний контекст фольклорного запису. Можливе також часткове поєднання названих контекстів – комбінований контекст, коли збирач записує фольклорне явище в його природному виконанні, а також просить виконавців пояснити, прокоментувати його перебіг.

Респондент – особа, від якої збирач записує фольклорні твори. У науковій літературі також використовують інші терміни: інформант, інформатор. Останні два слова у народному середовищі, особливо на західноукраїнських теренах, можуть сприйматися негативно, тому їх намагаються, як і загалом специфічно наукової термінології, у розмовах із респондентами потрібно уникати.

Фольклорний твір – продукт окремої галузі народної духовної культури – фольклорної традиції – як комплексу словесного, музичного, хореографічного, ігрового пластів народної творчості у їх зв’язку із побутом, обрядовістю, світоглядом, суспільним та історичним життям народу. Фольклорні твори характеризуються такими ознаками, як усність, колективність, анонімність, варіантність, традиційність.
В Електронному архіві українського фольклору кожний пісенний фольклорний твір отримує інципіт – умовну назву твору за першим рядком строфи. Інципіти прозових фольклорних творів переважно сформовано за темою чи провідним мотивом твору.

Коментар (власне словесний коментар) – цим терміном охоплюємо різнотипну інформацію, яка представляє контекст фольклорного твору: описи обрядів, обрядодій, побутових і господарських обставин, їх учасників і атрибутів; характеристики світоглядних (зокрема міфологічних) уявлень; коментарі респондентів щодо виконання твору, його змісту, жанрової належності, оцінку його естетичної якості, ставлення до твору, вказівки на походження твору в репертуарі виконавця тощо.
Коментарі – описи обрядів, побутових і господарських обставин виконання фольклорних творів; характеристики світоглядних уявлень – позначені відповідним інципітом за назвою описаного явища.